ТЕАТРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ВО "СВОБОДА"

24 февраля 2013, 14:51
0
305
ТЕАТРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ВО  СВОБОДА

Про штучний націоналізм "Свободи"

Усі поважні соціологи одностайні в тому, що в усьому світі соціально-політичними проблемами в суспільстві по-справжньому (як своїми власними) переймаються не більше 5% його населення. Інші ж 95% дбають лише про власний добробут, і ті чи інші суспільно-політичні постулати ця абсолютна більшість артикулює в залежності від того, чи комфортні вони їй особисто, чи ні.

Здається, що цю аксіому соціології добре усвідомлювали батьки-засновники ВО «Свобода», коли розробляли довгострокові плани набуття їм певної політичної ваги в українському політикумі. Так, якщо проаналізувати всі дії та ініціативи «Свободи», можна зрозуміти, що всі вони адресовані саме тим 95% споживачів і зовсім не враховують прагнення більш активної меншості.

Так, у Галичині свободівцям для того, щоби прийти до влади, достатньо було пропіарити свою «Програму захисту українців». А потім уже, жонглюючи її окремими положеннями, зберігати там свій високий політичний рейтинг, не обтяжуючи себе реальними справами по боротьбі з корупцією або засиллям російського капіталу та «Шансону» в тому ж таки Львові.

Більше того, виступаючи в ролі ревного захисника довкілля на Галичині, «Свободі» вдалося переконати ті самі 95% її населення, що видобуток сланцевого газу є екологічною катастрофою для прикарпатського краю. І оскільки той край був для нього значно ближчий, ніж Україна загалом, то й ця газпромівська ідея спрацювала там чітко та безвідмовно, на превеликий подив тих п’яти відсотків думаючих галичан та їхніх колег по нещастю по всій Україні.

Те ж саме спостерігаємо ми й у діяльності ВО «Свобода» у Верховній Раді. Замість того, щоб домогтися виконання Конституції в царині застосування регіональної мови на Донбасі (де назви вулиць пишуться лише російською та англійською), колишня комуністка Фаріон  театрально-трагічним голосом лише запитала в Азарова, як домогти йому опанувати українську мову. Погодьтеся, що зробити друге не тільки в сотні разів легше за перше, але й куди більш ефективніше для зомбування на свою користь того середньостатистичного українця, який побачив той трагікомічний фарс (і при цьому зловив від того неабиякий кайф) у своєму телевізорі, наминаючи при тому бутерброд із салом.

А русифікація Донбасу, між тим, уже повністю завершена, і Микола Янович не став після того краще говорити державною. Але це розуміють лише ті 5% наших співвітчизників, на яких взагалі можна не зважати на виборах.

І плювати лідерам «Свободи» на те, що ця жалюгідна меншість ніяк не второпає, як усі вони можуть так безконфліктно вже чотири місяці уживатись в одному місті з відвертим міністром-українофобом Табачником, який, до того ж, має частку єврейської крові, такої ненависної деяким із них.

Це ще більше незрозуміло, якщо врахувати той ідейний (а не проплачений) людський потенціал, яким володіє «Свобода» в Києві, застосування якого біля міністерства освіти хоча б кілька разів було б достатньо для того, аби ми мали сьогодні вже іншого міністра. Бо ж добре відомо, що «Беркут» стає безсилим, коли перед ним постає натовп у кілька десятків тисяч людей.

Так, пропрезидентська київська влада не дозволила б «Свободі» той пікет міністерства освіти, на відміну від маршів на честь Бандери та ОУН-УПА. Бо та влада також добре відрізняє Дієвий Націоналізм від Театрального. Так що тут у неї зі «Свободою» повний консенсус, і Дмитро Табачник може спокійно й надалі розвертати всю нашу освіту в совкове минуле.

Але це все розуміють ті ж таки 5%. ВО «Свобода» їх до уваги не бере. Інша справа – решта 95%. Саме для них, коханих, ця наша «єдина правильна націоналістична сила» бореться у Верховній Раді з абортами та одностатевими шлюбами. Бо треба ж якось пом’якшувати серед католиків Галичини наслідки своїх наїздів на Католицький університет у Львові.

Але, на превеликий жаль, для лідерів «Свободи» абсолютна більшість українських журналістів та публіцистів належать до тих самих 5% українського населення, які добре бачать усю театральну удаваність їхнього націоналізму і тому мають повне моральне право сказати нашому суспільству відносно нього словами Станіславського: «НЕ ВІРЮ!».

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.