Вічне джерело мудрості засихає!

6 февраля 2013, 15:30
Журналист
0
330
Вічне джерело мудрості засихає!

Сліпий народ не бачить процесу нівелювання книжкового читання і продовжує деградувати.

Від часів винайдення письма, а згодом й книгодрукування, український читацький простір з бережливістю та повагою ставився до книги як найціннішого джерела мудрості. Проте, з часом, цінності змінюються, і привілей вміти читати естетично привабливу літературу перестав існувати як такий.

В народі кажуть, що мудрість людини часто залежить від кількості прочитаних нею книг. З давніх часів, коли на нашій землі правили князі, книга була великою цінністю, коштувала силу-силенну грошей, та зберігалася під пильною охороною. Монголо-татарське плем’я, руйнуючи Київ, сховало від археологів унікальне підземне книгосховище Ярослава Мудрого. Проте згодом книги перестали бути такою рідкістю, і стали доступними фактично кожному охочому до читання. Що читали люди? Все!

Без перебільшення можна стверджувати, що Арістотелівське вчення про естетичний смак, рекомендації до читання були майже повністю нівельовані, адже спраглі до знань «зчитували» все на своєму шляху. Бібліотеки ніколи не пустували, а книги не припадали пилом. Задля того аби передати знання наступним поколінням, люди не лише читали та писали книги, а й зашифровували на сторінках послання для наступних поколінь. Приміром, італійці зашифровували такі підказки в скульптурі та архітектурних спорудах, а давніші автори залишали їх в книгах. До слова, сучасний український письменник Юрій Винничук у романі «Танго смерті» розповідає про книги, через прочитання яких можна було померти, про книги, які з’їдали вже прочитані слова, книги, що давали мудрість, та ті, що забирали життя назавжди. У величезних книгозбірнях були книги, котрі вміли літати, підказували шифри, ті, на форзаці котрих ховали таємні документи.

Час спливав безжально, і впродовж двох світових воєн полярні країни знищували все що бачили у країні супротивника, і бібліотеки не стали винятком. Численні репресії проти українського народу не стали прогресом на шляху розвитку та процвітання літературної думки. Але ж наш народ завжди вирізнявся верблюжою витримкою, тому й навчився писати захалявні книжечки, видавати нелегально, писати під псевдонімами, зашифровувати написане в алегоричній формі.

Розпад Союзу, час незалежності, розквіт літературного слова! Такий період прийшов після доби розстріляного Відродження, але було пізно – люди почали забувати про книгу!

На жаль, чи на щастя (це вже з якого боку глянути) з’явився Інтернет, і потреба постійно ходити до бібліотеки відпала. Розвиток кіноіндустрії замінив сюжет книги спаскудженим кіносценарієм, або дописував фразу: «за  мотивом».

Існує думка про те, що справжній єврей (себто жид), або хоча б полукровка має генетично закладену схильність жаги до читання. Правда це чи ні – важко з’ясувати. Проте вид «українець читаючий не з філологічного факультету педагогічного університету», або «пенсіонер, котрому немає чим себе окрім книги зайняти» динамічно вимирає.

Людоньки, схаменіться! Повикидайте ті електронні книжки, забудьте хоча б на місяць про фільми, і з насолодою «з’їжте» хоча б одну не програмову книгу. Це дійсно смачно!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.