Університет життя Бориса Маріана

17 января 2013, 15:30
0
157

Як відбувалася зустріч студентів Інституту журналістики із письменником Борисом Маріаном

Для студентів зустрічі з відомими цікавими людьми завжди є знаковими. Це можливість поспілкуватися, поставити хвилюючі запитання, отримати автограф на пам’ять або ж просто згадувати зустріч з приємним хвилюванням. Такі можливості, і навіть більші, випали на долю студентів Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До нас завітав відомий публіцист, журналіст і письменник Борис Тихонович Маріан.

Зустріч відбулася не без приводу. Напередодні дехто зі студентів написав рецензії на останню книгу поезій і мемуарів Бориса Тихоновича «Нитка моєї Аріадни». Професор Володимир Іванович Сергійчук, організатор зустрічі, передав роботи письменнику і той, прочитавши, вирішив особисто зустрітись із талановитими студентами. «Більшість рецензій написано краще, ніж у критиків, - висловив свої враження Борис Маріан. – Можливо, вони трішки наївні, але написані від душі. В них дуже багато спостережень. І взагалі, я приємно здивований, що у сучасної молоді є цікавість і інтерес до поезії». А цікавість, безперечно, є. І не лише до поезії, а й до особистості письменника та його творчості загалом/

Борис Тихонович Маріан – перший український дисидент. І хоч народився він у Республіці Молдова, його діяльність стосується не лише своєї держави. В 1953 році, коли в Червоному корпусі Київського національного лише відкрився факультет журналістики, Борис Тихонович відразу ж вступив туди. Адже пов’язати своє життя із журналістикою мріяв ще змалечку. Він завжди хотів впливати на події. Письменник з посмішкою згадує, як, будучи ще учнем п’ятого класу, він написав фейлетон у місцеву сільську газету про бригадира, який поцупив у сусідки абрикосу. Після публікації деревце жінці повернули і з тих пір Борис Маріан бореться з несправедливістю словом.

Вчитися було не легко. Студент, що ще нещодавно був учнем звичайної сільської школи, не знав української мови, лише її суміш із молдовською та російською. Він хотів навіть тікати з університету, та хлопці, з якими жив у кімнаті, відмовили.

Проте закінчити омріяний факультет Борису так і не вдалося. Після так званої «хрущовської відлиги» почалися арешти усіх студентів, що були налаштовані і боролися проти політики Радянського Союзу. Перші дисиденти називають цей період «хрущовськими заморозками». Судили Бориса Маріана у Києві. «Внутрішня в’язниця КГБ знаходилась на тій самій вулиці, що і Червоний корпус – Володимирській», – розповідає письменник. Сірий будинок в’язниці, за іронією долі, знаходився просто навпроти рідного червоного.

Потім почалися табори. «Це був університет, кращий за сам університет», – згадує Борис Тихонович. В таборах було багато антирадянських налаштованих студентів, професорів, письменників. І хоч писати вірші почав ще перед таборами, саме на період ув’язнення припадає розквіт його творчості. Серед ув’язнених Борис Маріан знайшов багато друзів, близьких по духу людей різних національностей: «Мене не цікавила кров, мене хвилювало те, ким людина є».

Після звільнення Борис Тихонович хотів поновити навчання в університеті. Проте йому відмовили, так як через його арешт Факультет журналістики був закритий на три роки. Але ж потрібно було десь здобути освіту і письменник поїхав до Москви, де закінчив Літературний інститут і одержав диплом літератора. Жартома Борис Маріан зазначив, що коли диплому не мав, скрізь на роботі його вимагали, а коли отримав, жодного разу не запитали.

Про таку нелегку долю розповів Борис Тихонович. Зараз він не просто талановитий письменник, відомий у багатьох країнах. Він – голова Молдавського комітету міжнародної організації «Платформа «Діалог Євразія», активний громадський діяч, журналіст та публіцист. На його рахунку вже є десять книжок, серед яких збірки поезій, документальна проза, книжки для дітей.

Окрім розповіді про себе, Борис Маріан поговорив зі студентами про сучасну журналістику, висловив свою думку з приводу того, що сьогодні люди мало читають. Кульмінацією зустрічі стало нагородження авторів найкращих рецензій, яким письменник подарував збірку «Нитка моєї Аріадни» зі словами вдячності, побажаннями і особистим підписом.

Але найбільше студентів порадувало те, як Борис Маріан декламував вірші. Це було дійсно незабутньо! Із запалом та пристрастю поет виголосив поезію «Как закаляется сталь». Його очі горіли, голос линув під стелю і зависав там у хвилюючому очікуванні. Усі аплодували стоячи. Овації не стихали навіть коли письменник покинув аудиторію. Гадаю, чути їх було навіть поза її межами.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.