Волинська різанина:ми їх чи вони нас?

16 января 2013, 15:22
0
203

Чергова чорна пляма в історії...Ось вже майже 70 років минуло з того часу,а історики досі не можуть вирішити,хто винуватець,а хто жертва цієї страшної трагедії.

    Волинська трагедія - подія,що трапилась ще в далекому 43-му,але й досі не дає спокою сучасному суспільству,адже жодна країна і жодний народ  не бажає брати на себе відповідальність за смерть тисяч людей і заплямовувати власну репутацію кривавими сторінками історії.
    Що ж то було таке?Акт геноциду проти  польського народу  або справедлива відплата за страждання,яких зазнавали українці  від поляків протягом довгих століть? Не дивно,що переважна більшість польських істориків притримуються саме першої думки,українські ж - другої. У кожного своя правда...
   Головно. причинрю назріваючого навесні 1943-го року конфлікту стала територія,яку два народи не зуміли поділити. Польські провідні політичні сили планували повернути повоєнній Польщі західноукраїнські землі,які з давніх давен були історичною батьківщиною саме українського народу. Крайовий провід Організації українських націоналіств на Волині приймає рішення про вигнання місцевих поляків. На той час на Волині їх було лише 15%,в той час як українське населення становило майже 80%.
    Як все було?
    Спачатку акції мали поодинокий характер і були спрямовані проти польських працівників гітлерівської адміністрації,але поступово вони набирали масового характеру і згодом поширились на польську сільську людяність. У липні 1943 року загони УПА одночасно атакували понад 100 польських поселень,тільки небагатьом вдалось тікати до міст під охорону німців. Але й поляки не сиділи на місці...Командування армії крайової Волинської області почало створювати власні партизанські загони та організувати у польських поселеннях бази самооборони. Армія крайова розпочала каральні акції щодо українського цивільного населення. З опублікованих документів відомі,наприклад,такі факти:
1)5 березня у селі Хотинь за участю поляків більшовицькими партизанами було вбито 10 націоналістів і взято до полону 9;
2)9 березня за участю поляків більшовицькими партизанами було знищено 100 українців;
3)з 2 квітня по 28 червня в Сенкевичівському районі поляками було спалено 466 хат і замордовано 396 українців;
4)2 травня українське населення села Борзиця Осторожецького району в помсту на напад 30 квітня в полудень знищило частину місцевих польських хат,іншу частину було знищено надвечір;
5)6 травня було спалено польську колонію Катеринівку Рожищенського району і вбито 22 мешканці, а 35 - поранено
     Очевидці тих страшних подій з польської сторони стверджуюсь,що "поляки тікали до міст,рятуючись від смерті,яка шаліла у вигляді ножа,сокири коси...Заграви пожеж осліпляли,небо розверзалося мінливими від вогню і диму кольорами...Ці звуки доводили до божевілля"  (Тереза Ожеховська,полька,с.Гута Степанська на Волині). Ганна Рой,українка,мешканка с.Охнівка,шо на Волині,розповідає як вночі 12 лютого 1944 року поляки напали на їх село і жорстоко розправились з 80 жителями,в тому числі з дітьми,яких поскидали у колодязь.
    Жертви
    Загалом же з польської сторони нараховують більше 20 тисяч жертв Волинської трагедії,з української - кілька тисяч.Часто українців,загиблих від рук поляків,зараховують як поляків,вбитих українцями. Цікавим фактом є й те,що під виглядом загонів УПА спецбоївки НКВС вбивали мирних жителів і знищували села - про це свідчать численні опублукавані документи,які раніше приховувались радянськрою владою. Це робилося,аби підірвати авторитет УПА і не дати змогу розгорнутися національно-визвольному руху,адже це було небезпечно для радянської влади ,яка не могла уявити "Третього Риму" без України. 

      Як бачимо,правих і винних дійсно визначити надзвичайно важко,адже на руках обидвох сторін конфлікту  невинна кров. У 2003 році на 60-ті роковини цих подій дискусія між польськими та українськими політиками,істориками та громадськими діячами досягла найвищої гостроти. 11 липня того ж року під час відкриття пам'ятника у с.Павлівка на Волині за участю президентів Леоніда Кучми та Александра Кваснєвського відбулося офіційне польсько-українське примирення. Але,на жаль,то були лише слова...Винним себе й досі ніхто не вважає,вибачення один в одного ніхто просити не збирається,так само як і забувати про цю історію.Хоча вже час...Очевидців,учасників,жертв Волинської трагедії вже залишилося не так багато,а ми,сучасні українці та поляки,ніякого відношення до тих давно минувших подій не маємо,тому нехай минуле залишається у минулому,а це - історія, і як би ми не хотіли- нам вже не змінити її.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.