Дисидентський рух в УРСР.

7 января 2013, 17:22
0
370

Зародження дисидентського руху (кінець 50х-початок 60х рр.)

Дисидент-інакомислячий, людина протистуюча, не згідна, синонім - правозахисник.
Характерні риси дисидентського руху:
  • це була мирна, ненасильницька боротьба
  • рух мав чітко виражені організаційні форми
  • він набув поширення на всій території України, охопив різні верстви населення
  • коло учасників було дуже обмеженим і вузьким
В 1959р. була створена Перша дисидентська організація в Україні під назвою Робітнича селянська спілка(УРСС) на чолі з Л.Лук'яненко.
Спілка проіснувала з 1959-1961рр., коли у Львові відбувся судовий процес у справі юристів. Лук'яненка засудили до смертної кари, яка була замінена 15-річним ув'язненням.
Своєрідним підсумком діяльності дисидентів стала праця І.Дзюби під назвою "Інтернаціоналізм чи русифікація"(1965р.). НАйбільш відомими дисидентами були: Л.Лук'яненко,Литвин,О.Тихий,В.Стус.

На початку 1980-х рр. в Україні інтелігентський дисидентський рух було практично розгромлено. Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки в Україні. Однією з причин цього стало те, що, крім засудження режиму й вимог дотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми. Питання, які вони порушували, не були проблемами щоденного життя, що хвилюють більшість населення.

Але вирішальною причиною невдачі дисидентського руху була природа системи, що протистояла йому. На дисидентів ополчилися всі потужні сили радянської системи й особливо всемогутній КДБ. Володіючи монополією на засоби комунікації, режим всіляко перешкоджав поширенню інформації про дисидентів серед громадськості. Коли ж якась інформація все ж з'являлася, то вона звичайно була спотвореною й змальовувала дисидентів у негативному світлі.

Але на відміну від сталінських часів таємна поліція вже не виявляла такого фанатизму й не знищувала дійсних і потенційних супротивників. Тепер вона намагалася ізолювати дисидентів від суспільства й, застосовуючи до них методи дедалі більшого тиску, змусити їх покаятися або замовкнути. Тим, хто критикував режим, відмовляли в робочих місцях, у можливості здобуття освіти їхнім дітям й навіть у даху над головою. Найупертіших засуджували до тривалих термінів ув'язнення або запроторювали до психіатричних лікарень, де їм давали препарати, що руйнують людську особистість. Знищуючи кількох, КДБ успішно вдавалося залякати багатьох.

У своїй діяльності в Україні таємна поліція була не такою обмеженою, як у Москві. Ізольовані від столичних західних журналістів, українські дисиденти не мали захисту так званої «парасолі гласності», як їхні видатні російські та єврейські колеги. Та й проблема національних прав українців не викликала на Заході великого інтересу. Тим часом, побоюючись українського націоналізму, режим проводив в Україні особливо жорстокі репресії. Ось чому київський КДБ мав репутацію найбрутальнішого в СРСР, ось звідки непропорційно велике число саме українських репресованих.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.