Рецензія на книгу «Волинянин. Напередодні» Ярослава Федорчука

27 декабря 2012, 18:37
0
425

Як необхідний нам, українцям, свій Мойсей! (Ярослав Федорчук)

     Книга Ярослава Федорчука «Волинянин. Напередодні» скадається з пʼяти частин, що розповідають про різні періоди життя головного героя Олександра Петровича. Він упродовж твору піднімається на карʼєрних сходинках і міцніє духом, зростаючи сам над собою. Повість є автобіографічною, викладеною письменником з усіма тривогами і переживаннями. Читач має можливість простежити не тільки історію другої половини ХХ ст., а й механізм переходу звичайного робітника на державну посаду.
     Важливою особливістю книги є присутність звичайних людей. Усі герої взяті з життя. Тут немає стереотипних персонажів, характери тих, хто повʼязані з владою і хто – ні, змальовані просто і природно. Не виникає ніяких сумнівів щодо достовірності написаного. Більше того, вражають деталі поведінки й малопомітних фраз, які дозволяють глибше вивчити період радянської влади в Україні. Але трохи награно виглядає головний герой. Автор пише сам про себе, тому йому неймовірно складно визначити, як краще побудувати розповідь і залишитися максимально відвертим та правдивим. З одного боку, йому це вдається, з іншого – друге «я» якось незграбно проходить по сюжету і ніби нічого не змінює, але залишає «неохайні» сліди.
     Зрозуміло, що людина, пояснюючи свої осмислені (!) дії, буде виправдовувати будь-який вчинок. Але в книзі надто часто зустрічаються такі виправдовування, а зрідка (що для обʼєктивної історичної літератури взагалі неприпустимо) й самопохвала. За весь роман Ярослав Федорчук ні сам про себе не сказав жодного поганого слова, ні іншим героям не дозволив негативно відгукуватися про Олександра Петровича, до того ж половина діалогів закінчується подякою персонажу-відповіднику письменника. Здається, автор переймається тим, що читачі подумають про нього після ознайомлення з другою книгою «Волинянина». «Олександр Петрович розкаже не заради пліток, а з принципових позицій та моральних переконань» (58 с.), − плітки, навіть з найчистішими намірами, залишаються плітками. Але краще зробити маленьке зло для попередження великого. І свої дії варто оцінювати справедливо, хоча б заради наступників, яким необхідно знати достовірні факти, щоб потім уникнути схожих помилок.
     Водночас книга дивує прихованим сенсом. Здорове зерно істини, вочевидь, обіцяло дати гарні плоди, але це вдалося не до кінця. Цьому заважає надмірний контроль письменника: оповідь ведеться від третьої особи й автор дає аналіз ситуації сам; при цьому Олександр Петрович – його альтер его, тому читач удруге ознайомлюється з подіями через враження головного героя. Власна думка губиться. Постійна присутність самого автора не дає повністю прочитати історію, всі події виявляються викривленими, читач бачить їх ніби крізь призму. Не вистачає погляду сучасного українця, не обтяженого минулим, нездійсненими мріями та почуттями образи і жалю.
     Між тим твір вийшов розділеним на кілька пластів: обʼєктивна оцінка ситуації того часу, дещо необʼєктивне ставлення автора до себе самого, від чого виникають певна неповнота і недомовленість; вельми субʼєктивна характеристика головним героєм другорядних персонажів.  Врешті цілісно твір оцінювати досить складно. Та він достойно посів своє місце в українській літературі, збагачуючи читача новими цікавими знаннями про радянську Україну, ситуацію перед її незалежністю та постатями, завдяки яким вона творилася.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.