Деньги и школа

У страны где не любят детей, а деньги на первом месте нет будущего.

ФІНАНСУВАННЯ ШКОЛИ

Про школу в суспільстві зазвичай склався негативний стереотип і одна з найскладніших сторінок для розуміння суспільством є фінанси. На цей час школа не забезпечується в своїх потребах на 100% державою і це в більшій мірі використовується як засіб використання батьківських коштів та надає можливості зловживань з боку адміністрації. За конституційними нормами середня освіта в Україні є безкоштовною та відповідно до приписів прокуратури, які виносилися відповідно до чинного законодавства, бюджет розвитку (ремонтні роботи, створення належної матеріально-технічної бази та т.п.) повинен бути забезпечений за державні кошти чим вдало користуються в основному західні області нашої держави точніше ті керівники які на мою думку є на своєму місці і можуть відстояти свої бюджетні запити. Держава досить часто говорить про свої фінансові труднощі та неможливість забезпечення потреб шкіл, але невеликі фінансові пошуки навіть на моєму рівні та моїх можливостях говорять більше про небажання. Візьмемо як приклад будівництво доріг, я взяв доступну для всіх інформацію (бюджетний звіт за 2005 рік) і виявилося, - 1 км дороги для держави коштує від 80 до 120 млн. грн., а ось бюджет середнього сільського району від 50 до 70 млн. грн.. А в цьому районі більше 20 шкіл, 20 садочків, 20 будинків культури, бібліотеки, медичні заклади і т.п., але з дороги легше заробити та поділитися… Соціальні проекти, що фінансують меценати, замість того щоб дійсно використати на соціально значимі потреби використовуються в більшій мірі для власного ж збагачення та власної слави чи реклами бо ціни в таких проектах м’яко кажучи завищенні і спеціально для цього створені фонди це вміло роблять. Самі ж меценати від цього не втрачають бо їм це враховується як сплачені податки (можливість використання 5% податків від попереднього року). Тож у людей і складається негативні думки коли бачать життя деякої кількості людей, які не платять в державу податки, але мають набагато кращі можливості життя. Ми в Україні на сьогодні нажаль не можемо спросити в фізичної особи де вона взяла гроші на своє існування, а мені відомі факти коли 20-річна особа жіночої статі має змогу надати в позику 2 млн. грн., просити допомогу в міліції про повернення цих коштів та законно не давати пояснення про походження цих грошей бо фізична особа не подає фінансові звіти, а в цивілізованих державах несплата податків один з найскладніших злочинів. Я не проти багатих людей, але чому в тіні більшість коштів держави? Тому констатую факт в державі кошти є і ми мємо ще багато доказів цьому.
Давайте ж поринемо в нашу загальноосвітню школу. Для міста і держави більш вигідно коли школа має велику кількість учнів і це не секрет бо на сьогодні, за розрахунками кабінету міністрів, навчання 1 учня державі коштує близько 10-13 тис грн. і економічно вигідніше коли в школі більша кількість дітей, що в цілому зменшує і затрати на 1 учня тому і великі класи і гігантоманія шкіл, але весь світ іде до зменшення класів з метою покращення знань у дітей, а ми до чого ідемо?, - до економії за рахунок знань та виховання дітей… Великі школи ж в свою чергу підвищують бажання адміністрації шкіл до зборів батьківських коштів, як спонсорських та благодійних внесків, але іноді забувають про слово благодійність, але чому? Спочатку порахуємо: нехай в школі 500 учнів здадуть в місяць по 10 грн. виходить 5000 грн. на місяць, але апетити іноді ростуть і чомусь в школах з більшою кількістю учнів і збори зростають порахуємо середні побори 100 грн. 500 учнів сума відповідно зростає до 50 тис. грн. на місяць і т.д. Тож за рік ця сума коливається від 50000 тис до 500000 і це в не найбільшій школі. Чи потрібні позабюджетні кошти школам? Скажу відверто, як бувший директор школи, так, без них школа не виживе сьогодні. Але як організувати контроль над використанням цих коштів? Нажаль держава чомусь в цьому питанні примушує працювати школи в не правовому полі. Мабуть так з’являється можливість поборів з директорів шкіл.
Відповідно до нинішнього законодавства при школах повинні бути створені громадські організації, на які і повинні покладатися функції збору коштів і контроль за їх використанням, але це в першу чергу як мінімум одна людина яка повинна звітуватися перед державними органами, а сама процедура використання цих коштів на скільки складна, що просто не хочеться про це думати не те що робити, я особисто близько 10 разів переробляв угоду до державного казначейства на придбання модему з власного спец. рахунку. Тож мабуть в першу чергу треба спростити саму процедуру створення таких фондів на законодавчому рівні, але за консультацією з спеціалістами та дійсно здійснювати контроль за їх використанням.
Гроші нажаль стають в суспільстві «найціннішим» в відносинах і людство так часто забуває про духовність коли звичайні «людські» відносини не ціняться, а чесність і порядність зазвичай сприймаються дивацтвом. Ми не можемо навіть уявити сьогодні престижного лікаря без гарної машини, а те, що його заробітної плати не хватить навіть на обслуговування цієї машини нас не переймає.
Тож висновок простий: державні мужі просто не бажають чесних, правових відносин, а наслідки страшні. В результаті «комерціалізації» ми втрачаємо освіту, а як наслідок дітей і майбутнє держави.