Перше оповідання в моєму житті

25 декабря 2012, 16:18
Студент кафедры журналистики ИМО НАУ
0
372
Перше оповідання в моєму житті

Розумні люди ще не читали, тому строго не судіть..

Вона зайшла, і тьмяне світло з під’їзду увірвалось через шпарину відчинених дверей, порушуючи тихий спокій темряви в коридорі. Швидким рухом зачинила двері, і зимова прохолода свіжим потоком огорнула її обличчя, сколихнувши розкішне довге волосся. Короткий та дзвінкий звук вимикача – і вся кімната залилась яскравим світлом.

- Сюрприз!!!

    Весела галаслива компанія друзів накинулась на неї з обіймами:

- З Днем народження!!!

- Я так рада! Оце так несподіванка! – зі щирою радістю та широкою усмішкою промовила вона.

- Однак, не все так добре, як ти думаєш, - понуро опустили погляд її друзі, - ми не маємо, що тобі дарувати.

- Та ви що! Як ви могли подумати, що це мене смутить!

    Вони різко змінили погляд на хитрий та швидко переглянулись між собою.

- Ми летимо до Амстердаму цього літа!!! – одночасно вигукнули друзі, широко усміхаючись, та простягли руки, ніби демонструючи щось. - Тримай свій квиток! – один із друзів, на якого всі показували рукою, постягує їй конверт з квитками.

      Щастя Еліс, саме так звали дівчину, не мало меж. Влітку має справдитись її давня мрія: подорожувати. Карі очі, швидкі та веселі, випромінювали безмежну радість. Вона щасливо посміхалась червоними, обвітреними лютим морозом, губами, а її ніжні щічки палали рожевим рум’янцем. Білосніжна усмішка не зникала з її обличчя. Еліс навіть забула про втому від довгого та виснажливого робочого дня, який закінчився лише півгодини тому. У свій двадцятий день народження вона стрибала, ніби маленька дівчинка, яка тільки-но отримала подарунок від Санта-Клауса. Міцно обнімала кожного з друзів, безмежно дякуючи.

- Все для тебе, Еліс!

- Ох ви і брехуни! Не підготували ніякого подарунку!..А як же! – і рукою заплутала кожному волосся, зіпсувавши всім зачіски.

- Ну, все: свято розпочалось! – сказали друзі та, жартуючи, туго натягли рожеву перуку їй на голову.

      Це були її найкращі друзі дитинства. Ендрю та Стів – близнюки. Темне, трохи в’юнке волосся, сірі очі та високий зріст – все, що було спільним у їхній зовнішності. Однак їх відрізняв темперамент: Стів, спокійний та розсудливий, часто рятував Ендрю від неприємностей, які створював його гарячкуватий брат. Вони розуміли один одного з півслова і завжди були разом. Неперевершене почуття гумору братів вирізняло їх з натовпу ще більше, ніж однакова зовнішність, а їхні жарти перетворювали навіть формальні зустрічі на веселі вечірки. Батьки Алекса були друзями сім’ї Еліс, тому вони були названими братом і сестрою, знаючи один одного майже від народження. З Тіною Еліс подружилась, відпочиваючи у літньому таборі у 9 років. Коли вона запропонувала Еліс намастити дівчат зубною пастою вночі, вона зрозуміла, що зустріла споріднену душу, адже вони обидві полюбляли шалені витівки. Ірен була найкращою подругою з третього класу, але тільки через декілька років Еліс дізналась, що Ірен і Тіна уже давно потоваришували, і кожного року приїжджали до одного міста на літо до бабусі. Всі вони різні, але їх об’єднує шаленість та життєрадісність. Друзі щирі та відверті один з одним, завжди готові допомогти, а якщо потрібно, і подвиг здійснити.

      Еліс зняла жахливу перуку, яка повністю закрила їй очі, і тільки-но побачила безліч повітряних кульок, якими були прикрашені всі кімнати в квартирі. Мерехтливі вогники гірлянд, пухнастий дощик та кольорові кульки створювали затишну святкову атмосферу. Тіна ввімкнула музику, а близнюки Стів та Ендрю потягли Еліс за руки танцювати.

-                   Заждіть, заждіть! Я не можу святкувати у «траурному» діловому костюмі, - швиденько вислизнувши з рук близнюків. Еліс підійшла до дверей, маючи намір піти до іншої кімнати, і хитро посміхаючись, мовила, із відчутним сарказмом в голосі:

-                   Не сумуйте дуже! Я ж знаю, що ви без мене не можете навіть радіти. Скоро я до вас приєднаюсь, - під мигнувши правим оком вийшла з дверей.

 

      Через декілька хвилин Еліс повернулась. Елегантна чорна сукня сиділа бездоганно, підкреслюючи жіночі вигини її тіла, широка спідниця до колін легко спадала з тонкої талії. Шкіряні чорні туфлі на високих підборах доповнювали її образ та помітно видовжували стрункі ноги. Густе об’ємне волосся було злегка підкручене на кінчиках, додаючи романтики та загадковості. Тонкі сережки підкреслювали довгу шию Еліс.

       Друзі, захоплені її виглядом, ще довго не могли прийти до тями. Вони стояли непорушно. Першою слово мовила Ірен:

-         Ти виглядаєш як кінозірка!

-         Дякую, Ірен. – посміхнулась Еліс.

     Нарешті Алекс зрушив з місця. Випрямив спину, плавно, ніби танцюрист, підійшов до Еліс та взяв її за руку:

-         Чудово виглядаєте, міс Еліс, - цілуючи її тонкі пальці.

-         Вельми дякую.

     Алекс обережно поклав її руку собі на передпліччя, зігнутої в лікті руки.

-         Прошу до столу, міс.

     І зі спокійним та гордовитим виразом обличчя вони повільно, ніби на світському балу епохи Відродження, йшли до столу. Гордовитість змінилась посмішкою. Друзі посміхались та аплодували акторам імпровізації.

    Ендрю відкоркував шампанське, і полилась біла густа піна п’янкого ігристого напою.

-         П’ємо за тебе, Еліс. Нехай всі твої бажання здійсняться, щастя..

-         В особистому житті! – Алекс перервав промову Стіва.

-         З днем народження! – закричали в один голос дівчата і кришталь бокалів весело задзвенів над запашними святковими стравами.

За столом протікала душевна та радісна розмова з жартами та веселим сміхом.

-         Отже, Еліс, як в тебе справи в особистому житті? Коли я забігала до тебе в офіс, помітила, як один високий красень поглядав на тебе. – поцікавилась Ірен.

-         Його звати Сем. Він працює у відділі кадрів у нашій фірмі. Захоплюється альпінізмом, має спортивний байк, читає класичну літературу та книжки з психології, веде активний спосіб життя та любить дітей. Сем інтелігентний та уважний. У нас було декілька романтичних побачень.

-         Ммм.. так у вас все серйозно?

-         Ніби так. Поживемо – побачимо. – таємниче відповіла Еліс.

Несподіваний дзвінок у двері.

-         Привіт! З днем народження! – на порозі стояли батьки Еліс, які кинулися обнімати та цілувати іменинницю.

    Таким чином один за одним приходили родичі, колеги, знайомі Еліс.

     Квартира наповнилась сміхом, радістю, танцями. Компліменти, побажання – вся увага була зосереджена навколо Еліс.

      Прийшов і Сем. Він подарував величезний букет запашних оксамитових троянд, пристрасно червоного кольору. Запросивши Еліс на повільний танець, він зворушливо дивився їй у вічі, ніжно тримаючи за руки. Коли мелодія затихала, Сем дістав невеличку оксамитову скриньку з внутрішнього карману піджака та, мовивши «З днем народження», простягнув її Еліс. Вона повільно відкрила скриньку і побачила тоненький елегантний ланцюжок. Еліс захоплено подивилась на Сема і, дивлячись йому у вічі, тихенько прошепотіла «Дякую».

     За цією ідилією спостерігав Алекс. Він одиноко стояв у стіни, ніби лишній на сімейному святі. Понурий погляд. Він тоскно подивився на Еліс та зник в шумі натовпу.

-         Де, Алекс? Ніхто не бачив, куди він пішов? – питала у друзів стурбована Еліс, ніби щось передчуваючи.

       Вона просто хотіла з ним поговорити. Поділитися новинами, емоціями, показати подарунок від Сема, адже саме Алекс розумів її найкраще з усіх друзів. Він був уважним слухачем, турботливим та щирим другом.

       Шукаючи Сема, вона заглядала в кожну кімнату, але його ніде не було. І ось вона зайшла до кімнати, у якій у напівтемряві від тьмяного світла свічок доріжка з пелюсток троянд вела до подарункового пакета. «Сем не перестає мене дивувати», - подумала Еліс та, цікаво усміхаючись, підійшла до пакета, з якого дістала великий фотоальбом. На обкладинці була  фотографія, на якій Алекс та Еліс у трьохрічному віці вперше по-дитячому поцілувались. На кожній фотографії в альбомі Алекс закохано споглядав на Еліс, в той час, коли вона жила своїм життям; загортав її у теплу ковдру, купував морозиво – піклувався. На останній сторінці лежав квиток до Амстердама та лист:

   Люба, дорога, кохана Еліс!

      Я хочу тобі зізнатись, що я любив і люблю тебе більше за життя. Я дорожив кожною хвилиною, коли ти була поруч. Нестерпно було усвідомлювати,що я лише друг для тої, для якої б’ється моє серце. Я просто боявся зізнатися раніше через страх втратити тебе.

    Вітаю. Ти знайшла чоловіка своєї мрії. Такого, про якого розповідала мені колись, пам’ятаєш?Безмежно радий за тебе. Бажаю тобі великого щастя.

Прощавай, моя люба Еліс.

                                                                                                Навіки твій,

                                                                                                           Алекс.

 

   Очі Еліс наповнились сльозами. Серце несамовито закалатало. Вона все згадала. Все зрозуміла. Тільки від цього розуміння стало гірко та жахливо боляче. Чому біль втрати такий сильний? Можливо, вона втратила не тільки найкращого друга, а й кохання всього свого життя…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.