Рецензія на роман «Залишенець» Василя Шкляра

23 декабря 2012, 17:52
0
651
Рецензія на роман «Залишенець» Василя Шкляра

И станет для потомков просто «датой» Кому-то жизнь перевернувший день (Ольга Громико)

     «Чорний Ворон» Василя Шкляра складається з чотирьох частин, розділених одна від одної за змістом. В основі сюжету лежать події 1921─23 років, коли залишки армії УНР намагалися дати відсіч російським окупантам. Цю сторінку в нашій історії можна вважати однією із найменш досліджуваних, а науковці досі не мають одностайної думки щодо повстанців. Беззаперечно, саме ця недомовленість і невизначеність привертають увагу до твору Шкляра, який дивує не лише новизною погляду на партизанським рух, а й розкриттям характерів залишенців, заглибленням у психологічний стан героїв та містицизмом, який окутує книгу від початку до останнього рядка.
     Історія України 20-х років ХХ століття розповідається з дивовижною художньою легкістю. Замість декількох дат і сухих фактів читач отримує достовірно описані пейзажі, персонажів, усі події (а твір на них неймовірно багатий), почуття. Романтичний настрій супроводжує кожну сторінку книги: відчайдушна відданість гайдамаків справі і їхня готовність покласти життя за неї, різке протиставлення гідності рицарів лісу і підступності радянської влади, гіперболізовані образи росіян, кожен із яких жорстока людина, ще й боягуз на додачу. Роман розмежовує зло і добро так, ніби існують дві крайнощі – добре і погано – а між ними нічого немає, саме в цьому криється юнацький максималізм. Через нього задум автора виступає крізь легкий туман: є герої, є конфлікт, є сюжет, проте деталі і персоналії змушують засумніватися в собі, занадто вже категоричними, дещо безапеляційними виглядають думки та вчинки. Тому козаки вбивають більшовиків, не задумуючись про те, що віднімають життя. При цьому напади на соціалістів (часто беззбройних) супроводжуються жартами й розвагами. Вміла рука письменника, звичайно, всі недоліки вдало приховує, показуючи повстанців месниками, чиї вчинки направлені на добро. Можливо, так дався взнаки патріотизм автора, але книга втратила деяку відповідність дійсності, схилившись у бік героїчного роману.
     Твір закликає до всього українського, за задумом автора партизани повинні викликати захоплення в читача. Звичайно, так і виходить. Особливо у виграшному світлі гайдамаки постають проти головного ворога – слабкого, безхарактерного, миршавого, егоїстичного, зляканого москаля-негідника. Важливо зазначити: не росіянина – таку ж людину з руками-ногами й головою на плечах, а москаля – якого не вважають за розумну істоту. Між цим історична канва подій дещо губиться. Замість неї, Василь Шкляр ніби розвиває паралельну реальність, у якій все станеться інакше, не так, як було в нас майже сто років тому. Й ось у центрі боротьби постає ефемерна Україна – держава, яка обовʼязково звільниться від гніту, підніметься на ноги та навіть розцвіте. З такими захисниками по-іншому бути не може. Чомусь не хочеться вірити, що українці-патріоти боролися до кінця, воліючи померти, але не бути здоланими, проте, на жаль, не досягли своєї мети.
     Цінність роману полягає в тому, що відкриваються усі почуття борців за незалежну Україну: радість від перших перемог, бажання з головою ринутися в бій, сміливість та здатність пожертвувати собою, що були поширені навіть серед жінок. Паралельно читач ознайомлюється з документами того часу. Так художня вигадка поєднується з історично достовірністю. Хоча іноді здається, що й письменник вболіває за гайдамаків, а зрідка ледве не починає вірити в їхню перемогу.
      Та сам отаман Чорний Ворон озвучує страшне пророцтво: «Наша боротьба програна. І рано чи пізно…» (с. 151) ─ й обриває його, не в силах договорити, що ж на них (повстанців) чекає далі. Остання промова головного героя, коли в полку залишається лише троє чоловіків, наповнена особливою енергетикою: «Продовжимо боротьбу за Україну, за її волю, за честь нашої зброї» (с. 366). У цей момент і стає зрозуміло, що ніяких надій не залишилося.
      Врешті мерехтливий серпанок спадає з загальної картини історії українців часів боротьби з більшовиками, і трагізм розкривається повністю. Перше – обезсилення цілого народу, занепадницькі настрої, справжня туга, рівноцільна втраті жаги до незалежності і свободи. Друге – трагедія кожної сімʼї, адже більше немає тих, хто могли б захистити їх від загарбань більшовиків. Третє – страждання жінки: Уля, що ціною власного життя вбила Птіцина; Ганнуся, яка не витримала усього і здійснила самогубство, залишивши сина Ярка сиротою; Тіна, понівечена «дайошами».
    В результаті маємо книгу, яка заслуговує і на овації, і на незначну критику. Попри усі недоліки, «Залишенець» вартий того, щоб витратити час на його прочитання і ще трохи на те, щоб осмислити прочитане. Особливої уваги заслуговують проблеми самосвідомості та розуміння себе як народу, що особливо вдало розкрив Василь Шкляр. Художня цінність роману неймовірна, але сприймати його за чисту монету не варто: може скластися дещо викривлене враження про історичні реалії. Отже, «Чорний Ворон» ─ твір, спрямований на сучасних українців, яким необхідно повернути натхнення до боротьби та розвитку.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.