Газонокосарка в ковбасному відділі

17 декабря 2012, 10:12
Священик УГКЦ
0
356
Газонокосарка в ковбасному відділі

або кінець світу за календарем майя

Паніка, пов*язана з 21 грудня 2012 року, нагадує мені інший випадок з нашої історії, коли наближення кінця календарних розрахунків також сприймалося як ознака кінця світу й апокаліпсису.

Це випадок з історії нашого народу, який, однак, не надто відомий широкому загалові.  Справа в тому, що в давнину на наших землях літочислення велося в першу чергу не від Різдва Христового, а від сотворення світу. В одній з найцікавіших пам*яток 2-ї  половини XV ст., посланні духовенства й шляхти на чолі з Київським митрополитом Мисаїлом до Папи Римського Сикста IV, знаходимо, серед іншого, слова про «осмого віка будущаго блаженноє упованиє», які є свідченням досить поширеної в другій половині XV ст. думки, що настання у 1492 році 7000-го року від сотворення світу принесе із собою його кінець. І справа тут не тільки в тому, що число сім вважалося глибоко симолічним: зокрема, що стосується календаря, то стільки днів було в тижні, який, не забуваймо, є установленим Богом проміжком часу, в який Бог сотворив світ, разом із днем спочинку. Справа також у тому, що Христос, воскресши з мертвих «першого дня в тижні», розпочинає т. ч. новий цикл, а перший день цього циклу, день Христового воскресіння, є одночасно восьмим днем, якщо додати його до семи класичних. Так стає зрозумілою мова про «восьмий вік»: для русинів XV століття перші 7000 років були відповідниками символічного першого тижня. «Вік» же в даному випадку означав не «століття», а «епоху», тривалість якої прирівнювалася до тисячі років. Відтак, із настанням восьмого тисячоліття від сотворення світу, починався і восьмий вік, що відповідав символічному восьмому дню, коли, слідуючи за прикладом Христа, що воскрес восьмого дня, мало настати загальне воскресіння мертвих, тобто Апокаліпсис, за яким послідує творення Нового Неба й Нової Землі, тобто повне оновлення Всесвіту.

На додаток до цього, тоді ж закінчувалася створена ще в 1-му тисячолітті н. е. Пасхалія, тобто розрахунок дат Пасхи відповідно до індиктів (одиниця часу в 15 років, за якою велося церковне літочислення й датування). І цей факт чудово вкладався в загальну картину: оскільки з початком «восьмого віку» настане «восьмий день», тобто загальне воскресіння мертвих, то нових розрахунків дати Пасхи більше не потрібно. Розрахунок же дат Пасхи лише до кінця перших семи тисяч років сприймався як ознака того, що Святі Отці знали про те, що з восьмим тисячоліттям настане Апокаліпсис і саме тому не розраховували Пасху на роки опісля. Все це в сумі підсилило очікування кінця світу, пов*язаного із кінцем Пасхалії і приходом восьмого тисячоліття від сотворення світу. Свідченням поширености таких настроїв служать, зокрема, «Сказания о скончании седьмой тысящи» – полемічний збірник, який намагався такі настрої побороти.

Погодьтеся, однак, що хід думок дуже схожий на сучасну ситуацію із календарем майя: кінець певних календарних обчислень, настання нової епохи і очікування пов*язаного з цим кінця, що має стати новим початком. Це порівняння дозволяє нам також виявити цікаві подібності й відмінності у відношенні до календарного питання між нашими предками й нашими сучасниками.

Подібність полягає насамперед у сприйнятті календаря: в обох випадках закінчення розрахованого календарного циклу сприймається як катастрофа, як провіщення кінця світу, який настане із закінченням останнього дня цього календаря. Гадаю, в такому ставленні прихована глибока інтуїція того, чим насправді є календар і яку він виконує функцію. В момент закінчення певного літочислення, як тоді, так і тепер, стає особливо очевидним, що календар є людським винаходом, який, звісно, спирається на певні природні й космічні явища й передумови, однак поділ проміжків часу на місяці й роки, а також певна систематизація обліку часу, є цілком людським продуктом: ані звірі, ані птахи навіть не здогадуються, в якому році і в якому місяці року вони живуть, як не знають, скільки хвилин у годині і т. д. На відносність нашого літочислення вказує і наявність багатьох інших календарних систем та способів поділу на місяці й роки, як-от приведений вище приклад наших предків, які вели облік років від сотворення світу. Згідно нього, до речі, ми живемо зараз у році 7520 «от перваго сотвореннаго Адама», як поетично окреслює початок цього літочислення згадане вже послання митрополита Мисаїла, виявляючи разом з тим, що облік років має сенс лише в людській спільноті. Відповідно, цілком логічно, що починається він не від сотворення неба й землі, а саме від Адама, зі створенням якого виникає й необхідність календаря.

Як тільки стає очевидною відносність календаря як такого, стає очевидною і та роль, яку він виконує, а саме: впорядкування людського життя і суспільства через внесення в нього певного ритму та ладу. Саме цей створений календарем ритм і лад вириває людину як одиницю і суспільство в цілому з обіймів хаосу, який загрожує поглинути нас, як тільки заданий ритм зіб*ється. Календар наче є тією точкою відліку, від якої відштовхується розвиток суспільства, є тією системою координат, в якій тільки й може відбуватися цивілізаційний процес. Якщо ж ця система координат змінюється, чи, крий Боже, і зовсім зникає, то, за логікою, крах загрожує й усьому тому, що в тій системі координат знаходилося – суспільному устрою і ладові (в сенсі «порядку»), а відтак, як наслідок – безлад, себто «кінець світу». Саме тому і в євангеліях, і в Одкровенні Івана Богослова настання кінця світу завжди супроводжується згасанням сонця й місяця – не лише тому, що таким чином зникне джерело тепла і світла, але й тому, що саме ці два світила задають ритм нашому життю і служать основою наших календарних розрахунків. А, отже, їхнє згасання не лише занурює  цілу нашу планету в темряву, але й позбавляє людей передумов для продовження календаря, відсутність якого ввергає ціле суспільство в хаос.

Ось тут ми й доходимо до глибинних причин страху перед закінченням календаря: це страх перед безладом, перед хаосом, який із наближенням  кінця календаря ніби теж наближається до нас на небезпечно близьку відстань. Очевидно, в такі моменти надто явною стає відносність та умовність усіх наших календарних розрахунків, а з ними й крихкість і ефемерність того ритму та ладу, за якими живе й функціонує ціле людське суспільство. В такі моменти здається, що хаос уже стоїть просто перед нами і дихає нам в лице. Ось ізвідкіля той страх перед закінченням календаря, ось яка його істинна суть.

І тут проступає основна відмінність між нашими предками в кінці XV ст. і нашими сучасниками з року 2012. Для наших предків визначальним був християнський календар, закінчення певного періоду якого спрималося як відправна точка кінця  світу. Для багатьох же з нас  визначальним у такому важливому питанні стає календар цивілізації язичницької, яка не знала Христа і, відповідно, не знала й такого слова, як кінець світу чи Апокаліпсис – адже обидва ці поняття були впроваджені у свідомість широкого загалу лише із масовою християнізацією. Тож тут постає логічне питання, в якого ж Бога ми віруємо: в Пресвяту Трійцю чи в бога маїсу? Якого світогляду й літочислення дотримуємося: християнського чи майянського? Наскільки взагалі логічним є очікувати кінця світу й Апокаліпсису (що є продуктами християнського світобачення) згідно календарних  розрахунків народу, який Христа ніколи не знав і мислив цілком іншими категоріями, сповідував цілком інші релігійні переконання (вже не кажучи про те, чи можемо ми після цього взагалі називатися християнами)? Адже обидва ці світогляди, а з ними й їхні календарні системи, елементарно несумісні й очікувати Апокаліпсису згідно календаря майя це все одно, що шукати газонокосарку в ковбасному відділі.

Насамкінець зауважу, що цивілізація майя, саме як цивілізація, не дожила навіть до вторгнення іспанців у Америку. Крах їхнього ладу, укладу їх життя і ритму настав ще задовго до закінчення обчисленого ними календаря. Хаос поглинув суспільство майя задовго до грудня 2012, коли закінчуються їхні календарні розрахунки. Кінець світу майя прийшов набагато раніше, ніж вони цього очікували, обчисливши календар аж до 2012 року.

Це показує нам, що настання реального хаосу, реального «кінця світу», не пов*язане з розрахунками календаря, який завжди відносний. Реальність не зважає на такі умовності, як розрахований людьми календар. Відтак, саме час пригадати слова Христа: «А про день той і годину ніхто не знає» (Мат. 24, 36). Що в нашому контексті означає, що прихід кінця світу і Страшного Суду не пов*язаний із нашим умовним, людським поділом на години та дні, тобто календарними обчисленнями вирахувати його неможливо.

Отож,  як висновок: поки-що можна трубити відбій – на грудень 2012 кінець світу відміняється. Принаймні для християн.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.