Резензія на брошуру Богдана Гориня «Криваві вакханалії комуністичної влади»

Праця, яка нещадно викриває сталінський режим, що призвів до деградації психіки усього керівництва КПРС та перетворив суспільство у покірних наляканих рабів

За фальшивими деклараціями нинішньої  КПУ та завуальованими дослідженнями упереджених проросійських науковців вдало приховується страшна правда про жорстокі злочини радянських репресивно-каральних органів, які вони влаштували перед відступом Червоної армії в прифронтових областях. Видатний громадський і політичний діяч, член політради НРУ Богдан Горинь розкриває справжню сутність тодішнього режиму у брошурі «Криваві вакханалії комуністичної влади».

У своїй праці автор спирається на оприлюднені документи з архівів колишнього НКВД – НКГБ, дослідження українських та російських істориків, а також на спогади очевидців.

У першій частині, що має назву «Організатори та виконавці», висловлюється новий погляд на події березня 1940 року, а саме на розстріл інтернованих польських офіцерів та в’язнів, що перебували в тюрмах західних областей України та Білорусі. 5 березня була видана Постанова Політбюро (із грифом «строго секретно»), що стала наслідком доповідної записки комісара внутрішніх справ Лаврентія Берії. Богдан Горинь наводить цитати із документів – незаперечні докази того, що головним організатором кривавих вакханалій 1940-1941 (як і раніше та пізніше) була саме Комуністична партія СРСР.

По-новому висвітлюються і події так званого «золотого вересня» (1939 р.). У цей час з особливою інтенсивністю запрацювала удосконалена Берією, Меркуловим, Сєровим та їхніми союзниками репресивно-каральна машина. Радянська влада не тільки окупувала західні території України під визвольними гаслами. Перед новоствореними управлінцями постало завдання «очистити» край від національної еліти – «носіїв старої ідеології» - політичних, громадських, наукових та культурних діячів, духовенства, керівників та членів громадських, господарських, молодіжних та інших товариств, а також селянських та міщанських родин, які з недовірою ставилися до радянської влади. Це очищення відбувалося двома способами: через арешти та депортації у віддалені райони Союзу.

Вражає той факт, що арешти досягали небачених розмірів, тому тюрми були переповнені. Жінка-політв’язень, що пережила ці жахіття, згадувала тюрму у м.Львові на вул.. Замарстинівській: «Келії невеличкі, тісні, брудні… в приміщенні яких могло поміститись не більше 4-6 в’язнів , а в дійсності сиділо в них щонайменше 30-40 людей, а в дещо більших келіях по 100-200…». Відомий незалежний російський дослідник Марк Солонін пише: «К июню 41-го общее число арестованных в западных областях Украины и Беларуссии выросло до 107 тыс. человек». І за всім цим стоїть постать людиноненависника і тирана Йосифа Сталіна, вказівки якого сміливо впроваджували виховані партією чекісти, зокрема      Л. Берія, В. Меркулов, І. Сєров.

Друга частина брошури – «Кати прагнуть крові». Оприлюднюються документи і спогади очевидців про розстріли у тюрмах, що дає змогу краще оцінити роль комуністичної партії у страшній кількості людських втрат. Цікавим є той факт, що «поблажливе ставлення було лише до арештованих за крадіжки та інші побутові злочини. Таких не розстрілювали, вони були потрібні як дармова робоча сила для поповнення концтаборів.».

З архівних документів дізнаємося про трагедію у Луцьку, де в подвір’ї тюрми №1 було розстріляно у «прогулочном дворе» 2000 в’язнів. Я корінна лучанка, тому такий факт особливо вразив мене.

За даними дослідників за перший тиждень німецько-радянської війни у тюрмах західних областей України комуністичною владою закатовано близько 24 тисяч політичних в’язнів. І це далеко не повна картина злочинів комуністичного режиму.

Брошура «Криваві вакханалії комуністичної влади» відкриває очі, знімаючи рожеву пелену слави радянських високопосадовців. Ця праця – заклик до вшанування пам’яті про невинно убитих, про їхні муки і терпіння, адже тільки таким чином ми не дозволимо трагічним подіям того часу повторитися.