Чому вона берегиня?

17 ноября 2012, 22:29
журналіст
0
550

Будьте обережним з мистецтвом, яке купуєте для дому, або що заставляє співати зранку у душі.

Комусь і біль потрібно тримати в рамочці на стіні, щоб розуміти, що життя прекрасне. Та це не мій варіант. Був період, коли я не могла на позитивній ноті зранку прокинутися. Нічого не тішило – ні тополя за вікном, ні квіти на столі, ні колір постелі і стін. Тоді я згадала про неї, точніше про її роботи. Творіння художниці Галини Дюговської надто дорогі як для моїх доходів, але ніхто не забороняв мати їх в електронному варіанті. Щасливі ранки почалися з того, що я проявила фото з  її «Осяянням», приліпила біля ліжка так, щоб першим, що я побачу зранку, була тепла, ніжна, осяяна берегинька Галини Дюговської. Робота пані Галини, хоча і не в оригіналі,  почала працювати. Я відчула приплив енергії, радість, відтак ранки переходили у наспівування в душі, смакування кавою і прекрасні продуктивні дні. Уявіть, якою я б була чарівною з ранку до ночі, якби у мене в спальні була оригиніальна робота Галини Дюговської, з деревяним чи металевим каркасом, оздобленим нитками натуральних кольорів, намистинками, рибками, колами, ромбами, променями сонця. Яким би чарівним був мій офіс, якби там була «Толерантність», сплетена з лози, або екібана в гнізді. Отож, я прийняла рішення, що коли розпочну колекціонувати мистецтво, роботи Галини Дюговської купуватиму одними з перших. Адже вона вміє зробити мене гарною і гармонійною. Бо сама така, а природу відчуває краще за мене і може внести її чарівність, запах і витонченість в оселю.

Минулого тижня виставка «Мої обереги», присвячена  до 50-річчя Галини Дюговської, проходила   в Центрі Української Культури та Мистецтва, що на вул.Хорива 19-В, відразу на виході метро Контрактова. Варто відмітити, що на Центр Української Культури грошей не пошкодували. Будівля, ремонт, місце розташування – все на найвищому рівні.  Кажуть, гендиректор Світлана Долеско, вклала у центр 25 млн. грн. З сумою не посперечаєшся. Та зараз не про гроші. Виставка пані Галини проходила на другому поверсі. Коли я прийшла в Центр, зала з роботами Дюговської була зачинена. Піднялася на третій поверх. Там працівниця залу супроводжувала єдину літню відвідувачку. На моє прохання показати виставку Галини Дюговської консультант Центру сказала, що через кілька хвилин відвідувачка подивиться рушники на третьому поверсі, тоді ми всі дружньо спустимося на другий і вона відчинить двері.

Так і сталося. Звичайно, виставка «Мої обереги» ввела мене в екстаз. Я сміялася, плакала від щастя, грілася біля її робіт, як біля ватрочки десь далеко в горах. Я відчувала, як тепло і чисті, яскраві емоції від її двометрових берегинь, ляльок-мотанок у кружевах, червоної Мадонни, крил і гнізд вливаються в мою душу, і вона починає співати. Я ходила, кружляла біля її скульптур з лози, птахів, квітів і риб з ниток, наче метелик у лузі. Мені не хотілося нікуди йти, тим паче я не поспішала.

Я прагнула очиститися серед «Оберегів». І що ви думаєте? Мені це вдалося? Ні, тому що поки я кружляла, я була єдиною відвідувачкою у велетенському триповерховому Центрі Української Культури та Мистецтва. А потім прийшла ще одна любителька прекрасного. Спершу вона теж ахала і охала біля витончених робіт Дюговської, але потім захотіла глянути, що ще красивого є у Центрі. Тому мене попросили перервати мій акт кохання з мистецтвом і піднятися на третій поверх (якщо є бажання).

Як зясувалося, у здоровенному Центрі культури за 25 мільйонів гривень працює на виставках одна єдина жінка. І вона фізично не може знаходитися на всіх поверхах відразу, тому просить відвідувачів поставитися з розумінням і переходити гуртом з поверха на поверх. Ну чому так? Ну чому, коли ви вже будуєте такі культурні центри, запрошуєте розкішних художників, а не вмієте рекламувати, приманювати людей, активно працювати. Де черги? Де спілкування? Добре, що я про Галину Дюговську знаю багато інформації з приватних джерел. Про її надзвичайну майстерню, її доробок, те, як вона з чоловіком Володимиром Балибердіним презентували мистецьку Україну в Азербайджані під час Євробачення 2012, про їхні пленери в Криму, про скульптури з лози, які в польському ботанічному саді стали символами кохання і вірності. До речі, наречені зі всієї Польщі їдуть у сад біля Пшемишля, щоб сфотографуватися біля «Пташки щастя» Галини Дюговської та Володимира Балибердіна.

Чому робітниця Центру не змогла нічого розказати про Галиню Дюговську? Питання про «Обереги» зависли у повітрі, як спів жайворонка навесні. Вона не змогла пояснити, навіщо робити ляльки-мотанки і з чого намотала своїх розкішних красунь Галина Дюговська. Вона не знала, що берегині Дюговської – це її унікальний витвір, якого більше не знайдеш у жодного художника. Берегинь з металевого каркасу, покритого нитками придумала Дюговська і ще ніхто її цій справі не перевершив. У Центрі культури і мистецтв добрі охоронці, бо торкатися до робіт працівниця суворо забороняла. Але не консультанти, не популяризатори.   

І тут я зрозуміла, що народ збрехав, сказавши, що мовчання – золото. Тільки не в Центрі культури і мистецтв. Спілкування, любі мої, лише спілкування -  золото!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.