Очільник "козацької республіки"

2 ноября 2012, 10:31
0
287
Очільник  козацької республіки

Постать Петра Конашевича-Сагайдачного в історії України


          Більшість з нас настільки звикла не замислюватися над офіційним трактуванням історії, яким нас «годують» ще зі школи, що приходить час, коли дійсно втрачається можливість реально оцінювати факти, події та явища минувшини. Адже те, що ми почерпнули із радянізованих підручників історії виступає для нас аксіомою, непорушною істиною. Мало хто замислюється над тим, що ці підручники не пишуться абстраговано від сучасної автору політичної дійсності, що епоха неодмінно накладає свій відбиток на інтерпретацію історії.

          І тільки тоді ми зможемо називатися справжніми дітьми свого народу, коли кожен з нас спробує самостійно проаналізувати «проблемні» сторінки історії і віднайти справедливість, за яку протягом віків боролися наші предки. Отож, я цей шлях хочу почати з визначення місця гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного у плеяді державних діячів, які писали історію нашої країни.

          Народився майбутній гетьман приблизно в 1570 році в с.Кульчиці, поблизу Самбора, в шляхетській православній родині. За одним із джерел Петро належав до роду Конашевичів-Попелів, а Сагайдачний – прізвисько, яке дали йому козаки за вправну стрільбу з лука [прим. «сагайдак» - назва повного набору для лучника - лук разом зі шкіряною сумкою або дерев'яним футляром зі стрілами, пізніше просто колчан зі стрілами ]. Навчався юний Сагайдачний в Острозькій академії, де «час немалый живши, наук в письме нашем словенском навык».  Згодом працював помічником київського судді Яна Аксака, та за незрозумілих обставин полишив канцелярську службу і відправився на Січ.

          Тут Сагайдачний швидко став загартованим воїном. Мавши неабиякі організаторські здібності, вольовий характер і неодноразово підтверджуючи свою відвагу в боях з ворогами, він впевнено пробивається до керівних посад у Запорізькому Війську. Невідомо, коли саме Петра було обрано гетьманом, та й саме поняття «гетьман» в ті часи часто означало не лише найвищу воєнну і судову владу в козацькому війську, а й застосовувалося по відношенню до керівників окремих загонів. Точно знаємо, що Сагайдачний очолив морський похід на Варну 1606 року, з якого і почалася доба відродження козацької могутності й слави. Показавши себе талановитим стратегом і полководцем при Варні, Петро на Січі почав реорганізовувати Військо Запорізьке. Чіткіше поділив його на сотні та полки, поновив навчання, запровадив сувору дисципліну. За свідченнями сучасника гетьмана, Якова Собєського (батька короля Яна Собєського): «Він [Сагайдачний] був суворим у справі придушення козацької сваволі; нерідко навіть не задумуючись карав смертю за найменші провини; свої недолюблювали його і за це неодноразово вже волею більшості він ледве не був позбавлений верховного керівництва Запорізьким військом».

          Незважаючи на його суворість козаки все одно любили Сагайдачного за хорошу вдачу, знову та знову обирали Петра керівником їхніх походів на татарсько-турецькі землі. Під його проводом козаки провели багато успішних походів: на Перекоп, Очаків, Трапезунд, Синоп, Стамбул, але найбільшої слави Сагайдачний зажив за взяття (всупереч наказу польського уряду) неприступної фортеці у м.Кафі в 1616 році – спалив турецький флот та визволив тисячі невільників.

          Багато хто критикує гетьмана за Роставицькі угоди 1619 року, адже вони обмежували козацький реєстр 3 тисячами, що йшло в розріз із інтересами козацьких низів, так як бажаючих потрапити в реєстр було близько 20 тисяч. Та Сагайдачний ніколи не був маріонеткою в руках польського уряду, завжди проводив самостійну політику. На сеймі 1616 року було зроблено заяву, що козаки «ні магістратів у містах, ні старост, ні гетьманів польських не слухають, самі по собі права заводять, самі собі урядників постановляють і ніби серед великої Речі Посполитої створюють другу республіку». Сагайдачний розумів нездійсненність антикозацьких проектів польських властей і не особливо довіряв обіцянкам короля щодо розширення прав і вольностей Війська Запорізького. Петро був дуже хорошим дипломатом, йшов на певні поступки, які задовольняли поляків та чекав часу, коли козаки зможуть диктувати свої умови Польській короні…

          Ще один аспект критичних зауважень з боку закордонних істориків – це участь Війська Запорізького у поході польського королевича Владислава на Москву 1618 року, адже козаки виступили на боці католиків проти православних єдиновірців. Тут Сагайдачний не тільки ще раз підтвердив свою воєнну вправність і могутність козацького війська, а й проявив себе обдарованим дипломатом. Москву він не взяв, задовольнив потребу козацьких низів у наживі розграбуванням Калуги і після Деулінського перемир’я повів своє військо додому, дозволивши трьомстам козакам на чолі з полковником Жданом Коншиним залишитися на царській службі. Це був хороший політичний крок, що показав московітам козаків як потенційну підтримку, а не загрозу.

          Щоби знівелювати закиди щодо Московського походу, згадуємо події 1620-го року. Цей рік прийнято вважати відновленням православної ієрархії на теренах сучасної України. Петро Сагайдачний вмовив єрусалимського патріарха Теофана ІІІ під охороною козаків приїхати до Києва та висвятити митрополита Йова Борецького і єпископів для православних Речі Посполитої. Тобто по суті цей крок скасував результати Брестської унії 1596 року і підставив під сумнів могутність католицької віри в українській частині Польського королівства. Не знаємо чи минулося би це безкарно для Сагайдачного, якби не прихід до влади в Туреччині войовничо налаштованого Османа ІІ, який зібравши величезне 400-тисячне військо рушив на Річ Посполиту і швидко розбив коронне військо на Цецорських полях.

          Над Польщею нависла смертельна загроза.  На заклик про допомогу європейські держави відгукнулися словесними обіцянками, тож іншого варіанту як намагатися вмовити козаків у поляків не було. На козацькій раді в червні 1621 року спільно з новим духівництвом було вирішено дати відсіч татарсько-турецькій навалі, але за умови, що поляки визнають і підтримають київську митрополію та закріплять владу козацького гетьмана над територією сучасної України. Сейм змушений був погодитися на ці умови. Новим гетьманом став Яцько Бородавка, а Сагайдачний поспішив до Варшави відстоювати інтереси козацького війська перед королівським престолом. Тут він взяв участь у розробці тактичного плану майбутньої битви, де знову проявився його талант полководця.

          Згодом відправившись до козацького стану  Петро ледь не потрапив до турецького полону, поранений блукав два дні лісом, аж нарешті           дібрався до свого табору. Там його зустріли з великими радощами і тут же обрали гетьманом, адже Бородавка не зміг справитися з проблемою постачання провіанту та, внаслідок невдалих військових дій, втратив частину війська. Сагайдачний, очоливши козаків, наказав стратити свого опонента-попередника, про що згадуватиме до кінця життя, і навіть впише ім’я «Якова гетьмана» до свого пом’яника.

          Під керівництвом Петра Сагайдачного 40-тисячна козацьке військо змогло знесилити і нанести великих втрат турецькій армії. Свідки подій трималися думки, що успіху польсько-українське військо домоглося саме завдяки талантові Сагайдачного. Стримуючи переважаючі сили ворога, гетьман, вже будучи на той час тяжко пораненим, так уміло вибудував оборону і так вчасно давав накази про контратаки, що турки, попри всі свої зусилля, не добрали способу здолати козаків. «Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки», - зазначає Яків Собєський.

Поляки та турки заключили мир, підкреслюючи, що в цій війні немає ні переможця, ні переможеного. Цікаво, що церемонія підписання миру проходила на рівнині, де вишукувалися одне проти одного турецьке військо у вигляді півмісяця та польська армія у формі орла, а козаки стояли окремо споглядаючи на це все, немовби в театрі.

Тяжкохворий Сагайдачний повернувся до Києва у кареті, дарованій йому королевичем Владиславом, тим самим, якого він врятував від розгрому під Москвою. В останні дні свого життя гетьман отримав від короля Сигізмунда ІІІ  грамоту в якій зазначено: «Обіцяємо дарувати вам удесятеро більше від того, що ви забажаєте від нашої милості». Та так уже вийшло, що Сагайдачний не приймав милість, а сам дарував її. За його заповітом всі накопичені за життя багатства потрібно було використати на благодійні цілі: на підтримку братств   (зокрема Київського, до якого вступив разом з усім Військом Запорізьким), стипендії для навчання обдарованої молоді, розбудову храмів, церков, лікарень тощо.

Помер Петро Конашевич-Сагайдачний 22 квітня 1622 року та похований на території Києво-Братського монастиря.

З масштабом історичної постаті цього гетьмана не може зрівнятися ніхто з його попередників, а тим більше наступників, аж до Богдана Хмельницького. Справжній син свого народу та віри, він боровся за їх славу і визнання, перед сутністю багатоликого ворога. Золотими літерами написаний його шлях в історії розбудови української державності. Справді був правий Лукаш Беринда, коли писав, що слава Сагайдачного може позмагатися з вічністю:

На безсмертну заслужив славу, наш гетьмане,

Ні, вона у забутті, певне, не постане!

Поки Дністер із Дніпром многорибні плинуть,

Поти справи всі твої славно будуть линуть.

Не впадеш у глибину забуття безличну,

Не загинеш у літах — маєш славу вічну!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.