Кожного дня.

Кожного дня, одне і те саме. У дітей своє, у батьків своє. Але дітям при найми легче, тому що родичі роблять усе можливе, щоб їхня дитина ні чого не знала, не чула і не бачила.

Кожного дня, одне і те саме. У дітей своє, у батьків своє. Але дітям при найми легче, тому що родичі роблять усе можливе, щоб їхня дитина ні чого не знала,  не чула і не бачила. Раніш боялись пропаганди з відтиля, кожне слово фільтрували, боялися усього поганого не чесного. Не було сексу, фільмів жахів та безглуздих бойовиків. Цензура в усьому. Вона була як радіація, яку не відчуєш і не побачиш, вона, як поварена сіль розбавлена у теплій воді. Тількі по прошестя часу, відчуваєш її гіркій присмак, на губах та сухість у роті.

Часи минають. Міняються люди, кажуть зараз що і клімат помінявся, там де було холодно розцвітатимуть сади, а нам як завжди весело, будемо марудитися від спеки. Мабуть мало настраждалися. Тількі через страждання приходить розуміння частини тієї істини, яку називають, таємницею життя. Страждання приходить, а як його позбутися, мало у кого знайдуться відповіді, одна необгрунтована філософія.Людина все життя тяжко працювала, тяжко жила, і так же і вмерла. Дай Бог щоб вона зрозуміла, за що їй таке покарання долі. А якщо не зрозуміє? Якщо не прочитає про це в мудрованих книжках, і не зустрінеться по дорозі сивий мудрець? Що тоді? Запитання без відповідей.

Кожного дня одне і те саме. Із дитячого садка - в садок, із школи знову в школу, з роботи до дому і так до старості. Благо у кого старість це не вирок, а якщо це діагноз?! Те ж скажете страждання, мабуть. Діло в тому, що кожний на цій землі, що хоче тей і робить, але сам при найми потребує від ближнього порядку. У якомусь фашиському конц.лагері при вході була напис «кожному своє». Напис як напис, але як «ізуверські» він вселяє надію  людині, яка іде на смерть. Такий собі сатанинський розчинник.