Концепт «центр сили» в сучасній геополітиці

11 октября 2012, 15:27
0
1132

Смолянюк В.Ф, офіцер, доктор політичних наук, професор.

Відповідальний за розміщення,- Рубан Володимир.

Станом на 2012 р. в ООН офіційно входить 193 країни. Близько 20 геополітичних утворень є частково визнаними або самопроголошеними (наприклад, Придністровська Молдавська Республіка, Південна Осетія, Абхазія та ін.). Відносно них застосовують терміни «напівдержави», «квазі-країни», «неповні країни» тощо.

Виходячи з цілої низки показників (зокрема, індексу розвитку), реально існуючі держави світу умовно можна розділити на 3 великі групи:

 

Ареал «золотого мільярда» охоплює приблизно 30 країн-лідерів, які піднялися до рівня інформаційних суспільств, інтелектуально експлуатуючи решту світу. Вони входять до трьох зон – Північної Америки, Західної Європи та Японії та в значній своїй частині є колишніми метрополіями, які впродовж століть володіли значними колоніальними ресурсами й безконтрольно ними користувалися. Даній сукупності держав з населенням близько 1 млрд. (звідси її метафорична назва) властиві сталі форми капіталістичної економіки і демократії. Досягнувши найвищого рівня розвитку, вони прямо або у прихованій формі намагаються «законсервувати» свої цивілізаційні переваги, не дозволити наблизитись до себе іншим країнам.

Стрижнем «золотого мільярду» є «Велика сімка» (G-7): Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія. Світовим лідером були й залишаються США. У Сполучених Штатах проживає 5% населення планети, проте вони споживають (контролюють) 40% світових багатств та ресурсів. Саме ці країни й доцільно визначити через термін «центри сили». Таке визначення суперечить  Статуту ООН, проте відбиває геополітичні реалії сьогодення.

Країни, що утворюють так звану «групу забезпечення», обслуговують інтереси тих, хто вище, а також виконують роль «буфера», «ізолятора», створюючи між верхами й низами глобальної піраміди відносно безпечну відстань . До центрів сили дані країни не належать.

Ще одна метафора, що стосується геополітичних вертикалей – «третій світ». Так іменують колишні колонії, напівколонії Африки, Азії, Латинської Америки, острівні міні-держави, що повністю залежні від колишніх метрополій. Застосування стосовно них терміну «центри сили» є нонсенсом.

Центрами сили, що є альтернативою суверенним державам, слід вважати транснаціональні корпорації (ТНК).

ТНК, яких у сучасному світі налічується понад 50 тис., виступають як головний рушій процесів глобалізації. На початку ХХІ ст. півтисячі найбільших з них мали сукупний продукт у $21,9 трлн. (61% від світового валового продукту). Напередодні світової економічної кризи 2008 р. їхні щорічні доходи перевищували $810 млрд., загальний обсяг контрольованого капіталу складав $35,6 трлн., а чисельність  працівників сягала майже 85 млн. осіб. 93% їхніх штаб-квартир знаходились у США, Західній Європі та Японії. 27 найбільших ТНК мали американське походження.

Відповідно до висновку Економічної й соціальної ради Франції 1972 р., до категорії транснаціональних варто відносити «підприємства, які юридично створені в одній країні, а здійснюють свою діяльність в іншій країні (країнах) за допомогою дочірніх підприємств або філій, що перебувають під їхнім контролем».

Згідно з визначенням Інституту міжнародного права, «транснаціональне підприємство – це група компаній, яка діє на основі загальної власності або під загальним контролем, члени якої засновані згідно законів більш ніж однієї держави».

ТНК здійснюють свою діяльність на основі кількох засадничих принципів: 1. Здійснення прямих іноземних інвестицій з метою створення виробничих потужностей за кордоном. 2. Використання різних форм міжнародного поділу праці (предметна, подетальна, технологічна спеціалізація), що дозволяє розміщувати різні ланки виробничого процесу у різних країнах світу. 3. Розробка, передача та використання передових технологій у межах замкнутої корпоративної структури, завдяки чому з максимальною ефективністю використовуються кошти на дослідження й розробки. 4. Внутрішньокорпоративна торгівля між окремими підрозділами ТНК із застосуванням трансфертних цін. Вони встановлюються на рівні, що істотно відрізняється від цін світового ринку. 5. Глобальний підхід до управління – оптимізація всієї діяльності корпорації, а не окремих її складових. Реалізується у скоординованій політиці субсидування розвитку окремих підрозділів з метою досягнення максимального ефекту у довгостроковому періоді.

За регіональної концентрації виробництва міжнародні бізнесові мережі охоплюють ключові регіони світової економіки – Західну Європу, США і Японію, пов’язуючи життя, діяльність та добробут різних націй і людських спільнот у складну взаємозалежність. ТНК є не просто стаціонарними «національними фірмами з міжнародними операціями». Образно кажучи, вони «рухаються» світом у пошуках максимальних прибутків. Нині корпорації відіграють набагато важливішу, ніж це було у минулому, роль у функціонуванні світової економіки, а також у створенні екстенсивних й інтенсивних транснаціональних мереж скоординованого виробництва та розподілу.

Найбільш потужними світовими ТНК на початку століття (у 2005 р.) були: 1. Microsoft. 2. General Electric. 3. Toyota. 4. Coca-Cola. 5. Wal-Mart. 6. BP. 7. Procter&Gamble. 8. Apple Computer. 9. Siemens. 10. Вell. 11. Disney. 12. Southwest Airlines. 13. Starbucks. 14. Johnson & Johnson. 15. BMW. 16. L’Оreal. 17. Sony Ericsson. 18. Nestle. 19. Honda.

Як видно з цього списку, провідні позиції у рейтингу світових компаній належать американським ТНК. Їхні конкурентні можливості посилюються, зокрема, тим, що влада США надала їм право користуватися в усіх країнах вітчизняним законодавством про юридичні особи. Це поширюється й на спосіб оподаткування: податки сплачуються не за місцем перебування, а за місцем фактичного управління корпорацією.

Лідерство у цьому співтоваристві поступово захоплюють корпорації, які поставили на інформатику як найбільш перспективну сферу новітньої економіки. Одна лише компанія «Майкрософт» має прибуток більший, ніж знамениті гіганти «Дженерал моторс», «Форд» та «Крайслер», разом узяті.

ТНК з їх інвестиційною мобільністю, широкою системою зв’язків, можливостями швидкої організації наукоємного, високотехнологічного виробництва виступають важливим чинником прискорення світового економічного розвитку, впливаючи на національні економіки приймаючих країн (через капітал, технології, нові підприємства, підготовку персоналу). Вони відрізняються від державних владних інститутів менш бюрократичною та більш гнучкою організацією, що й забезпечує кінцевий успіх.

ТНК стають усе більшою загрозою для слабких держав, змушених пов’язувати свій розвиток з припливом міжнародного капіталу. Стійкі тенденції зміцнення автономії корпорацій, їх вивищення над державним суверенітетом приймаючих країн надає такій загрозі універсального характеру. Іншими словами, вона стосується всіх – від США до Уганди чи Ботсвани. Директорат потужних корпорацій може нехтувати національними інтересами держав, де він організує свій бізнес. Що реально й відбувається в багатьох країнах Африки, Азії, Латинської Америки, а також регіоні Східної Європи.

Головні звинувачення з боку формалізованих та неформалізованих учасників міжнародного життя, що звучать на адресу світових центрів сили (G-7 і ТНК), стосуються такої конкретики: непомірний розрив у доходах, рівні споживання, охорони здоров’я, освіти у країнах «золотого мільярда» та «третього світу»; неприпустимі умови для працівників низької кваліфікації, що обслуговують ТНК; домінування масової поп-культури, утиски вільної творчості, «стандартизація мізків»; споживацьке та хижацьке ставлення до природи, нехтування екологічними проблемами, переведення «брудних» виробництв у країни «третього світу»; нав’язування ідеології неолібералізму з метою подальшої світової експансії капіталу, перетворення відсталих країн на людські та сировинні придатки для обслуговування успішної верхівки.

У сучасних умовах реалізація державотворчих стратегій переважної більшості суверенних держав (насамперед, їхньої економічної політики) відбувається за умов суттєвого обмеження суверенності. Безпосередніми джерелами цього обмеження є:

зобов’язання, накладені на країну через її членство у міжнародних організаціях та (або) міждержавних об’єднаннях або взяті на певний період як умова одержання фінансових ресурсів;

імпорто- (експорто-) залежність, сформована як через природну залежність від увезення ресурсів, так і в рамках економічно обґрунтованого міжнародного поділу праці;

відчутна частка іноземного капіталу у вигляді прямих або портфельних інвестицій, завдяки чому інтереси інвесторів можуть прямо (через лобіювання відповідних заходів) чи опосередковано впливати на економічну політику держави;

«космополітизація» влади як її надмірна зосередженість на адаптації економічної політики своєї країни до нав’язаних міжнародних «стандартів» за нехтування специфічними потребами національної економіки.

Висновки.

Світові геополітичні лідери (вони ж центри сили) диктують іншим державам жорсткі правила гри, насамперед політичні та економічні. Ця теза не є юридично вивіреною, оскільки в жодній системі права терміни на кшталт «центр сили» та «правила гри» відсутні. Проте її зміст адекватно відбиває асиметричний характер міжнародних взаємин.

У наведеній вище піраміді України поки що перебуває серед країн другої групи. Проте ця група відрізняється доволі високою динамікою. Ряд її членів (Чехія, Польща, Угорщина, Болгарія та ін.) піднімаються все вище, утворюючи «вищий поверх групи забезпечення» та виношуючи плани поповнити коло обраних держав планети. Деякі країни (Таджикистан, Киргизія) поступово й неухильно регресують, ризикуючи опинитися серед колишніх колоній.

Україна є нестандартним поєднанням цивілізованості (про що свідчать наявність авіакосмічної галузі економіки, рівень освіти населення, наявність кількох АЕС, окремі зразки продукції ВПК) та регресу (депопуляція населення, вражаюча асиметрія в доходах олігархів та пересічних громадян, медицина, екологія тошо).

Без ретельно прорахованих принаймні на наступне покоління перспектив державного розвитку (на 20-25 років), без визначення стратегічних орієнтирів державотворення у визначальних галузях (економіка, політика, соціальна сфера, духовність, культура), без державного менеджменту, який би опирався на напрацювання попередніх політичних поколінь – Україна ризикує:

або опуститись на нижні щаблі цивілізаційної вертикалі, фактично, стати неоколонією, ресурсами якої на постійній основі користуватимуться інші країни;

або за допомогою зовнішнього стимулювання розпастися на Галичину, Південно-Східну Республіку та Крим. При цьому кожен фрагмент «пост-України», позбавлений ознак геополітичної суб’єктності, ризикуватиме на подальше поглинання більш успішними державами, що були й залишаються глобальними геополітичними лідерами.

Література:

  1. Горбулін В.П. «Безпека-2010» // Дзеркало тижня. – 2006. – № 48; Український фронт Четвертої світової війни // Дзеркало тижня. – 2006. – № 29.
  2. Дудко І.Д. Національні інтереси США у постбіполярному світі. – К.: КНЕУ, 2003. – 208 с.
  3. Кузнецов О.В. Англосаксонська модель глобального капіталізму / О.В. Кузнецов. – К.: Освіта України, 2010. – 494 с.
  4. Лукашевич В.М. Глобалистика. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2004. – 392 с.
  5. Пасхавер О.Й. Світовий досвід для України: взаємовідносини великого капіталу з владою і суспільством / О.Й.Пасхавер, Л.Т. Верховодова, К.М. Агеєва. – К.: Центр економічного розвитку, 2007. – 68 с.
  6. Світовий досвід для України: взаємовідносини великого капіталу з владою і суспільством. – К.: Центр економічного розвитку, 2007.
  7. Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку. – К.: НІСД, 2010. – 528 с.
  8. Шнипко О.С. Інноваційний дефолт України: економіко-технологічний контекст. – К.: , 2009. – 248 с.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: офицер,офіцер,національна безпека,безпека,Смолянюк,Рубан Володимир,центр сили
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.