Розвиток поглядів китайського керівництва на міжнар.відносини та нацбезпеку

11 октября 2012, 15:22
0
412

Шевченко Микола Миколайович, офіцер,кандидат філософських наук, доцент матеріал семінару 21.09.12. №4

Відповідальний за розміщення,- Рубан Володимир.
В розвитку поглядів китайського керівництва на міжнародні відносини та національну безпеку в контексті геополітичного сходження Китаю можна виокремити чотири основних етапи.

1 етап – від заснування КНР (1949 р.) до подій на о. Даманський (1969 р.) –характеризується тим, що в цей період:

(першоджерело: сайт "Національна безпека" http://nationalsecurity.org.ua/2012/10/1872/ )

було прийнято традиційну догму про особливе місце Китаю в оточуючому світі;

була висунута геополітична концепція Мао Цзедуна, в якій мова велася не лише про поділ світу на наддержави (СРСР і США) та проміжну зону, до якої входили розвинуті індустріальні країни та країни, які розвиваються, а й про розповсюдження революційних війн під проводом Китаю. Китайське керівництво розглядало Африку, Азію та Латинську Америку як плацдарм для успішної реалізації концепції революційних війн;

здійснювалося формування геополітичного коду місцевого рівня, який передбачав возз’єднання Гонконгу, Макао, Тайваню з материковим Китаєм згідно геополітичної програми висунутої Мао Цзедуном, а також починаючи з початку 1960-х років формується регіональний геополітичний код держави;

головна увага приділялась політичній та воєнній безпеці, а економічній надавалася третьорядне значення.

2 етап – від подій на о. Даманський до ХІІ з’їзду КПК (1982 р.) – характеризується тим, що в цей період:

була висунута Мао Цзедуном геополітична концепція «трьох світів», яка трансформувалася в подальшому в концепцію боротьби «світового міста» (усі розвинені країни) із «світовим селом» (країни, які розвиваються на чолі з Китаєм);

здійснювалося формування геополітичного коду глобального рівня, що пов’язано із створенням національних ракетно-ядерних сил. Однак, лише на рубежі 70 – 80-х років ХХ століття із створенням значних запасів ракетно-ядерної зброї Китай став претендувати на роль держави глобального рівня, що й спонукало КНР перейти від «оборони» до «наступу» по всім геостратегічним напрямах з метою становлення країни як провідної світової держави. Геостратегія Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) ґрунтувалася на концепції «стратегічних кордонів і життєвого простору», яка обґрунтовує необхідність поступового розширення сфер гарантованого політичного, економічного та військового впливу КНР в АТР. Дана концепція не виключала використання військової сили або загрози її застосування в інтересах Китаю і була продовженням геополітичних програм Мао Цзедуна;

центральною стала воєнна безпека, загроза політичній безпеці послабла, а економічна безпека все ще поступалася за своїм значенням двом першим. Джерелом головної воєнної загрози вважався Радянський Союз;

було розробено концепцію «сукупної могутності держави». На основі цього методу китайські аналітики вимірювили чотири підсистеми могутності держави: 1) матеріальна або жорстка могутність (природні ресурси, економіка, наука і технологія, а також національна оборона); 2) моральна сила або слабка могутність (політика, міжнародні відносини, культура й освіта); 3) скоординована структура влади (організація керівництва, управління, менеджмент і координація національного розвитку); 4) екологічна могутність (міжнародна, природна й місцева).

3 етап – від ХІІ-го з’їзду КПК до створення ШОС (1996 р.) – характеризується тим, що в цей період:

була висунута Ден Сяопіном концепція «миру й розвитку», в якій визначені головні світові проблеми – проблема миру (проблема Схід-Захід) та економічні проблеми (проблема розвитку Північ-Південь). Виходячи з цього, головною метою зовнішньої політики Китаю стали боротьба за створення сприятливих міжнародних умов для вирішення завдань модернізації КНР. Дана політика отримала назву «незалежність і самостійність» і є реалізацією принципу опори на власні сили;

значення економічної безпеки поступово почало зростати, а воєнної та політичної безпеки – зменшуватися;

політика національної безпеки почала розроблятися та впроваджуватися в рамках геоекономічного підходу, що дозволило КНР на початку ХХІ століття стати одним із полюсів в міжнародних відносинах.

4 етап, що розпочався з квітня 1996 р.– по теперішній час характеризується тим, що в цей період:

китайські керівники розробили нову концепцію безпеки, яка ґрунтується на співробітництві та взаємодопомозі. Ця нова концепція була проголошена в березні 1997 р. на форумі країн АСЕАН. Подальший розвиток вона отримала у спільній китайсько-російській декларації про багатополярність і створення нового світового порядку у квітні 1997 р., а також у виступах Цзян Цземіня на форумі ООН з проблем роззброєння в березні 1999 р. і під час святкування 80-ї річниці утворення КПК 1 липня 2001 р.

Висновки:

Перші 30 років після утворення нового Китаю вважалося, що основними проблемами на світовому рівні є війна і революція, тому концепція безпеки КНР була сконцентрована на питаннях оборони та політичної безпеки, тобто на захисті територіальної цілісності і суверенітету країни, а також на зміцненні державної влади. В зазначений період політика національної безпеки розроблялася та впроваджувалася в рамках геополітичного підходу.

У наступні 30 років закріпилося розуміння того, що забезпечення миру і гарантія розвитку є двома головними завданнями сучасної епохи. У даний період Китай, не полишаючи уваги до традиційних загроз безпеці, робить акценти й на нетрадиційних загрозах у таких сферах, як економіка, фінанси, інформатика, енергетика, продовольство, охорона здоров’я, а після 11 вересня 2001-го – також й на боротьбі з тероризмом. В такий спосіб була сформована Всеосяжна концепція національної безпеки КНР, що враховує як традиційні, так і нетрадиційні загрози. В зазначений період політика національної безпеки розроблялася та впроваджувалася в рамках геоекономічного підходу.

Література:

  1. Белая книга «Национальная оборона Китайской Народной Республики»: [Електронный ресурс] – Режим доступу: http://www.abirus.ru/content/564/623/631/11307.html
  2. Иванов О.П. Внешняя и внутреняя политика КНР. Взгяд из Вашингтона / О.П. Иванов // Обозреватель. – 2011. – № 6. – С.48-56.
  3. Китай: угрозы, риски, вызовы развитию / Под. ред. В. Михеева. – М.: Московский Центр Карнеги, 2005. – 647 с.
  4. Кузык Б.Н. Китай – Россия – 2050: стратегия соразвития: [Монография] / Б.Н. Кузык, М.Л. Титаренко. – М.: Институт экономических стратегий, 2006. – 656 с.
  5. Рахманин О.Б. К истории отношений России-СССР с Китаем в ХХ веке. Обзор и анализ основных событий. Изд. 2-е испр. / О.Б. Рахманин. – М.: Институт Дальнего Востока РАН, 2000. – 428 с.
  6. Сюн Гуанкай. Всеобъемлющая концепция национальной безопасности Китая: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.svop.ru/upload/images/%D0%9B%D0%B5%D0%BA%D1%86%D0%B8%D1%8F_%D0%A1%D1%8E%D0%BD_%D0%93%D1%83%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0%D1%8F.doc
  7. Шевченко М.М. Феномен культури стратегічного управління сучасного Китаю (геополітичний аспект) / М.М. Шевченко // Теорія і практика управління соціальними системами // Щоквартальний науково-практичний журнал. – Харків: НТУ «ХПІ». – 2003. – №4. – С. 14 – 22.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Китай,Шевченко,офицер,офіцер,національна безпека,безпека,Рубан Володимир
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.