Наплив мігрантів: погоджено на найвищому рівні

8 октября 2012, 12:23
0
237

Перемикаючи канали і спостерігаючи в новинах безлади, що їх чинять у столицях приймаючих країн легальні та нелегальні мігранти, більшість із нас з обуренням думають: «Як же так? Чому так сталося?»

Наплив мігрантів: погоджено на найвищому рівні

 

Перемикаючи канали і спостерігаючи в новинах безлади, що їх чинять у столицях приймаючих країн легальні та нелегальні мігранти, більшість із нас з обуренням думають: «Як же так? Країна дала цим людям безпеку, гроші на життя, перспективу в цивілізованому світі, а вони таке коять. Доколи? Чому так сталося?».

Щоб зрозуміти причину засилля мігрантів у країнах ЄС та США, треба визначити, хто реально контролює політичне життя цих країн. Очевидно, що ключовими є інтереси еліти - великого бізнесу та політиків, які захищають його обслуговують. Владна верхівка об’єктивно зацікавлена у збільшенні «поголів’я» підданих:

Дешева робоча сила. У першому поколінні мігранти пам’ятають умови, в яких їм довелося жити на батьківщині – злидні, епідемії, голод, війни. Вони високо цінять безпеку і можливість спокійно заробляти собі на хліб, тому охоче погоджуються працювати за набагато нижчу зарплату, ніж місцеве населення. Це збільшує прибутки великих компаній і дає можливість державі утримати на своїй території трудомісткі виробництва, не допустити погіршення платіжного балансу та дефіциту бюджету. Дрібний бізнес, який використовує працю нелегалів спонсує верхівку опосередковано – через міліцейську вертикаль. Загальновідомо, що рядовий міліціонер, закриваючи очі на нелегалів, левову частку хабарів підіймає «нагору». Цілком імовірно, що на певному рівні (наприклад, міністра), ланцюг замикається, а за отриману «на кормлєніє» посаду він розплачується лояльністю і готовністю виконати будь-який наказ, щоб утримати населення в покорі і зберегти систему.

 

Внутрішній попит. В другому поколінні мігранти, користуючись домінуванням лібералізму в політичному житті приймаючої країни, відчувають себе рівнішими за місцеве населення – припиняють працювати, сідають на соціал, а як що не по-їхньому, безкарно влаштовують погроми. Великий бізнес це не засмучує – майно застраховано. Політики розводять руками – що сталося, те сталося, назад їх уже не вишлеш. Головне, що мігранти продовжують виконувати другу роль – посилюють внутрішній попит. Іще Карл Маркс писав, що головна загроза для капіталізму – криза перевиробництва. Світова фінансова криза, посилення протекціонізму у світі та насичення попиту місцевого населення позбавляють ринків збуту крупний бізнес, який фінансує політику. Рішення є – навіть переставши працювати, мігранти отримуватимуть немалі дотації, які зможуть витрачати і таким чином створити попит на продукцію контрольованих олігархами підприємств.

 

Роздроблення населення на групи та маніпуляція громадською думкою через керовані конфлікти. «Поділяй і владарюй» - перевірена віками римська мудрість. Цілком очевидно, наскільки просто утримувати в покорі та керувати «Вавилоном» - сумою десятків різних національностей, конфесій і світоглядних цінностей. Діаспори не хвилюють питання корупції, захисту державних інтересів та національної культури. Їм цікаві державні дотації (для бідних), безкарність (для кримінального ядра) та посади в державному апараті (для керівництва). Діаспори здебільшого розрізнені та замкнені в собі. Тому не часто побачиш спільну акцію, скажімо, китайців і арабів. Використовуючи батіг і пряник, влада може будувати позадемократичні вассально-корупційні відносини із кожною окремою діаспорою. Конфлікт з однією з них навряд чи призведе до загострення з іншими, тому «розбиратися» можна по черзі. Зовсім інша ситуація зі згуртованим, моноетнічним та моноконфесійним народом, який говорить однією мовою. Скоюючи беззаконня або нехтуючи національними інтересами, верхівка одразу протиставляє себе всьому народу і з високою вірогідністю зазнає поразки. Тому мультикультуралізм – улюблене дитя правлячої еліти, створений, щоби навіки зцементувати її панування над масами.

 

Ізольованість панівної групи від буденного життя народу дає можливість ігнорувати незгоди простих людей, пов’язані з проживанням поряд з іммігрантами. Високий рівень злочинності та асоціальна поведінка гостей не хвилюють тих, хто живе у замках та пересувається на броньованих авто. Зваживши всі за і проти, еліти більшості розвинених країн прийняли рішення, прогнозовано поставивши свої інтереси вище інтересів своїх народів. Винятком є дві моноетнічні країни – Японія і Південна Корея, чиї надсучасні та потужні економіки експортують товари по всьому світу та забезпечують своїм громадянам доходи вищі за середні по ЄС.

 

Тож яким шляхом піде Україна? Залежить від нас.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.