Осінь в інших декораціях

Трохи жовтневого мінору

Учора я зрозуміла, що настала осінь.

Був вечір у парку, і після дощу під ногами лежало мокре листя з кленів. Під моїм вікном росте береза. Вона ще тримається. Десь зовсім унизу листя трохи жовтіє. А верхівка, що зазирає у вікно, ще зелена, і тому я щоранку дивилась на неї і втішала себе тим, що то просто прохолодно, що ще потеплішає. Нехай навіть осінь. Але ж має бути бабине літо! І можна буде на вихідні на пляжик. Трохи погрітися, підзолотити шкіру перед зимою.

А ось клену, що трохи збоку, так, що не відразу побачиш, я і не старалась помічати. Він уже тижнів зо два геть золотий! І щедро розкидає золото усім під ноги.

І сьогодні вранці я прокинулась по-справжньому восени. І зрозуміла, що літа в мене не було.

Був червень відразу після захисту диплому, обхідний лист і виселення із гуртожитку зі скандалом.

Був липень, що почався у поїзді, з переїзду.

Був короткий і загалом холодний серпень.

І десь, але не в мене, був вересень. Знов-таки холодний і без натяку на бабине літо.

І ось уже четвертий місяць щоранку мене поглинає черево метрополітену, щоб змішати в химерній пропорції з натовпом, додати тисняви за смаком і потім випустити на велелюдну площу, головну в країні, яку останній місяць спотворюють тимчасовими металевими конструкціями для масового та популярного (як і все масове) телешоу.

А ввечері знов метро.

Іноді вечори розбавляються дружніми (буває, романтичними) прогулянками, і набувають солодкавого і приємного присмаку. Іноді це просто час удома, з книжкою чи за комп’ютером.

Загалом нічого не змінилось. Декорації не головне, коли дійова особа та сама. Єдине, що вони зараз приємніші. Про них я мріяла багато років.

Це моя перша осінь у місті мрії. Потім почнеться перша зима, і радісно озветься перша весна. А, може, я знову не відразу її побачу – усе-таки буденність затягає.

Але осінь однаково настала зарано. Я не була готова.