Я люблю осінь.

ються до землі. Люблю осінню тишу – кришталево-чисту, на фоні синього неба і жовтогарячих кленів. Люблю сидіти з чашкою гарячого трав’яного чаю біля вікна і слухати осінній дощ… Люблю свій вересневий філософський настрій, відправляючи черговий рік у тецю з фотографіями, у архів пам’яті, відклавши до підсвідомості чергову порцію розчарувань та досвіду. В цей час життя наче завмирає, стишує хід, дає час для підсумків, висновків, а потім поступово наповнює силами для нових кроків. Цей місяць зазвичай вивертає мою душу, оголює кожну нервову клітину, збиває з толку емоції і врубає на всю інтуїцію. Декілька вереснів у моєму житті були дуже важкими, зараз я розумію, що це давало можливість зупинитись і переосмислити свій шлях, подивитись навкруги і завмерти від чаруючої краси природи. Мене зупиняли і показували, що я втрачаю в безкінечній гонитві за матеріальним.

Як спраглий мандрівник у жаркій пустелі жадібно ковтає воду, я з жадібністю і неймовірною насолодою наче п’ю ту красу, те різнобарв’я вересня. Жовта, червона, коричнева, подекуди ще зелена – фарби навкруги просто чарують, беруть за руки і кружляють, кружляють допоки голова не піде обертом…

Люблю аромати вересня. Ви чули як по-особливому, по-осінньому пахнуть дощ, дерева, трава, повітря? Цими запахами можна насолоджуватись, їх треба смакувати, зустрічаючи вересень рік за роком. Спробуйте відчути кожною клітинкою душі, як після палючої спеки і темно-зеленого вбрання, природа дає нам можливість скоштувати приємної прохолоди, поспостерігати як вона поступово переодягається в пекучі кольори, готуючись до зими. (С) Тетяна Лупова