За кого голосував  би  Василь Стус?

3 сентября 2012, 08:10
Інженер-гідротехнік
0
20

"Я зрозумів, що маніпулювати громадською думкою - дуже легко. Особливо, коли громади – нема, отже, у неї нема і своєї думки»... Сьогодні «партії» зробили все, щоб не було громади.

 Минає 27 років, коли в карцері табору ВС-389/36  Пермської області в ніч з 3 на 4 вересня помер Василь Стус, вдруге арештований у травні 1980 року і засуджений до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання.   Незважаючи на протести і відмови Стуса, на суді був присутній призначений КДБ захисником адвокат  Медведчук,  який  у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують на покарання… Відбувся суд-фарс при «спецпубліці». «Кати! Ви мені й останнього слова не дали сказати!» - вигукнув Стус. 

 Останнє побачення з рідними - весна 1981, а 198З рік Стус провів у камері-одиночці. Василь знав, за що його катували – про це він писав 18.07.1976 р. у заяві до Президії Верховного Совєта СРСР: «Ведь я украинский патриот, а с такой атрибуцией мне гарантирована пожизненная опека сыскных служб». Знав і те, яка буде реакція «общественности»:  «А в пресі не вщухала буря: десятки читачів обурювалися моєю поведінкою, за звичайною радянською звичкою… Я зрозумів, що маніпулювати громадською думкою - дуже легко. Особливо, коли громади – нема, отже, у неї нема і своєї думки».(«Своєї думки» немає і сьогодні - «партії» зробили все, щоб не було громади). 

 З Василем Стусом мене поєднує те, що народилися в один день тижня (я на три неділі раніше), в одні  роки навчалися в вузах (я в київському технічному), в один рік оженилися, в один рік жінки родили нам діток (мені дочку). Василя вперше обшукувало КДБ у 1972 році, мене - на початку березня 1985 р., його взяли за вірші і самвидав, мене – по «анонимному звонку двух женщин в прокуратуру» - арештували на вулиці. Прискіпливий  обшук співробітниками спецслужб у службовому кабінеті, квартирі, гаражі ніяких компрометуючих  доказів не виявив, та обласна прокуратура сфабрикувала справу, щоб на догоду  партійно-господарській мафії посадити у моє крісло  любителя відварних «куггочок», тож після чотиримісячного перебування  в СІЗО я отримав два роки умовно за крадіжку  у держави 73 рублів 47 копійок, за які мій працівник 3 роки тому не звітував бухгалтеру (придбав своїм дітям-школярам учнівський стіл). Підказка слідчого і - «гроші віддав директору, а він поклав їх у сейф». Таке було слідство і «правосуддя»… 

 Перечитав збірник Стуса «Листи до сина». Лейтмотив: «Дорогий сину!.. знай, що Твій батько віддав усе життя, аби людям жилося краще – всім людям, на всій землі. І рости чесним, а не яловим хахлом… Научися  саморозцвітання і мерехтіти радістью навчись»…

Що Стус хотів донести до сина і людей?: «Що люди мають жити, як янголи: з любов’ю одне до одного, з почуттям, що всі люди брати, рівні, чесні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ- це таночок усіх людей, що взялися за руки і чаються братами, просвітлими душами, що ширяють межі небом і землею – як степові жайворонки, співом славлячи сонце і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і щедриків (сонечка!), і вовків. Бо все - живе і хоче жити. Тож хай живе – усе, що росте, цвіте, пасеться,…. А ми, брати – люди, - посеред квітів, птаства, і звірини, і дерев. Усе, що ми зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої добротності хмари стануть біліші, а небо – голубіше, а сонце – ясніше...Бач, сину, я хочу, щоб Ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживне, проскніє, прожере не з одного єгипетського глечика – поки й гегне. А чи була вона людиною? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собі добрий слід?» 

 І ще: «Людина – це обов’язок, а не титул…  Коли ти бережеш залізний спокій / всупір загальній паніці й клятьбі,/ коли наперекір хулі жорстокій / між невірів ти віриш сам собі./  Коли ти годен правди пильнувати,/ з якої вже зискують махлярі,/ розбитий витвір знову доробляти,/ хоча начиння геть уже старі./ Коли ти знаєш ціну щохвилини,/ коли від неї геть усе береш,/ тоді я певен: ти єси людина / і землю всю своєю назовеш». 

 Мене вражає вміння Василя декількома словами показати суть людини, її нутро:  «Іноді видається, що діячі нашої культури роблять даремну справу. Вони співають, коли дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири. Як можна розуміти їх спокій?... коли мусить бути гнів, і гнів, і гнів!..  Павличко – це ж тільки плач і нічого більше...Драч – капітулянт поезії.. Що не рік - то риси жіночі проявляються в Драча. Сьогодні він – як балакуча тіточка... Мовчан – парфуми стандартизації... Суміш. Абстрактні невпорядковані композиції – жужмом. Шкода… Культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня година». 

  Думка про те, за кого би голосував сьогодні Стус, виникла в мене, коли прочитав вислів дворічної давнини  львівської письменниці Ірини Калинець - політв’язьня радянських часів: Він «був би прикладом для нас: виступив проти табачниківства, паплюження голодомору, мови, культури, історії…»  Від себе доповню, що підтримав би героїзацію Шухевича і Бандери, єдину помістну українську православну церкву, єдину державну мову, примирення вояків Червоної Армії і УПА, протистояв би осквернителям Мазепи . 

 Ще замислився, прочитавши статтю Олександри Тамкової в «Експресі»: «Як відомо, Володимира Сацюка із Віктором Медведчуком пов’язують давні стосунки. Зокрема, за однією із версій у справі отруєння кандидата в президенти Ющенка, саме Сацюк спотворив обличчя Віктора Андрійовича діоксаном – на замовлення Медведчука». Чи не тому Медведчук  запевняв у 2004 році, що Ющенко ніколи не стане Президентом ? Після звинуваченого «захисту» Стуса, темників «сірого кардинала» за президентства Кучми, кумівства з недругом України, версія про отруєння кандидата в президенти цілком логічна… 

 Отож я дійшов висновку, що Стус підтримав би Ющенка і тих патріотів, що залишилися з ним. Письменник-філософ Євген Сверстюк (йому я вір’ю, як собі) сказав про Стуса: «Лише час від часу Бог посилає таких людей - світлі промені очищення і надії, інакше світ задихнувся б у ненависті й самознищенні». І про Ющенка:  «Очевидно, багато ворогів у  Ющенка – не за його м’ягкість, а за твердість у постановці стратегічних національних питань, і до ворогів різних категорій» 

 Здається, що Драчу, Мовчану, Павличку, Яворівському завжди до вподоби ті політичні сили, які формують владу (КПРС, ПР, БЮТ-КОД) та розколюють суспільство. Та не тільки їм. Іван Гель  в березні 2009 назвав декілька прізвищ з величезної шеренги зрадників – «тушок»: «Перевертні – Яворівський, Стретович, Кармазін, Мовчан, Тарасюк, Коваль, Черноволенко, Косів, Давимуха, Шкіль, Стецьків». Як бачимо-знову Мовчан і Яворівський! Був би живий, Іван Гель і сьогодні поповнив би цей список новими прізвищами - геращенки,  наливайченки, парубії, інші перебіжчики, - які з корисливих інтересів завжди готові на нові «тушкування». 

 Часткову відповідь на все це нахожу в Стуса: «Київ – це набір холуїв від літератури, обозних маркітанток естетики, які на національній трагедії шиють собі розмальовані шаровари блазнів-танцюристів, що на трупі України витанцьовують хвацького гопака. Введена в систему держави, інтелігенція не чує жодного обов’язку перед народом, який так і не забув індивідуального обличчя. Ця інтелігенція офіціозу, прагнучи жити, простує до безславної смерті.» 

 Я впевнений, що «Союз патріотичних сил «Наша Україна» підтримають Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Оксана Забужко,… Підтримає, мабуть, і мій земляк Левко Лук’яненко, який свого часу клюнув на «Юлину макуху», та, відчуваю, - виправився. Це ж про нього Стус писав: «Левкові, звичайно, я дав оцінку як людині, свято відданій ідеалам гуманізму, добра й справедливості». 

 Підтримають і мислячі українці, які не піддаються маніпуляціям, і розуміють, що лідер «Нашої України», як писав Вахтанг Кіпіані, - носій козацької національної ідеї; він ніколи не ділитиме людей на «східняків», «бандерівців», на україномовних і російськомовних; він почитає в сім’ї народні традиції, поважає древні звички свого народу; він ніколи не сквернословить матом, «фенєй» і не назве свій народ «козлами»; він збирає колекцію раритетів Трипілля, яку хотів би передати національному музею цієї унікальної проукраїнської культури; він єдиний із політиків знає, хто такий Василь Стус, чим знаменитий Іван Світличний, що зробила в житті Ала Горська і як загинув Валерій Марченко; він слухає Тараса Петриненка, "ВВ", "Кому вниз", "Океан Ельзи", "Гайдамаків"...; він любить бджіл, а трударі-бджоли люблять тільки людей добрих серцем. Більшу частину меду він віддає в дитячі будинки; він був самим успішним головою Національного банку України і прем’єр-міністром; його ненавидять ті, хто ненавидить і обманює всіх нас.

Упевнений, що Василь Стус голосував би тільки за «Союз патріотичних сил «Наша Україна».  

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.