Олександр Бондар: "Якщо "Свобода" ....

21 августа 2012, 11:02
Політик, законотворець.
0
427

Олександр Бондар: "Якщо "Свобода" не проходить за списком до парламенту – про жодну опозиційну більшість говорити не можна"

Міністр економіки опозиційного уряду, екс-керівник Фонду держмайна та один із найфаховіших економістів України народний депутат Олександр Бондар розповів про те, як і хто може побороти перетворення України та її економіки в одну велику приватну монополію.

- За 20 років Україна перетворилася з "української совєцької соціалістичної республіки" в "українську совєцьку капіталістичну республіку". Колись держава була власником-монополістом, нині – приватні монополії. Які наслідки це може мати для країни?

- За 20 років, що я професійно займаюся приватизацією, в країні була удавана чи позірна, але конкуренція в приватизації. За два останні роки, коли при владі утвердилася нинішня "каманда", конкуренція взагалі відсутня. Триває концентрація капіталу в одних руках, причому наперед визначено галузі, де який олігарх матиме монополію. Цю монополію треба ліквідувати, тому що це – дуже велика проблема, в тому числі для чинної влади, адже вона не зможе керувати економікою країни. Адже основна мета приватизації в усіх країнах однакова – створити конкурентне середовище. Зараз навіть те конкурентне середовище, яке ми за 20 років Незалежності створили в малій приватизації, починає монополізуватися. Триває захоплення підприємств структурами, які тягнуть усе під себе.

- Олігархи намагаються сформувати в суспільстві думку, що у світі корпорації стають сильнішими за держави; наводять приклад Південної Кореї, де величезні корпорації стали локомотивами економічного розвитку.

- Я вважаю, що цю "логіку" притягнуто за вуха, оскільки в країнах, які наводять у приклад, узагалі відсутня демократія та конкуренція. До того ж ці корпорації не володіють цілими галузями. У Кореї немає єдиного власника, який контролює цілу галузь економіки. У нас же деякі власники контролюють не один сектор економіки, а п'ять.

Ця влада хоче вирішити ще одне принципове для себе питання – запровадити ринок землі. Майже все майно вже розподілено. Єдине, на чому можна заробити грубі гроші, а потім поїхати доживати в інших країнах – це земля. Треба виступити категорично проти торгівлі землею.

- Нинішні урядовці висувають аргумент, мовляв, людям, які працюють, неважливо, хто власник, а владі головне – аби власники сплачували податки і виплачували зарплати працівникам…

- Для працівників та місцевої влади це більш принципово, ніж для політиків. Коли на металургійних комбінатах Ахметова всі працівники працюють і отримують однакову зарплату – у них немає вибору, їм нікуди йти. Для цих працівників можна встановлювати будь-які зарплати – і в них не буде вибору, якщо не буде конкуренції. А місцева влада недоотримає податки, тому що в цих так званих "вертикально інтегрованих компаніях" мінімізують сплату податків, і зрештою вони платять державі значно менше. Тому для влади на місцях і для пересічних людей питання, чи є приватна монополія в галузі, чи нема – принципове.

Це важливо і для решти громадян держави – монополісти ніколи не зменшуватимуть ціни, адже це можливо лише за наявності конкуренції або державного впливу.

- Чим відрізняється одержавлення приватних монополій і ліквідація приватних монополій? Бо, скажімо, Ахметов може створити 2-3 фірми, які "конкуруватимуть" на ринку металургії…

- І ФДМ, і Антимонопольний комітет мають це все відслідковувати, бо якщо засновники ті самі, це дуже легко визначається. У законі має бути застереження, що такі фірми при подальшій монополізації галузей брати участь у купівлі не зможуть.

Закон про ліквідацію приватних монополій, який готують експерти зі "Свободи" за моєю підтримкою стосуватиметься не лише раніше приватизованих об'єктів, але й багатьох галузей, які взагалі не проходили приватизацію (наприклад, де на вторинному ринку відбувається концентрація власності). А, по-друге, він не ставитиме завдання "забрати з приватної власності і повернути усе в державну", а ставитиме за мету створення конкурентного середовища. Тобто, держава може володіти частиною об'єктів цієї галузі, але не всіма. Бо якщо ми приватну монополію замінимо знову на державну (де вже біля державного керма перебуватимуть ті самі люди) – ми нічого не змінимо. Треба розбити цю монополію і розосередити між приватними та державними власниками. Якщо набуде чинності закон про ліквідацію приватних монополій – олігархів просто не буде в Україні. Реалізація цієї ідеї матиме добровільно-примусовий характер. Олігархів добровільно, через державні структури, змусять позбутися частини своїх об'єктів, у яких перевищено межу монополізації. Якщо монополіст відмовляється від цього добровільного механізму – тоді до нього застосовується примусовий: у нього забирають монополізоване майно і воно передається державі. Перепродаж здійснюватиметься державною структурою, а різниця піде в бюджет. Поки держава не зрозуміє, що приватні монополії небезпечні, в першу чергу, для неї самої (я не кажу про нинішніх президента та прем'єра – вони цього ніколи не зрозуміють – у них інший менталітет), доти економіка деградуватиме і загниватиме. Вона не розвивається – у неї немає стимулу до розвиту і конкуренції, немає ринкового середовища, немає для чого вкладати інвестиції.

- Чи є підприємства, які мала би контролювати держава повністю, і чи на всіх ринках держава повинна мати якусь частку?

- Кількість об'єктів, які перебувають у держвласності, залежить від корумпованості влади. Чим більш корумпована влада – тим менше майна в неї має залишатися, адже не можна корупціонерам довіряти великі майнові ресурси – це все одно що держмайно перебуватиме у приватних руках, усі фінансові потоки концентруються в руках окремих осіб і це майно стрімко розкрадається. У нашій ситуації, я вважаю, що держава повинна мати у власності щонайменше 25% у кожній галузі. В тому числі – аби довести, що вона є ефективним власником. Поки ж держава доводить, що вона – кепський власник. Якби у нас був менший рівень корупції і на більш фаховому рівні стояв менеджмент у державних установах – можна було би ставити питання про більший відсоток держвласності. Але я впевнений: порти, залізничний та авіаційний транспорт, газотранспортні мережі та інші стратегічні підприємства мають бути в державній власності.

- Як зламати зв'язку влади і олігархії? Можливо, допоможе люстрація?

- Без люстрації в нашій державі ми ніколи не просунемося шляхом економічних чи демократичних зрушень. Щоправда, питання люстрації так само має стосуватися представників бізнесу, а не лише кагебістів, комсомольців і корупціонерів. Я 20 років пропрацював у галузі приватизації, і я не уявляю, як бізнесмен може працювати у державній структурі, як він може захищати інтерес держави, а не інтерес власної кишені і свого підприємства. Це нонсенс, який у нашій державі став буденною ситуацією.

- 2004 року багато хто називав Помаранчеву революцію "бунтом середнього класу проти мільярдерів". Яка сьогодні ситуація в країні з середнім класом?

- Середнього класу за останні роки стає дедалі менше. Це цілеспрямована політика, яку провадить ця влада, бо вона добре пам'ятає, хто підтримував Майдан 2004 року. Тому підґрунтя для нового Майдану цілеспрямовано знищується через нову податкову систему, повну відсутність малого бізнесу і через схеми укрупнення підприємств під дахом олігархів.

Узагалі присутність у нашій країні мільярдерів з економічної точки зору – нонсенс. Не може бути мільярдерів у державі, яка перебуває на 200-му місці у світі за рівнем росту ВВП. Мільярдери можуть бути лише в дуже багатих державах, наприклад у США, Британії, Німеччині. Але в Польщі, Угорщині їх практично немає, бо там функціонує нормальна система економічних відносин, яка розподіляє прибутки і не дозволяє отримувати надприбутки для окремих "сімей" чи представників влади.

- Ця економічна модель створює і політичну систему: ті, хто керують економікою країни – володіють партіями. Як можна змінити цю ситуацію?

Вірю, що є політичні сили, здатні на це, наприклад, нині позапарламентська "Свобода".

Я – позапартійний голова підкомітету комітету з питань економічної політики, не належу до політичних сил, які проходять у парламент. Тому я можу робити незалежні оцінки. Я вважаю принциповим для опозиційних сил потрапляння "Свободи" до наступного парламенту. Якщо "Свобода" не проходить до Верховної Ради за списком – про жодну опозиційну більшість говорити не можна, не буде навіть 150 голосів, аби заблокувати зміни до Конституції. Тільки проходження списку "Свободи" в парламент може змінити цю тенденцію. Вірю, що фракція "Свободи" зможе докорінно переламати ситуацію у ВР, зокрема, першочергово подасть на розгляд у новому парламенті законопроект про ліквідацію приватних монополій. Об'єднаній опозиції треба не конкурувати зі "Свободою", а робити все, щоби націоналісти теж потрапили до парламенту.

Для влади надпринципове завдання – мати у Верховній Раді 300 голосів. Якщо це станеться, жодних виборів 2015 року взагалі не відбудеться. Буде внесено зміни до Конституції, парламент обиратиме президента, а той передаватиме владу своїм спадкоємцям. Ця ситуація призведе до революційного розвитку подій.

Аби владу було змінено політичним, а не революційним шляхом 2015 року, першочергове завдання для опозиційних політиків – щоби "Свобода" пройшла в парламент. Йдеться не про те, що представники цієї політичної сили кращі за інших і не підуть на компроміси з владою. "Свобода" не може об'єднатися із владою і підігравати їй – бо вона моментально втратить свій електорат. Саме виборець тримає "Свободу" в опозиційній ніші. Цього немає в об'єднаної опозиції – там електорат різношерстий, половина сприйме "тимчасові" компроміси з владою. Виборець "Свободи" цього не сприйме.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.