Український рух громадської непокори за індійським сценарієм

11 мая 2012, 06:59
0
543
Український рух громадської непокори за індійським сценарієм

… для тих, у кого давно закінчився попкорн, і кому набридло кіно в межах парадигми Янукович-Тимошенко

Сьогодні все зав’язано довкола політичних фігур Янукович – Тимошенко. Надідея всіх і вся – звільнення країни від навали донецьких. В принципі страшно – що це і є надідея.  Зрозуміло, що з нинішньою владою треба закінчувати - це ясно, але що далі? Настрої такі, ніби це і буде перемога добра над злом. У 2004 була надідея аби покінчити з Кучмою, а далі розберемося. Розібралися. Поталапалися у мутній водичці і пристали до того ж берега, тільки трохи в іншому місці.

Наразі витрачається час та розхлюпуються розумові сили і емоції експертного середовище та Інтернер-спільноти (тобто людей, які вважають, що їм є, що сказати) на обговорення тем на кшталт - хто гірший  чи хто кращий. Шкода, що є так мало людей, у яких давно закінчився попкорн, і яким набридло кіно з цими героями. Які його більше просто свідомо не дивляться. Я не про те, щоб пустити ситуацію на самотік, а відсторонившись від цих персоналій, подумати про важливіше з оглядом на історію.

Індія стрімко розвивається. Так було не завжди. Останній, а саме британський період її колоніального минулого (1858 до 1947), - неоднозначний. Я не буду про модернізаційну місію британців в Індії. Безглуздо її заперечувати. Індія розвивалася до певного моменту. Потужною була, зокрема, текстильна промисловість, допоки досягнення технічного прогресу не уможливили стрімкий розвиток текстильної галузі у самої Британії. Індія стала просто постачати сировину і вже купувати готову продукцію у Британії. Те саме відбувалося з іншими галузями промисловості. Наприклад, в Індії також припинилося суднобудування. Як наслідок Британія більше не була зацікавлена у підготовні висококваліфікованих фахівців та, зокрема, фахівців технічних спеціальностей. У 1939 році на 380 млн населення Індії приходилося 2413 студентів інженерних факультетів та, наприклад, 3561 студентів-медиків. Зважаючи на чисельність населення, – це більше ніж просто нуль.

Індія перетворилася на суто аграрну країну з голодним та неосвіченим сільським населенням.  Голодним – це дуже м’яко сказано. В Індії був страшний голод. З 1800 до 1900 рр. загинуло від голоду 21 мільйон 400 тисяч людей. Країна у буквальному сенсі гинула. Ситуація дуже влучно була описана як animal-like poverty людиною, про яку я ще згадаю. Ситуація такого «благополуччя» чи її перспектива хоча б в загальних рисах нічого не нагадує?

Був такий собі Індійський Національний Конгрес, який якось намагався відстоювати інтереси індійців. Ключове слово – намагався. Це були нескінченні чвари та різнонаправлені групи інтересів. Консенсусом чи успішним лобізмом в інтересах Індії тум і не пахло. Так, наприклад, Британія постійно обіцяли більшу квоту індійцям на адміністративних посадах. Обіцянка – цяцянка. В 1915 р. британці все ще обіймали 95 % всіх посад. Загалом невідомо, чим би все це закінчилося для самої Індії, якби не з’явився він – Махатма Ганді.

Його знають як людину, яка пропагувала ненасильницькі методи боротьби. Дуже загальне уявлення, щоб зрозуміти, чим займався Ганді.  Він є практиком руху громадської непокори. Саме практиком, бо авторство все ж не в повній мірі його. Він апробував стратегію цього руху у Південній Африці до першої світової війни, де стан індійців був загалом дуже жалюгідний. Після початку першої світової він приїхав в Індію і зрозумів, що там це не працює. Британія грає в піжмурки.

Він чітко усвідомив, що потрібно щось інше. Немає сенсу виходити на точкові мітинги чи бойкотувати британські товари. В загальному - це безрезультатно. Це має бути загальний бойкот всього британського (не тільки товарів). Мова не йшла про одноденну акцію, а підкреслюю, саме про спосіб життя, коли Британії не лишалося місця в ньому, британський уряд просто ігнорувався. Так і з’явивився його рух неспівпраці (Non-Cooperation Movement). Загалом це спрацювало. У 1947 Індія здобула незалежність. А Махатма Ганді для кожного індійця став bapu. Тобто - батьком.

Ось що важливо. Ганді не обговорював інформаційні приводи, нав’язані британцями (переливання з пустого в порожнє). Він не брав подачок у вигляді недореформ, які пропонували британці. Це все пусте. Кісточка песику. З іншого боку його надідея – незалежність Індії не закінчувалася самим актом її здобуття. Він постійно висловлював свою політичну позицію з цілої низки питань і пропонував – конкретику! Він дуже рано відчув, що Британія може підштовхнути Індію до розколу за релігійною ознакою і думав, як цьому завадити. Намагався врятувати країну від розколу. Але не судилося. На політичній карті з’явився Пакистан.

Прихильники Ганді в знак протесту та в рамках руху громадської непокори і неспівпраці свідомо йшли у в’язницю. Тобто чітко усвідомлювали, що їх чекає ув’язнення за політичну позиції. Були періоди, коли за різними  оцінками одночасно у в’язницях Індії сиділи від 60 до 100 тисяч людей. Це все були незначні терміни ув’язнення. Це була така собі постійна ротація ув’язнення політичних протестуючих. Сам Ганді відсидів далеко не один рік. Коли його ув’язнили останній раз незадовго до його смерті, люди вийшли на вулицю. Цього разу в Індії пролилася кров.

У Ганді не було політичної посади, але він мав величезний авторитет в Індії та за її межами. Самі британці розуміли, на скільки небезпечно було б та необачно замордувати його за гратами. Ситуація в країні була б абсолютно некерованою та непередбачуваною. Я не проте, що Ганді взірець комусь і в чомусь і саме тому його треба під копірку. Що за нісенітниця. Різний контекст історичний та культурний. Та і 21 ст, а не перша половина 20-го ст. В чому ж власне полягає його урок для України?

Його урок в тому, що він знайшов дієву формулу для свого часу, яка в той момент комусь, можливо, здавалася спочатку ну зовсім маразматичною. Його урок в тому, що треба мати сформовану надідею і пропонувати конкретику. І якщо чинний політикум не здатен її не те що реалізувати, а елементарно – сформулювати, то рух неспівпраці чи його оновлений аналог має бути взятий на озброєння. Отже про українську надідею.
 
Очевидно, що програму будь-якої нинішньої політичної партії методом copy-paste можна наваяти на коліні за ну дуже короткий час. Можливо, так і робиться. Питання риторичне - навіщо ця писанина? Ніякий варіант, крім як для галочки не спадає на думку. Бабусі все одно її не читають, а ті, хто читають… ну хіба можна таке читати, а тим більше сприймати серйозно??? Сприймати те, що майже в  жодній точні не перетинається з реальністю. Розумію, - важко, бо треба коротко і по суті без води та пилу в обличчя. І головне без європейсько-російської жуйки. Від цього вже просто тхне.

Особисто я вважаю, що ЄС – це не менше горе для України, ніж північний сусід. Це ведмежа послуга Україні в тому сенсі, що ЄC подарував українським політикам цю аморфну фразу – «європейська інтеграція». Це стандартна відповідь будь-якого українського політика на питання про те… в принципі на будь-яке питання: у чому основне завдання партії, куди рухається Україна та ін. Все ж таки європейська інтеграція – це засіб, а не самоціль. Це можливість стати цивілізованими в плані отримати ефективний інструмент для реалізації надідеї, якої … немає.

Кінцева мета – вступ до ЄС. Так би мовити вступити і вмерти. А далі і трава не рости. Далі думка не рухається. А далі про нас потурбуються. В самому ЄС постійний брейнстормінг щодо того, як Союз розвивається, як співпрацює з іншими наддержавними утвореннями, чи як розбирається з кризою. Ким або Чим буде Україна Там для Них, і що ми отримаємо на виході, вірніше після вступу – про це детальніше (а не на рівні загальних фраз) подумаємо потім… десь там, колись у далекому майбутньому. Питання не на часі, як то кажуть.
 
Були б в України інші сусіди, а не блок успішних держав з Заходу, були б якісь буйні хлопці та дівчата з купою загроз для України не потенційних, а реальних і серйозних - от вже зараз і на кожному кроці, тоді, можливо, Україна і її політики були б іншими. Абсолютно іншими. Просто елементарно під тиском обставин.

Ну і на сам кінець. Коли доводиться читати who is who з Інтернет-спільноти з тих, хто висловлюється на злобу дня…, а яка у нас «злоба» – звісно ж Янукович-Тимошенко і Ко, стає сумно. Невже це історії вашого рівня, шановні, хочеться запитати??? Можливо, варто думати частіше про те, що буде після політичного потопу?

PS Порівняння М. Ганді з нині ув’язненими або тими, хто у високих кабінетах, але які могли б бути на місці ув’язнених (від перестановки доданків сума для країни не міняється), вважаю абсолютно недолугим. Все дуже просто - масштаб особистостей різнопланетарний.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.