Уяви но

25 апреля 2012, 09:00
Письменник. Філолог. Юрист.
0
513

Уяви но, що твоя кохана людина постійно споглядає за тобою. Якби це було правдою, як би ти поводився?

Уяви но, що твоя кохана людина постійно споглядає за тобою. Інколи непомітно, невідчутно, а інколи так, що тебе дратує її втручання на твою особисту територію. Якби це було правдою, як би ти поводився?

Ну, по-перше, мабуть, ти намагався б мати ввесь час пристойний вигляд. Мабуть, не колупався б у носі, не чухав задницю або яйця й спину тримав би рівно, бо вона терпіти не може, коли ти горбишся. Ну так, звичайно, в колупанні в носі немає нічого надприродного, та й у чуханні яєць, зрештою, також. Але ти ж для неї мачо, Зверхлюдина. А Зверхлюдина, погодься, не чухає яєць.

По-друге, ти кинув би нарешті палити. Ти не палиш тільки перед зустріччю з нею. Бо вона вередливо відвертається і не хоче тебе цілувати, а тобі так подобається лоскотати її язичком у куточках губ! Але вона так переживає, аби ти не палив взагалі, а не тільки перед вашим побаченням. Так, ти точно кинув би палити!

Потім ти зовсім інакше б поводився з оточуючими. Не кричав би на підлеглих, не матюкався б. Ти ж не матюкаєшся при коханій, чи не так? Не брехав би. Не тільки їй. Хоча, а спробуй но хоча б тиждень не брехати їй! Не брехав би нікому, бо гидко виглядати брехуном в очах коханої людини.

А про що б ти говорив з друзями? Тут уже довелося б досить важко, бо при друзях, як то кажуть, «фільтрувати базар» не так то й легко. Вони тебе бачили у різнобарв’ї. Пам’ятаєш, як у четвер ви набухалися в сауні й Толік придумав видзвонити тьолок? Уяви но тепер свій жах, коли ти знаєш, що вона тебе бачить і чує, а Толік, як на зло, дзвонить. Ти бачиш, що це Толік і не хочеш брати трубку, але ж вона не знає, що ти знаєш, що вона тебе бачить і ти як ні в чому не бувало натискаєш клавішу виклику: «Алло!»

А Толік, суко, й не думає фільтрувати базар й, на жах, починає з того, про що ти волів би не згадувати: «А класно ми поєблися в сауні того четверга, треба повторити. А в тебе, друже, ого – ще більше мого. Я б, маючи такий, не зустрічався б з твоєю пласкою Лєнкою, а точно трахнув би Памелу Андерсон.»

«Заткнися» - не витримуєш ти. Тебе аж тіпає від злості. А поб’ємося об заклад, що коли б вона тебе не бачила, ти просто поіржав би. Але ти лихоманливо думаєш, як вирулити розмову так, аби вона думала, що Толік жартує й видумує. До того ж, її звуть не Лєнка й вона не пласка, і це також чимала проблєма.

Минає тижні два-три й ти починаєш звикати до цього ока, яке все бачить. Ну так, ти палиш, матюкаєшся на підлеглих, колупаєшся у носі, чухаєш яйця й трахаєш не тільки Лєнку, а й різних тьолок, у сауні, чи деінде. Ти розумієш, що це для неї не новина, але вона не кидає цю дурнувату гру: спостерігати за тобою. А при зустрічі тільки сумно кліпає очима, розуміючи, що не може тобі нарікати. Адже вона думає, що ти не знаєш, що вона за тобою спостерігає. Їй сумно, але і тобі також сумно. До відчаю. Ти розумієш, що вже ніколи-ніколи не вийде взятися за розум, одружитися з нею, бути вірним, кинути, нарешті, палити… бо для чого? Все рівно вона тобі вже ніколи не повірить. І, зрештою, ти хотів бути кращим не для себе - себе самого ти й таким влаштовуєш. Ти хотів бути кращим для неї: аби вона тебе кохала.

Через півтора місяці тобі усе набридає. Ти ввесь час думаєш: з якого ракурса вона дивиться на тебе. Якщо ти думаєш, що її очі ззаду, натхненно починаєш чухати дупу. Якщо спереду – запалюєш цигарку. Якщо знаєш, що вона відвернулася і не бачить тебе, а тільки чує – швиденько шукаєш підлеглого, аби обматюкати. Толік вже уникає не тільки ходити з тобою в сауну, бухати, але і просто зустрічатися по-дружньому, тому що ти перетрахкав усе, що рухається, і Толік небезпідставно підозрює, що він наступний на черзі. При зустрічі твої очі світяться божевільним блиском. «А що, і це схавала?» - думаєш собі. Але вона тільки дивиться сумно і мовчить. Вам нема про що говорити, тому що ти знаєш, що вона знає і вона знає, що ти знаєш, що вона знає. Ти тихо-тихесенько ненавидиш її: вона вкрала твою мрію.

І, нарешті, вона зникає. Ти й сам не помічаєш, як і коли. Але вона стає для тебе чимсь накшталт Бога: він є, ти в нього віриш, він бачить усе, але це так природно: палити при ньому, матюкатися на підлеглих, чухати яйця й трахати тьолок. Тебе це анітрохи не напружує: нехай собі дивиться – ти перед смертю покаїшся.

А кохання що? В ньому повинна бути таїна, інтрига, гра… І ти мрієш зустріти ту єдину, для якої хотілося б бути кращим: кинути палити, матюкати підлеглих, послати подалі такого друга, як Толік, і не хотіти нікого-нікого, крім неї. Такої наївної. Такої коханої…


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.