«Хабаровський край» або поради з виживання в Україні

21 февраля 2012, 22:22
0
624
«Хабаровський край» або поради з виживання в Україні

...чи можна жити і як можна жити у державі, де панівним засобом взаєморозрахунків є хабар – іноді «економічно обрунтований», іноді захмарний. Іноді прихований, іноді явний. Виявляється, можна...

Про те, що таке хабар і в якій корумпованій країні ми зараз живемо, розповідати багато не буду. Тим паче, як я думаю, кожен пересічний українець мав справу із цим явищем особисто, принаймні, один раз (був як мінімум рукой дающей) й до болю знає, про що йдеться. Зрештою, позитивних емоцій від нього залишається у нас, як правило, мало. Я б сказав, дуже мало. Принаймні, так є у нас з вами -  звичайних пересічних громадян, для яких хабарі тягарем лягають на наші гаманці і залишають слід розпачу і здивування.

Хотів би поділитися своїми роздумами про те, як жити в умовах системного розладу, що характерний практично для всіх країн світу, а не тільки для failed states. Так, навіть якщо ми не чуємо про корупційні скандали, як наприклад у Австрії, це не означає, що їх не існує. Просто ці процеси мають інтимніший характер, де виступають як правило однаково зацікавлені сторони, й то знаходяться в недосяжних і непрослушних шарах владної атмосфери і мають вони несистемний характер. Однак, не знаю, чи якась держава світу у своїй вигадливості, а подекуди надзвичайній простоті корупційних схем, може конкурувати із Україною. Все-таки, однозначно  ні.

Трагедія феномену корупції в Україні полягає у її тотальності і в укоріненості у всіх, куди не плюнь, сферах нашого з вами життя, починаючи з самих «дешевих», бюджетних ланок: освіти, охорони здоров'я, соцустанов і закінчуючи «дорогими»: верховними органами влади, де хабарі обчислюються мільйонами доларів. При чому враження у мене таке, нібито це все здійснюється цілеспрямовано. Однак, насправді, ситуація у «вільному плаванні» і свою роботу робить лише неписаний «закон джунглів».

Осуджувати при такому стані справ нікого не берусь, адже робити когось винним у цій справді системній проблемі можна лише систему, себто усіх без винятку громадян і себе в тому числі. Згадай, коли ти давав/ла хабаря востаннє? Згадай, кого ти вибирав/ла на виборах? І т. п.

Більшість із нас змирилося з цим неприємним статусом-кво, бо реально змінити ситуацію ми не в силі. Принаймні, шанси на це мізерні. Та й скільки їх пішло на боротьбу -  тих сил  - вже й ліку немає. Іншим ж таке положення вигідне, тому марно сподіватись на зміни на краще, принаймні, в найближчому майбутньому. Народна мудрість доречно каже: «Не маєш сил опиратися – розслабся і отримуй задоволення».

Питання полягає в тому, чи можна жити і як можна жити у державі, де панівним засобом взаєморозрахунків є хабар – іноді «економічно обгрунтований», іноді захмарний. Іноді прихований, іноді явний. Виявляється, жити можна і жити можна досить непогано. Багатьом це вдається, але для цього потрібно дотримуватися певних умов і певних правил, які я зробив спробу виокремити.

Нехай, багато з держав обирали чи обирають свій Sonderweg. Давайте припустимо, що для України цим "особливим шляхом" буде корупційна держава, чому б ні? Хто від цього виграє, а хто програє – далі в тексті.

Все в було добре, однак єдиною великою проблемою, що ускладнює життя в корупційній державі - це правила. Точніше, їх відсутність. У кожній державі повинні бути норми суспільно-політичної поведінки. У нашому випадку, правила створюються для кожного окремого, так би мовити, корупційного випадку свої. Іноді вони чіткі, неоспірні, хоча, швидше за все, вони, на відміну від безкорупційних держав, піддаються дискусіям, а ставки хабару – торгу. Але й це не головне.

Головне, щоби жити приспівуючи у «хабаровському краї», треба дотримуватись нижчеперелічених умов:

1.– відповідна освіта (як правило, юридична або економічна)

2. – злодійська посада

3. – звязки із тими, хто на злодійських посадах

4. – хамловитість

5. – добрий фізичний стан

6. – хитрість

7. – вік (у розквіті сил)

Чим більше галок можеш проставити напроти цих пунктів – тим більше маєш шансів стати успішним в цій країні. Інакше - приречений на шляхи вказані нижче.

Ну добре, а що ж робити тим, хто не відповідає цим умовам? Для цих категорій (по віку) моделі вирішення наступні:

1. Для молоді – або еміграція, або адаптація до вищеперелічених умов, діалог із корупційною системою. Іншою моделлю може бути перехід в безтолерантну опозицію. Тоді можливо отримати політичний притулок і знову ж таки – шанс на еміграцію. 

2. Особи середнього віку. З одного боку в «хабаровському краї» є що втрачати, з іншого – існують шанси на еміграцію, хоча й мізерні. Найреальнішою і найраціональнішою є адаптація. Див. вище.

3. Пенсіонери. Тут справа досить критична. Категорія населення мінімально адаптована до життя в такій країні. Єдиний вихід – чекати, терпіти і переходити в підпільну опозицію.

І якщо тобі доля всміхнулася, і якщо тобі блиснув шанс жити на благословенній землі «хабаровська» і ти вирішив залишитись на батьківщині, мусиш неухильно дотримуватись наступних правил, інакше за ухиляння тобі загрожують вказані вище форми розправи:

Правило 1. Бери, навіть якщо не дають – треба змусити.

Правило 2. Ділись і тебе не образять.

Правило 3. Безобмовно слухай шефа.

Так от, виявляється на батьківщині жити можна. Можна доволі непогано. Але не всім. Жити чи не жити, ховати совість в темні закавулки чи не ховати, схвалювати чи резигнувати  – вирішувати тобі, розгублений жителю благословенної землі «хабаровського краю». 


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: корупція,хабар
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.