Вітер змін з північно-східного напряму, або народження УЦР та її діяльність

10 января 2012, 15:19
студентка ІЖ КНУ ім. Т.Г.Шевченка
0
590

«Будь-яка зміна прокладає шлях іншим змінам» - Макіавеллі. Один переворот в державі дав надію і поштовх іншій важливій події – так і народилась Українська Центральна Рада.

Всім шанувальникам української історії відомі факти встановлення держави на теренах нашої сучасної вже незалежної України на початку ХХ ст. Неспокійні часи після Першої світової війни сколихнули Європу, не оминувши такий  «механізм» як Російська імперія.

Російська імперія брала участь у Першій світовій війні 1914-118рр. на боці Антанти, чим тільки поглибила свої соціально-економічно та політичні суперечки усередині країни. Наростаюче невдоволення широких мас населення поступово заполоняло країну, і, нарешті, вибухнуло: Лютнева революція 1917 року закінчилась врешті-решт падінням монархії у Росії, де ця форма панувала з незапам’ятних часів. Досить радикально, але тяжкі часи вимагають лише таких рішень, тим більш, що до того справа йшла вже давно.

Як вже було зауважено, всі ці невдоволення війною, прикрощі через економічні труднощі спровокували масовий страйковий рух, особливо масовий у промислових центрах – більше людей, які постраждали від удару, обурених і розчарованих. А революція, як відомо, дає людям сподівання на досягнення чогось кращого, відмінного від того, що маємо зараз.

Також широко відомим фактом є те, що революція взяла старт зі страйку на Путиловському заводі у Петрограді (Санкт-Петербург нинішній), який був влаштований 17 лютого 1917 року. Гадаю, влада тоді і не очікувала, що це лише невеличка хвиля-вісник, яка дала початок цілій плеяді масових виступів зовсім негативно налаштованого народу, прагнучого до змін і поліпшення свого життя.

Що ж сталося після страйку? Його було підтримано: 27 лютого до масових заворушень петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград швидко опинився у руках повсталих; головними завданнями Тимчасового комітету Державної Думи, який зосередив контроль над ситуацією у своїх руках, були, по-перше, відновлення порядку в столиці , а по-друге – встановлення зв'язку з урядовими установами і особами.

Динаміка подій досягає свого вирішального витку: вже 2 березня члени цього комітету прийняли від царя акт про зречення й сформували новий Тимчасовий уряд країни.

Революція перемогла. Активну участь у пет­роградських подіях взяли українці, що станови­ли значну частину особового складу гвардійсь­ких полків. Підтримавши вимоги страйкуючих робітників, вони стали на бік Державної думи. На початку березня в Петрограді утворився Тимчасовий український революційний комітет, який 2 березня опублікував відозву до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію „на завоювання власних національно-політичних прав», наповнити її «свідомістю власних національних інтересів».

Не хочеться вдаватись у деталі впливів цих важливих подій  на активізацію національно-визвольного руху на Україні, але слід зазначити, що люди залишаються людьми: телеграми про революційні події вже засипали Україну 28 лютого, а лише аж 3 березня ранішня київська преса сповістила своїх читачів про крах самодержавства.

Звичайно, як такі масштабні події могли не торкнутися волелюбних українців? Рясний калейдоскоп політичних подій ввімкнувся вже з початку березня поточного 1917 року.

 Українці мали кілька своїх представників у Київській раді об'єднаних громадських організацій, а також у раді робітничих депутатів (так, такі були і фінансувались Тимчасовим урядом, але серйозного впливу на нашу державу не мали). Але цього було не досить для відродження національно-визвольного руху. З бе­резня в клубі «Родина» Товариства українських поступовців (ТУП) зібралося понад 100 представ­ників київських і деяких провінційних українських організацій. Якраз на цих зборах народилася ідея заснування Центральної Ради – звичайно, чому б не спробувати зробити спробу вирватись з низки хвилюючих подій? Великі справи робляться поспіхом і часто під шумок, однак принципи її творення, завдання й програмні гасла викликали гостру полеміку, що не вщухала кілька днів. Стар­ше покоління української інтелігенції — С.Єфремов, Д.Дорошенко, А.НІковський, Л.Старицька-Черняхівська — вважало, що саме ТУП, до якого воно належало, має стати центром єднання ук­раїнських сил. Молодше покоління на чолі з Д.Ан­тоновичем, сповідуючи соціал-демократичні по­гляди, наполягало на утворенні принципово нового центру, де були б представлені всі українські ор­ганізації. За цим, власне, принципом 4 (17) березня від­булися вибори керівного ядра Центральної Ради у тому ж затишному приміщенні клубу «Родина» на Володимирській 42. Головою УЦР обрали М.Грушевського, який на той час ще не повернувся до Києва з Москви, де добу­вав своє заслання, тому його обов’язки тимчасово виконував В. Науменко. Заступниками голови стали Ф.Крижановський — представник кооперативних організацій Київщини, Д.Дорошенко — від ТУПу й Д.Антонович — від українських соціал-демократів. Крім того, було обрано секретаря та скарбника Ра­ди. 4 (17) березня, очевидно, й слід вважати датою створення Української Центральної Ради.

Офіційне діловодство УЦР розпочалося 9 (22) березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення аігітаційної школи та ін. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.

22 березня 1917 УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко.

Одним із перших програмних документів Центральної Ради був виданий нею 10 червня 1917 року на II Всеукраїнському Військовому З'їзді І Універсал «До українського народу, на Україні й поза їй сущого», автор В.Винниченко. У ньому проголошувалась автономія України, «не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською». Автономія, слід зауважити, була проголошена у відповідь на негативне ставлення до цієї ідеї Тимчасового уряду. Певним чином, цей універсал надавав дійсно автономії, адже за ним всі закони повинні були бути прийнятими на Всенародних Українських зборах. УЦР оголосила  про створення  Генерального Секретаріату у складі 8 генеральних секретарів і генерального писаря, серед яких переважали соціал-демократи.

Українським установам  доручалося з цього приводу налагодити тісні взаємовідносини з демократично обраними організаціями неукраїнців. Отже, видання Універсалу свідчило про крах політики Тимчасового уряду, який не мав сили зупинити наростаючий український  національний рух і взагалі про те, що з ним ніхто рахуватись не хоче. Центральна Рада  відповідно до І Універсалу  розпочала державотворчу діяльність.

Перший український уряд очолив В.Винниченко. 3 липня 1917 року Центральна Рада опублікувала ІІ Універсал. У ньому проголошувалося, що вона,  «з задоволенням сприймає заклик уряду до єднання». Так-так, це був своєрідний хід назад, і навіть дивно дивитись на таке після проявленої рішучості – але нічого, не таке ще буде, тим більш, що це був свого роду змушений крок, якому передував візит делегації Тимчасового уряду. Треба зазначити, що Рада, поповнившись представниками партій національних меншин, які проживали в Україні, стала єдиним  найвищим органом демократії в краї. Рада зобов’язувалася підготувати закон про автономний устрій України, в якому мали враховуватись інтереси національних меншин, тобто її кожного четвертого громадянина, для прийняття його Установчими зборами. Складений радою «Статут вищого управління України» не було прийнято Тимчасовим урядом. «Центральна Рада починає розробку закону про автономне обладнання України, який повинен бути затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. До твердження даного закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію України» - мабуть, зараз цей пункт є болісним для багатьох щирих вболівальників-патріотів, як і для мене – навіщо когось чекати, коли вже твориться власна історія народу? Повязувати себе з сусідами? О ні… Деталей ми не знаємо, але все одно цей факт є досить розчаровуючим.

7 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила ІІІ Універсал: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів». У цьому Універсалі була накреслена програма політичних та соціально-економічних перетворень в Україні, а саме ліквідація приватної власності на землю, 8-годинний робочий день на підприємствах, контроль над виробництвом, скасування смертної кари, запровадження судової реформи, гарантія демократичних свобод, персонально-національна автономія для національних меншостей.

В ніч на 12 січня 1918 року Михайло Грушевський оголосив останній за історію УЦР IV Універсал, яким проголошувалася «вільна Українська Народна Республіка», самостійна, «від нікого не залежна, суверенна». УНР закликала усіх громадян «стояти непохитно на стороні добутої ворогів селянсько-робітничої Української Республіки». Згідно з Універсалом Генеральний Секретаріат дістав назву Ради Народних Міністрів, яка розпочала виконувати покладені на неї обов’язки виконавчої влади.

Центральна Рада – велике досягнення українського суспільства на той час. Засліплені раптовими подіями, патріотично налаштовані вони не досягли своєї мети через досить серйозні обставини і взагалі важкі часи, коли влада переходила з одних рук до інших як м’яч, але саме УЦР пробудила народну самосвідомість, довела, що боротьба ведеться й надалі, що ми здатні відтворити втрачену державність. Головною заслугою Центральної Ради є проголошення Української Народної Республіки, що є черговим доказом того, що ми на шляху до своєї мети. Саме в часи УЦР було закладено основи майбутнього політичного, суспільного й економічного ладу теперішньої України, збудованої на засадах демократії, свободи, справедливості, такої поки недосяжної мрії, не американської, а чисто української – щире прагнення до волі, гостра жага справедливості… Але, тим не менш, шлях закладений, зараз ми знаходимось на перехідній стадії, тому варто не здаватися, а йти вперед своєю дорогою.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.