Грона гніву з дикого винограду, або що далі?...

9 января 2012, 13:22
публіцист
0
425

"У Холодному Яру один хлопець, схожий на Чорного Ворона, каже: "Ми адміністрацію президента за 15 хвилин візьмемо! Удвадцятьох!". Подумав- подумав і каже: "Але не втримаємо…"

З усіх вин власного приготування я найбільш полюбляю тернівку. А от із виноградом у мене якось не залагодилось.

Так званий дикий виноград  родить – хоч греблю гати. Але за всі роки отримати хмільний продукт з нього мені щастило разів зо три. От і цього року заквасив відер з десять виноградної дички, а отримав три відра оцту.

Кислу розпач я вирішив трохи розвіяти, стьобнувшись із теми неубієнного паркану. А потім почав розмірковувати:

Ну, наприклад, відшукається сьогодні так звана вулична суспільно-політична сила (про парламентську чи офіційну, а через те за означенням ялову опозицію мову не веду), котра здатна буде не лише спонтанно захопити ВР, але й взагалі владу в Україні. А що, власне,  як і задля якої мети далі робити? 

У зв’язку із чим тут таки пригадав якось вже цитований уривок інтерв’ю Шкляра:

"У Холодному Яру один хлопець, схожий на Чорного Ворона, каже: "Ми адміністрацію президента за 15 хвилин візьмемо! Удвадцятьох!". Подумав- подумав і каже: "Але не втримаємо…" 

 «У нас є план, Фіксе?»

Будь-яка затія революційного штибу, якщо це не стихійний вибух, тільки тоді може бути вдалою, якщо її організатори чітко усвідомлюватимуть  деякі речі.

По-перше, матимуть чітку тактичну ціль (в нашому випадку – взяття влади), механізм, тобто спосіб і алгоритм або ж програму її досягнення.

По-друге, матимуть більш-менш чітку середньострокову стратегічну мету (в нашому випадку – започаткування і впровадження кардинальних суспільно-політичних та економічних системно-змінних перетворень), механізм і алгоритм її досягнення.

По-третє, це бажане, хоч якесь уявлення матимуть про довгострокову стратегічну мету (принаймні матимуть відповідь на питання навіщо ця країна і які цивілізаційну нішу вона мусить зайняти в довгостроковій перспективі), механізм і алгоритм її досягнення.

А ще для вдалого подолання цих етапів необхідно мати відповідний матеріально-технічний, фінансовий, людський, інтелектуальний, etcr ресурси.

І ще одне важливе зауваження: пані Кліо не відає випадків коли б суто соціальний вибух був  успішним. Як не знає нова і новітня історія  випадків, коли б системна революція (а саме такої нині потребує Україна), не базуючись  бодай на тезово прописаних програмових принципах подолання як мінімум перших двох вищезгаданих етапів була би успішною і навпаки…

Я вже десь із рік спостерігаю як близько десятка ГО  – в моїх дефініціях «нової хвилі» - намагаються утворити об’єднання...

Але від самого початку якось не залагодилось. То ідеологічні питання почали з’ясовувати, потім програмові документи (10 комплектів!!!) узгоджували, хтось намагався перетягти керівну ковдру на себе, а хтось інтригував…

Я був порадив своєму знайомому, котрий брав участь у цьому захоплюючому процесі, з’ясувати ті позиції, що ці ГО об’єднують, одночасно відкинувши конфронтаційні  питання і на ґрунті перших консолідуватися.  

А  днями  той знайомий активіст, зателефонувавши зі стомленим полегшенням повідомив: «Нарешті об’єдналися, дякуємо , бо порозумілися на колись висунутих вами програмових принципах «Батьківщина в небезпеці!» і «Гаплик владі!» .

Далі відбувся такий діалог:

-         А хоч якісь цільові, програмові, методологічні принципи ви узгодили?

-         Ні! Ми вирішили боротися, а коли влаштуємо отой самий гаплик тоді й будемо перейматися програмами, концепціями, узгодженнями…

А тепер уявіть собі на хвильку, що подібна компашка на хвилі якого-небудь збурення прийде до влади. Прийде, сяде і почне щось там таке узгоджувати. Запевняю вас – цю публіку вже через тиждень винесуть вперед ногами із будь-якої цитаделі влади ті, хто їх туди перед цим вніс.

Що стосується згаданих так званих програмових принципів, то ніякі це не принципи, а лише гасла, котрі я використав в одній із статей, як такі в числі інших, що могли би об’єднати суспільство в його протистоянні із владою. І не більше того.

Давайте, в контексті теми даної статті згадаємо досвід большевиків.

Вони мали чітку тактичну мету взяття влади задля встановлення диктатури пролетаріату – необмежена влада пролетаріату на період переходу від капіталістичної держави до позакласового комуністичного суспільства.  А позаяк згідно Маркса-Леніна іншої форми влади в цей транзитний період не могло бути, то й большевики прагли лише монопольної влади від імені пролетаріату.

Задля досягнення цієї мети большевики не гребували нічим: від терору і пограбування банків і до участі в легальних органах влади, від пропаганди і агітації і до зради національних інтересів тодішньої Росії (пам’ятаєте: німецький генштаб, його мільйони марок і сумнозвісний опломбований вагончик, пам’ятник котрому, власне, і треба було ставити, а не відомому броньовику).  Тобто головним механізмом досягнення мети було розхитування царського режиму аж до його повалення.

До речі большевики не виключали приходу до влади в легітимний спосіб, але про всяк випадок Ленін заздалегідь обґрунтував і можливість збройного повстання у своїй праці «Держава і революція». Що, власне, і було зроблене задля опанування монопольною владою.

Мали вони і програму дій із захоплення влади.  Знамениті ленінські 10 «Квітневих тез». Але в цих тезах торочилось не лише про те, як взяти владу, але й що з нею потім робити, задля зламу старої системи влади – націоналізація, експропріація, одержавлення усього сутнього, усунення поліції, чиновництва, армії,  уведення диктатури.

Мали большевики і середньострокову , і довгострокову стратегічні цілі – відповідно, побудову соціалізму і комунізму, а до них відповідні механізми і програми досягнення розписані в працях від Маркса із Енгельсом і до Леніна із Троцьким.

Але біс із ними, большевиками. Тим паче, що вони і так у нього гостюють. Бо маємо ближчі нам приклади оксамитових революцій.

Візьмемо, скажімо, Чехію та її найбільшу опозиційно-революційну потугу Громадянський Форум.

Тактичною метою його провідників було досягнення незалежності, демократизація і забезпечення широких громадянських прав і свобод.

Механізмом досягнення було обрано: масові вуличні акції протесту, страйки та проведення демократичних виборів.

Алгоритмом же діяльності було обрано декомунізацію, десовєтізацію, плюралізм, проведення радикальних ринкових і демократичних суспільно-політичних реформ відразу ж опісля приходу до влади. Що і було записано в програмах того ж таки ГФ.

Мали провідники оксамитових революцій і не лише в Чехії, а й в Польщі, Прибалтиці, Угорщині  середньострокові  та довгострокові цілі – відповідно побудова демократичного суспільства із потужною ринковою економікою та подальша інтеграція в Європу.

Чи малися відповідні механізми і програми. Напевне, що малися -, бо мета була досягнена.

Як на мене причина успіху оксамитових революцій в тому, що більшість їхніх інтелектуалів маючи теоретичні наробітки того, що, як і задля чого робити пішли в своїй більшості зі своїми ідеями до вуличної опозиції, а не врозумляли владу.

Бо їхня комуністична влада, як і наша розуміла і розуміє лише силу. І то не інтелекту…

А мо‘ наші інтелектуали дурніші за західносусідських? Та ні. Мається маса наробіток із усунення нинішньої панівної верстви, зламу посттоталітарної системи влади із розписаними механізмами і алгоритмами досягнення цієї мети.

Як маються серйозні наробітки того, що робити опісля зламу системи: від цілком адекватних пенсійного чи трудового законодавства і до адаптаційного щодо правової держави реформування судової чи правоохоронної систем, від нового виборчого законодавства чи системних економічних реформ і до нової Конституції чи Статуту (Хартія) громадянських прав і свобод.

Але усі ці ідеї, проекти, програми далі Інету, малочисельних круглих столів та далеких від вуличного гомону кабінетів не проникають. Або ж пропонуються нашій, котрій адекватний пересічний громадянин віри не йме, так званій парламентській опозиції.

Чому? Та просто наша інтелектуальна еліта, на відміну від східноєвропейської, позбавлена елементарного почуття самозбереження.

Бо в іншому випадку, уже б давно, узгодивши поміж собою позиції, виокремивши квінтесенцію результатів цих інтелектуальних праць в десяток-другий адаптованих  для розуміння загалом тез подались би до лідерів вуличної опозиції зі своїми пропозиціями.

Я не даремно почав з вина із дикого винограду. Навіть маючи мету – вино, навіть володіючи механізмом – чавлення, при найменшому порушенні технології – програми – замість вина виходить оцет.

Наша ж вулична опозиція маючи мету, більш-менш уявлення про механізм ніц не відає про програму-технологію.

Із чого можна зробити висновок, якщо завтра бабахне, то кисло буде усім і вуличній опозиції, і владі, і інтелектуалам.

І наостанок. Взагалі-то в інших європах вино з дикого (котрий там ще зветься декоративним) винограду не виробляють. Алегорія зрозуміла?

Та, втім, хоч так, хоч ні, а я поки піду хильну якісної тернівки.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство «Малого Кола», для УП

 P.S. Щодо алегорії – сортовий виноград таким став в результаті окультурення дикого

 

 

 

 

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: революція,програма,мета
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.