Дещо про ідейно-політичне та державницьке жлобство

18 ноября 2011, 17:32
публіцист
0
445

Що такого радикального за дві прем’єрські каденції зробила Юля. Може судову систему перебудувала.А тепер Вона стала жертвою тієї самої судової системи, яка за її керування КМ і була законсервована

Перечитавши гамузом коментарі під своїм же ранішнім  матеріалом , а особливо звернувши увагу на кометну творчість уподобанців найвідомішої ув’язненої Лук’янівки української сучасності, я зрозумів справедливість народної мудрості про попа та його приход.

Якось я вже висловлювався, що жлобство може проявлятися не лише через відношення до грошей чи чогось матеріального. Жлоби можуть панувати у царині ідей, і їх риси залишаються такими ж, як у жлобів економічних. Вони не розвиваються, несамовито зберігаючи тільки те, що знають, чи думають, що знають.

От послухайте представників нашої так званої апазіції. Майже два роки минуло від поразки Юлі на президентських виборах. Може за цей час з’явились якісь нові і креативні меседжі чи ідеї, які б подвигли широкі маси на активний спротив нинішньому режиму?

Та ні ж. Бубониться про все те саме: в будь-що випхнути на царювання Тимошенко (а після її посадки в буцегарню – будь-що звільнити і випхнути) – і буде нам суцільне всенародне щастя. І постійне контрапуплення при будь-якій нагоді бідолашних так званих «противсіхів» - бо вони у всьому винні. Ну, а останнім часом ще й нарікання на власний народ – бо він недолугий не бачить і не хоче того щастя та постійні апеляції до інших європ.  

І при цьому в середовищі самої апазіції повний застій, деградація – одне і теж саме бу-бу-бу, ба-ба-ба...

Маємо тривіальних ідейних жлобів. Їм неможливо щось довести, бо в їхні голови більше того, що там є, не влізе. Вони розумові скнари, і  таке навряд чи лікується?

Хтось запитається (та й вже запитувалися), мовляв, невже зовсім не шкода теперішніх екс-високопосадовців, в’язнів Лук’янівки. Звичайно ж, суто по людські, шкода. Але не настільки жаль, щоби від цього почуття втрачати розум і здатність до аналізу.

А ще більше мені шкода той сонм простого люду, яких катували і закатовують в тих же ментурі чи СБУ, котрих безневинно саджали і саджають  наші суди як в часи міністерства Луценка і прем’єрства Тимошенко, так і за нинішньої влади імені Лідєра.

Тому як політиків та державних діячів мені їх ніц не шкода. Бо самі винні. Бо будучи політично-ідейними і державними жлобами вкупі із тодішнім найголовнішим посадовим жлобом-гарантом усе зробили аби до влади прийшли ще більші регіонально-бандюковицькі  жлоби. Котрі з ними і вчинили цілком по-жлобським поняттям.

(Про екс-гаранта мова окрема. Але його нинішнє відносне благополуччя цілком вписується у бандитсько-жлобські покони. Бо вчасно прогнувся.)

А з іншого боку – ніц не зробили аби зламати жлобську систему влади, бо чудово в неї вписувалися.

Ну, скажіть мені на бога, чого такого реформаторського, не кажучи вже про змінно-системне зробив екс-керівник  МВС за дві свої каденції на цій посаді, аби дійсно міліція була з народом. А нічого – за великим рахунком все залишилось як і при його попередниках.

А що такого ж радикального теж за дві прем’єрські каденції зробила Юля. Може судову систему перебудувала. Так ні, лише за допомогою Портнова  підім’яла суди під себе, котрі й почали продукувати дурнуваті рішення, на кшталт заборони критики Кабміну і прем’єрки.

А тепер Вона якраз і стала жертвою тієї ж самої судової системи, яка саме при її керуванні Кабміном і була законсервована.

Можна зауважити, що у всьому винний Ющенко, котрий на президентській посаді нічого системно-змінного робити не бажав і іншим не давав. І можливо ця теза частково і вірна та й то лише стосовно Луценка, котрий попри діючий на той час варіант Конституції в силу якихось домовленостей напряму підпорядковувався Президенту.  І будь-які порухи в цьому напрямку могли коштувати міністру відставки.

Але ж Юля на посаді прем’єр-міністра (принаймні у другу каденцію) мала у внутрішніх політичній та економічній сферах більше повноважень ніж Президент. Але ніц, в сенсі хоча би започаткування кардинальних суспільно-політичних і економічних змінно-перетворчих процесів, не зробила.

Бо не бажала. Розраховуючи із часом, сама очолити існуючу жлобську постсовєцьку систему влади. От вона - тая система - бумерангом на ній і відігралася.

Що стосується критиків оприлюдненої мною тези про «дзеркальне відображення одне одного двох сучасних українських лідерів на ім’я Вітя і Юля», то я би радив їм ознайомитись із статтею Ярослава Грицака «Голий король». В ній автор, застосувавши науковий принцип « бритви Оккама», кінцево змальовує справжнє обличчя Януковича та його режиму, про котрі ми, втім, і так практично усе відали.

Теж саме я пропоную зробити і згаданим критикам стосовно Тимошенко.

Тобто скориставшись принципом «бритви Оккама»  і проаналізувавши факти бурхливої діяльності Юлі як в опозиції, так і на керівних державних посадах хоча би за останні років із 10-15, особливо звернувши увагу  на авторитарний стиль її керівництва та порівнявши кількість даних обіцянок із кількістю виконаних та здійсненого навпаки обіцяному, самостійно намалювати справжній портрет цього політика.

І зробити висновок: наскільки він сенсово відрізняється від портрету її головного опонента?

А мову сьогодні треба вести не стільки за долю Тимошенко, скільки за майбуття України. Не про те як би його повалити цю владу і всістися на звільнене місто, а про злам жлобської системи влади і розбудови нової по своїй суті форми влади, котра б в майбутньому і на гарматний постріл не допустила би до керівних важелів персонажів подібних до будь-якої категорії (хоч владної чи провладної, хоч апазіційної) теперішньої панівної верстви.

І щоби в ту нову владну форму була би вмонтована така судова система, що садовила би за грати чи як мінімум позбавляла посади (незалежно від її рівня) будь-якого держдіяча, що викине  хоча би одного фортелю, котрі представники нашої так званої політеліти відчебучують кожного Божого дня.

І не через примху якогось там високопосадовця, най і найвищого рівня, а за законом.

Але про  нагальну необхідність впровадження радикальних суспільно-політичних та економічних системних перетворень, котрих Україна потребує років так із 20-ть ви майже від жодного (за незначним виключенням, котре підтверджує правило) представника панівної верстви ніц не почуєте. Бо для них це смерті подібно, через те, що в новій системі влади переважна більшість із них апріорі не опиниться. Мало того, багато-хто і взагалі ризикує всістися на нари.

А тому вести мову про це мусимо ми самі, а головне діяти в цьому напрямку.

 

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство «Малого Кола», УП

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Юля жлобство апазіція
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.