Вища освіта в Україні. Від плановості до ринковості.

Чому ми такі бідні? Бо…

В розпал вступної кампанії, коли українські абітурієнти, а радше їх батьки, вирішують де їм вчитися і на кого вчитися, хотілося б поділитися своїми думками.

Вища освіта більшості розвинутих країн є досить консервативною системою, особливо у збереженні своїх традицій. Країна вцілому та окремі університети зокрема дуже обережно ставляться до стрімких змін, тому що кожен університет пройшов і проходить шлях пошуку власної «ідентичності». Але завжди (або майже завжди) університети країн з розвинутою економікою орієнтувалися на ринок,  реагуючи на його запити. Українська система вищої освіти є дуже хорошою, але не в наших реаліях. Більшість ВНЗ України до сих пір працюють за стандартами планової економіки. В радянський час випускник не думав чи буде він працевлаштований чи ні – держава формувала замовлення і його виконувала. В українських ВНЗ план залишився, а в Україні планової економіки вже немає. І маємо ефект відтворення державою фахівців які не «підтверджені» реальним ринком праці. Якщо в країні не буде створений ринок освітніх послуг, українські ВНЗ перетворяться в інкубатори для дорослішання дорослих дітей, які по-закінченню Виша стикаються з реальним ринком праці і починають вчитися в процесі роботи. В результаті – випускник згаяв 5 років, а держава витратила сотні мільйонів гривень. Вихід – це надання реальної автономії українським ВНЗ,  держава повинна давати не стандарти підготовки того чи іншого фахівця з переліком дисциплін, а просто визначити законодавчі межі за які не можуть і не повинні виходити ВНЗ. Мінімум державного втучання = максимум якости освити.