Швидка допомога чи провісник смерті?

21 июня 2011, 18:08
Перший заступник Голови ВГО "Молодий Народний Рух"
0
944

Питання щодо ефективності та дієздатності української системи охорони здоров’я у мене виникали дуже давно, але випадок, учасником якого мені довелося сьогодні стати, викликав у мене просто відразу від нашої «швидкої» допомоги…


Я на декілька днів приїхав із Києва у своє рідне місто Комсомольськ, що на Полтавщині. День не передчував нічого поганого. Мав чудовий настрій і невеличку ностальгію, бо, на жаль, не так часто вдається приїхати додому. Дочекавшись маму з роботи, а вона у мене лікар, ми вирішили пройтись по магазинам. Вийшовши із одного з центральних магазинів міста, ми побачили таку картину: двоє тримали під руки чоловіка, на вигляд років 60, який стояв на колінах, і поливали його водою. Ми відразу ж підійшли і поцікавилися що сталося. Чоловіки повідомили, що йому стало погано, мабуть, перегрівся на сонці. Ми спитали, чи викликали швидку допомогу і отримали відповідь, що це було зроблено 5 хвилин тому. Мама почала робити йому деякі вправи, чоловік її чув та намагався усе вправно виконувати. Його вдалося підвести на ноги та посадити. Через хвилину у чоловіка почала синіти нижня частина обличчя, він почав гірш реагувати на вказівки, важко дихати. Мама почала панічно переглядати усі наявні ліки у неї в сумці, але нічого потрібного, на жаль, не знайшла… Вона ще раз зателефонувала у швидку і спитала де ж машина, бо чоловік помирає. У відповідь почула: «Дєвушка нє пєрєживайте, машинка уже виєхала!». 

Комсомольськ – це зовсім невеличке містечко, у якому проживає близько 50-ти тисяч населення. Майже усі будинки багатоповерхові, тому воно дуже компактне. Від станції «швидкої» допомоги до місця трагедії їхати 5-7 хвилин, яких би точно вистачило тому чоловіку, щоб протриматися…

Чоловіку ставало дедалі гірше, він зовсім перестав реагувати на мамині вказівки та поради. Він увесь посинів, а губи налилися моторошним білим кольором. Мені стало трохи ніяково, і я вирішив побігти до дороги, щоб зустріти швидку. Та її не було навіть на горизонті! Мене переповнив гнів. Я зателефонував у швидку і, буду чесним, не у зовсім коректній формі запитав у оператора, де ж машина швидкої допомоги? У відповідь почув спокійне: «Нє панікуйте, скоро будєт» і довгі гудки на лінії… Я повернувся до мами, навколо якої вже зібрався натовп. Від людей найчастіше чулося питання: «Ну де ж ця швидка допомога? Скільки можна їхати?» А чоловіку ставало дедалі гірше. Він уже не міг сидіти. Пульс почав слабше прощупуватись, він майже задихався. Проте оточуючі були безсилими. Мама сказала, що ми можемо тільки чекати…

У той час я вже трохи опанував себе і вирішив ще раз зателефонувати у швидку, цього разу вже коректно. Запитав ну де ж машина? У відповідь почув просто шокуючи відповідь: «Ну пойміть, там же трі свєтофора, должна бить на подьєздє». На моє питання про те, чи знає вона скільки повинна їхати швидка, я чіткої відповіді не почув. Знову повернувся до натовпу. Чоловіку вже стало зовсім погано. Пульс то зявлявся, то знову зникав, із рота потекла піна. Скажу вам чесно – просто жахлива картина.

І тут через 15-17 хвилин після виклику з’явилася довгоочікувана машина швидкої. Я побіг їй назустріч, щоб показати місце, де лежить потерпілий. Та з машини неквапливо виліз лікар та ще неквапливіше медична сестра. Я сказав їм, що людина помирає, що потрібно швидко бігти, та виявилося, що біг – це не гідне заняття для наших лікарів. Вони підійшли до потерпілого і нашвидкуруч оглянули його. І тут просто шок! Вони сказали, що тут уже нічого зробити не можна… На мамині протести медсестра відповіла: «Дєвушка, Ви же мєдік, нє відєтє, что у нєго уже глаза закатились!», і швидко попрямувала до машини швидкої. Люди були в паніці! Усі бачили, що ще 30 секунд тому, чоловік подавав ознаки життя, а лікарі навіть не побажали спробувати врятувати його, і залишили помирати, як останню собаку…

Емоції переповнили мене! Я не міг зрозуміти, як можна так вчинити з людиною? Людиною, яка була доведена до такого стану через затримку самих же лікарів, які навіть не спробували її врятувати! Де ще у світі можна побачити таку халатність і байдужість? Чому так трапилося?

Я думаю, що відповідь потрібно шукати в усій системі охорони здоров’я України. Лікарі отримують мізерну заробітну платню, техніка знаходиться у занедбаному стані, медпрацівники стають байдужими. А мільйонні кошти з бюджету повільно розтікаються по кишеням чиновників.

Насправді, дуже страшно… Оскільки завтра на місці цього бідолахи може опинитися будь-хто із нас!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.