Минуле показує ікла (моя колонка на "Українському тижні" Олена Білозірська)

4 апреля 2011, 08:12
Цар, ватажок народів
0
541

Суд над дев’ятьма молодими патріотами, що взяли участь у спилюванні голови пам’ятника Сталіну, завершився мікроперемогою: одного з них, 22-річного науковця Едуарда Андрющенка, звільнено на поруки колективу вузу, у якому хлопець зараз захищає написаний у

СІЗО диплом.
Roundtable

Минуле показує ікла (моя колонка на"Українському тижні"

Автор цих рядків була присутня на суді (куди прорвалася дивом – з журналістів всередину пустили лише представників кількох телеканалів), читала обвинувальний висновок. А ще - просто прогулялася містом Запоріжжя.

Враження, скажу вам, жахливі - ніби повернулася у пізній Радянський Союз, з його приниженням особистості, з його тотальною брехнею і демагогією, коли кожна людина, від академіка до прибиральниці, знала правду, а з усіх офіційних джерел (а неофіційних не було) лунало прямо протилежне. Коли перший секретар обкому Компартії був, по суті, феодалом, якому підпорядковувались місцева міліція і суди. Коли на чорне казали біле, і це була система, проти якої людина чи група людей були безсилі, і головним правилом було: не висовуйся, і репресивна машина тебе не зачепить.

Держава ми чи колонія?

"На площі Свободи у нас знаходиться пам’ятник Дзержинському, - розказує Едуард Андрющенко. - Також у нас є проспект Леніна, який завершується площею Леніна, на якій стоїть пам’ятник Леніну, що вказує рукою на ДніпроГЕС імені Леніна, поруч з яким є острів Леніна і озеро Леніна. І Ленінський район ще є".

Жовтневий районний суд, де слухалася справа, знаходиться на вулиці Дзержинського. Поруч – вулиця Чекістів. (Ех, Вікторе Андрійовичу, а от поперейменовували б ви усі ті вулиці у перший ж рік свого правління – не було б зараз ні Сталіна, ні цього суду).

Чи так вже важливо, скажуть опоненти, як називається вулиця, на якій живуть люди, чи кому у їхньому місті стоїть пам’ятник? Аби людям жилося добре. Але не житимуть добре люди на вулицях, названих іменами катів. Просто тому, що раби ніколи не живуть добре.

У суверенних державах стоять пам’ятники борцям за суверенітет. У колоніях, де живуть люди другого сорту, - іноземним генералісимусам. Хто ми з вами такі – вирішувати тільки нам.

Є в опонентів і ще один популярний аргумент - мовляв, дамо пам’ятникам спокій, ці люди давно мертві, навіщо ворушити історію. Але у тому ж і річ, що пам’ятники мертвим стоять на цвинтарях. А якщо вони стоять на центральних площах – ці постаті живі і при владі.

Читати далі на сайті "Українського Тижня" (відкриється у новому вікні)

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.