...Бути

29 марта 2011, 14:46
Художник
0
489

Вдруге «провидця» я побачила на вокзалі. Він стояв на пероні нервово ковтаючи нікотинову дурмань в себе.


1.

Щось у ньому було не те. Не знаю що саме, але…
Він завжди мовчав.
Він дивно усміхався, а у мутних, не мов каламуть води, після довгої зими, очах читалась втома.
Втома!?
Він часто бурмотів собі під ніс не чіткі слова, фрази, уривки фраз… які були не пов’язані між собою (!?). Його рідко називали по-імені. Якщо чесно я й сама не знаю, як звали його. Хто він? І… Звідки? В училищі, де ми навчалися, з хлопця насміхалися. Доволі частими були бійки з його участю. І, диво, він завжди виходив з під кулаків без синців, а деколи, взагалі, «клав на лопатки» свого противника. Хоча…
Одного разу після пари психології мені захотілося поговорити з ним. Підійшла до нього – привіталась. Хлопець звів погляд.
- Тобі дійсно цікаво це? – прошипів він.
- Що?
- Вона допомагає людям, як тільки може, але собі вона не в змозі допомогти.
Я відверто кажучи подумала, що він псих.
- У неї добре серце і душа, але час поволі наближає її кінець. І вона знає це. Відчуття смерті тут – у серці. Вона знає. Вона чекає. Вона так довго не бачила тебе, що… але ні! Ти все одно не встигнеш, як би цього не захотіла твоя душа. Так. Душа... Душа (пауза). У неї в запасі три дні. У тебе – все життя. Коли ти останній раз була вдома? – запитав хлопець і надовго замовчав. Я не мала, що відповісти. Вірніше не знала. – Не мовчи. Мовчати і виправдовувати себе - то гріх. Краще скажи… поясни… повернись… вона чекає тебе. А ти? Що зробиш ти, щоби змінити її життя, її кінець - який так не… - він знову опустив голову. Мовчав. – Все! – пауза – я не хочу щоби все залишилось в пустоті… пустоті, яка в середині твого єства. Повернись, аби вона не переросла тебе…

2.
«Псих»
Я думала про його слова.
«Псих»
…його беззмістовні слова…
…беззмістовні на перший погляд…


3.
Через три дні до мене зателефонували.
- Бабуся померла вночі – почула я голос. - похорони призначені… - голос назвав день… я не можу згадати хто се говорив. Я просто згадала хлопця, який попереджав мене.
Я хотіла знову побачити його.
Хотіла запитати.
Запитань було багато.

4.
Цілий день в училищі я поглядом шукала його згорблену, від важкого рюкзака, спину (що він носив у ньому?), а хлопця ніде не було видно. Я сиділа на лаві. Курила! І тут мені шарахнуло в голову: а якщо він знає, що я… я шукаю його. Він знає. А якщо саме зараз хлопець читає ці слова. Читає, те що у середині моєї голови. Що тоді?
«Що тоді?» - запитала я.
Чесно кажучи мені було ((В) чомусь?) дуже страшно.
«Що тоді?»
Я запевняла себе, що з ірраціональної точки зору того не може бути.
Про те…
- А якщо?...
(якщо він телепат)
(якщо провидець)
(якщо пророк)
(якщо він не від світу цього, а посланець господа Бога, чи (ба!) ще від чогось вищого)
Що тоді?
В своїх думках я блукала, так мені здалось кілька годин, хоча насправді – докурювала до середини цю цигарку.
В голові картинки змінювали одна одну так швидко, що…
…що було тоді?...
Ні!
Не можу згадати.
Буквально п’яною я дійшла додому. В тому таки дурмані лягла на ліжко, увімкнула телевізор і…
…провалилась у сон…
(його я не пам’ятаю, але мені здалось, що він дуже важливий. Взагалі я вірю у сни. Я вірю в їх символічну значимість. У мене навіть були спроби розібратись у них, я думала, що знаю про їх мозаїку все. Але ні! Ні. Мозаїку скласти я так і не змогла).


5.
Вдруге «провидця» я побачила на вокзалі. Він стояв на пероні нервово ковтаючи нікотинову дурмань в себе.
(Що робила там я?)
Не наважившись підійти і заговорити першою мені спало на думку потрапити в його поле зору так, щоб він помітив. А я? я зроблю вигляд ніби то чекаю на когось і він (чи то вона) запізнюється. Ось такий от у мене план. Точно! Запізнюється і в результаті (в решті-решт) не приходить. Тут я, і… зверну увагу на пацика з рю-юкзаком.
За таким розкладом все і сталося…
Проте було тут одне «але»…
Він підійшов до мене з-за спини. Торкнувшись рукою мого плече, прошепотів:
- А чи знаєш ти, що… вагітна?
Я озирнулась:
- Що?
- Під серцем у тебе дитина.
Хлопець усміхнувся.
- Я хотіла тебе запитати…
- Відповідь ти вже знаєш.
- І все таки…
- Ні… я не той ким ти уявляла мене. Я зoвсім не такий. Але… я хочу сказати тобі… пацан у тебе буде золотий. Я говорю тобі зараз це не просто так… я хочу попередити тебе, бо після народження хлопця рік-два у тебе буде дуже складний період… я прошу… дуже прошу… усім серцем прошу… не вбивай… не віддавай дитину… я прошу тебе… (пауза) так зникне ще одна дуже талановита людина.
Чесно кажучи я заплуталась. Всі слова, що їх мались сказатись, порозлітались.
Думки!?
Дії…
Я дивлюсь йому прямо в лице – у очі.
Погляд-в-погляд.
Він:
- Прийде час і ти все зрозумієш?
Я:
- Хто ти?
Він:
- Буде момент, переломний у твоєму житті… відповіддю буде твоя дитина…
Я:
- Звідки ти знав, що помре моя бабуся?
Він:
- Ми не вічні. А кінець, він завжди поруч. Як і зараз…
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.