Жива книга про живу людину

15 февраля 2011, 12:59
журналист. Закончил факультет журналистики Киевского госуниверситета имени Шевченко в 1979 г.
0
940

…Вони так чи інакше, але мали зустрітися. Не дивлячись на те, що не були знайомі, ніколи не бачили один одного. Не зважаючи на те, що жили на різних – географічних, часових і соціальних – осях координат. І вони зустрілися… Не в конкретному місті і не в к

А зібрав їх за тим столом я. І приводом стала книга-альбом моєї колеги по донецькій журналістиці Світлани Єременко «Олег Мінько. Живопис як молитва». Вона побачила світ влітку 2010 року у  видавництві ТОВ «Сіті Прес Компані» в рамках проекту «Імена», започаткованого галереєю сучасного мистецтва «АВС-арт». А я побачив її та скромну особистість великого Майстра Олега Мінька лише зараз, в січні 2011-го. До того про існування його та його творчість навіть не підозрював. На свій сором. Чи невігластво. Чи просто – як у нас це прийнято: нема пророків у своїй Вітчизні…

Ні. Я не збираюся ні цитувати, ні, тим паче, переповідати вам зміст есея Світлани Єременко, як назвала цю книгу сама авторка. Та це й неможливо… Я вирішив зібрати навколо її твору і творчості Олега Мінька «круглий» стіл на тему: «Формування душі художника і що впливає на його світогляд та у чому полягає таємниця процесу творення?». Учасників його представлятиму у ході розмови.

А розпочав її відомий український меценат і фундатор видання Михайло Поживанов:

- Те, що я шукав у знакових музеях Європи, що мене вразило в музеях Пікассо в Парижі та Барселоні, знайшлося тут, в Україні, коли познайомився з творчістю Олега Мінька. Його вчитель Карло Звіринський (Народний художник України – В.А.) так сказав про свого учня: «Мінько для мене – унікальний художник… У світовому малярстві... не бачив подібного». Мені також не доводилося побачити бодай щось схоже. Недарма мистецтвознавство, зазначу – європейське, навіть відпрацювало відповідне означення для творчості художника – «слов'янська гілка» європейського експресіонізму. Ця книга – вікно в царину безмежних у просторі й часі філософських експресій Олега Мінька.

Далі слово взяв доктор мистецтвознавства, професор, член Міжнародної асоціації критиків мистецтва АІСА Орест Голубець:

- У долі Олега Мінька немовби з'єдналися дві частини України, що їх сьогодні намагаються протиставити одна одній політичні авантюристи. Виходець із Донеччини, він разом із тим належить до унікального грона художників- шістдесятників, яке формувалося у львівському культурно-мистецькому середовищі. Незважаючи на численні життєві катаклізми, спровокований переслідуваннями період жорстокої творчої кризи, митець не втратив гостроти переживань, живого нерву вразливості від сприйняття навколишнього світу, людського суспільства, в якому пріоритети добра, любові та справедливості переважно залишалися недосяжними ідеалами. Невгамовний «біль душі» та солодка «мука творчості» стали невідокремними компонентами повсякденної праці майстра й відобразилися в його полотнах.

На що сам Олег Мінько зауважив:

- Малюю те, чим живу, що переживаю, чим радію, за чим сумую та тривожусь, – малюю свій світ: у портреті, фігурі, пейзажі, натюрморті, композиції, у всьому живому. Найважливіше для художника – створити щось НОВЕ, яке до нього не існувало, – тоді це геніально.

 Він співець філософської теми: співець невблаганного і тривожного плину часу,- говорить, ніби його тут нема, мистецтвознавець Любов Волошин.- Плину, в якому розчиняється і щезає безслідно і людська екзистенція, і той чи інший предмет, чи бачений нами образ природи, блиснувши на хвилю у цій розпачливій течії часу своєю матеріальною красою, коштовністю якогось конкретного прояву, якоїсь миті. Це все. Звідси ця тужна і тривожна інтонація в його кращих полотнах, бо життя втікає крізь пальці.

 Прокинувшись уранці, я мушу обійти подвір'я, город, подивитись, як вигрівається на сонці огірок, як наливається соком яблуко, як формується живильний

м'якуш помідорів; послухати, як дзижчить заклопотана бджола, як промовляє до мене кожен листочок, травинка й квітка… І подумати, який зв'язок має ось те дерево з людиною, конкретно зі мною? А потім на полотні я намагаюсь передати, як діє на нас навколишня природа, чому ми дістаємо насолоду від життя саме в цей момент, а розчарування в – інший, – роздумує, згадавши своє свитязьке обійстя, Олег.

 У кожній картині Олега Мінька відчувається велика любов до живопису. Закладена в образи, вона пульсує, джерельно б'є з його полотен, – розмірковує художник Микола Шимчук. – В його творчості немає декларативності, піднімаються дуже прості речі, але в Мінька «кричить» навіть німа ситуація – це зачіпає нас!

- Художня природа Олега Мінька не стільки непередбачлива, як непокірна, – констатує мистецтвознавець Володимир Овсійчук. – Його творче кредо неможливо схилити до невластивого йому художнього мислення, скерувати до неправди, до нещирого свідчення, бо мистецтво і брехня для нього несумісні.

- Є такі художники, які досконало володіють малярським ремеслом. У їхній творчості все вірно, як 5 помножити на 5 дорівнює 25. Але такий правильний живопис може й не бути мистецтвом, – доводить якомусь невидимому опоненту профессор Олег Мінько. – Бо справжній живопис – це 5, помножене на 5, дорівнює 26.

- Я дякую Богу, що одного дня став учнем Олега Мінька. Олег Терентійович – дуже глибокий чоловік, а для мене він є Вчителем. Великим добрим Вчителем, – каже Дмитро

Пшеничний, аспірант Львівської національної академії мистецтв.

- В сюжетах картин Олега Мінька я бачу релігійні переживання, філософські роздуми про Бога, про смисл життя, про вічне… Я відчуваю навіть, коли це сказано алегорично, або легким натяком, – розмірковує композитор Михайло Мануляк. – А ще творчість Олега асоціюється в моїй уяві з музикою, тільки не з давньою, а з сучасною, а для неї характерні непередбачуваність, загадковість, поєднання стилів, використання етнічних мотивів, несподівані інтерпретації, переходи, зміни ритму і мелодики…

Обізвався, нарешті, і давній друг Майстра - скульптор Роман Петрук:

- Малярство Олега – то внутрішні автопортрети, то картини меланхолії, яка йому знана в найтонших відтінках і яку словами не викажеш, тому малює без шансів на осанну тлуму, зате для естетів і посвячених – насолода.

Замислено гортаючи альбом, Валентин Грицаненко, Заслужений художник України, професор Харківської академії дизайну та мистецтва, мовив:

- Про художників пишуть мало. Це дуже складно. …«Живопис як молитву» Світлани Єременко можна поставити поряд з нарисами про художників Еміля Золя, Анрі Перрюшо, Богоміла Райнова…

- Це подарунок не тільки художнику, а всім шістдесятникам, всім тим, хто долучився до розбудови незалежності України. Сьогодні, мабуть, про жодного сучасного художника немає такого твору,- це вже Степан Сапеляк, поет, лауреат Шевченківської премії.

Орест Голубець додає:

- Авторці вдалося створити емоційно захопливу розповідь, в якій органічно поєднуються риси художнього твору, журналістського есею та наукової розвідки. На прикладі однієї творчої особистості відображено характер перемін, які відбувалися в українському мистецтві, й зокрема живописі, в період 1960 – 2000 рр.

Ще один Шевченківський лауреат поет Ігор Калинець:

- В цій книзі ми відкриваємо дуже поважну журналістку –письменницю – мистецтвознавця. Думаю, що твір можна розширити й видати окремою книжкою про наш час, нашу епоху, про багатьох людей, які творили цю епоху. Я радий, що Мінькові пощастило на такого автора!

Поет Іван Світличний, моральний ідеал багатьох шістдесятників, раптом, ніби розмірковуючи вголос, промовив:

– Час підпільної національно-визвольної боротьби пройшов, настав час боротися словом.

– І пензлем, – рішуче додав Олег Мінько.

А Світличний, тим часом, продовжував якусь свою болючу тему:

- Я винен, браття. Всі ми винні.

Наш гріх судитимуть віки

За беріїв, за Соловки,

За чорні, зганьблені, злочинні

Переґвалтовані роки,

За куці істини нізчимні,

За те, що унтери причинні

Нам кастрували язики…

Журналістка Мар`яна Чорна (Майорчук) підхоплює думку поета:

- «Як сумно дивитись на прекрасного майстра, якого світ ловив і... упіймав. Моторошно робиться від уроків тої виставки (1988 р.). Перший етап, в якому художник належав до світової культури і духом, і талантом, натомість був «малозрозумілим» для тихої провінції. А потім другий етап, на якому Олег Мінько зробився вповні доступним для всіх. Але мистецтво пропало. Винен не художник. Винні ми самі, винні всі в тому, що, коли маємо, то не вміємо оцінити, винні в тому, що задля нашого «рівенька» маленьких провінційних смачків талановите і прекрасне повинне стати навпочіпки, щоб бути прийнятим.

Любомир Медвідь, художник:

- Мінько належить до прямостоячих людей, в наш час –

це рідкість.

Директор Львівської галереї «Гердан» Юрко Бойко, який добре знає творчість Мінька, займався його популяризацією в Україні та за кордоном:

- Мінько – така людина, яка ніколи не буде розштовхувати собі шлях ліктями. А твір Світлани Єременко – це жива книга про живу людину.

Сам Олег Терентійович сказав про себе так:

- Люблю самотність, спокій, гарну музику, мудре слово, спів пташок, зливу, громовицю, людей – на відстані, хіба знедолених, розумних, добрих – так.

По паузі, відчувши, що усі присутні висловилися, ніби підсумував наш «круглий стіл»:

- Сприймаю критику абсолютно нормально. Якби я всім подобався, то було б підозріло. Живопис для мене – святе, як молитва. В творчості я завжди чесний. Тому живопис для мене не заробіток, а сенс життя. Соловей співає, не думаючи, чи це комусь потрібно і чи його слухають. Соловей співає, бо інакше не може. Все, що я малюю, – це три речі: Бог, Україна, Природа. То все моє життя... в картинах. І якщо хтось у моєму живописі

знайде відповідь для себе, значить, моя творчість буде потрібна ще комусь, крім мене. І я радітиму з того.

І звертаючись до присутньої тут, на диво мовчазної, авторки, сказав:

- Світлано, ви зробили те, що не зробили мистецтвознавці за все моє життя. Ви так точно і глибоко відчули мене і мою творчість… Дякую вам.

Чи так це насправді – дізнайтеся самі. Із книги-альбому Світлани Єременко «Олег Мінько. Живопис як молитва»…

 

На фото: Світлана Єременко (151-5166_IMG), твори О.Мінька (smyk 1979, 1997, 2001, 2004), обкладинка книги та ілюстрація (фото Єременко)

 

Стенографував засідання «круглого столу» Василь Алєксєєв, головний редактор ТРК «ЛАН», м. Стрий Львівської області

 

Примітка: у статті використані цитати з есею С.Єременко і відгуки з презентацій його.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.