Святе письмо про Україну або чому у нас все так кепсько

15 февраля 2011, 10:53
журналист. Закончил факультет журналистики Киевского госуниверситета имени Шевченко в 1979 г.
0
912

Святе Письмо або Біблія – універсальна книга для всіх часів і всіх народів. Сприймати її та описані в ній події, явища, роди і народи буквально – не можна. Це – притча.

Ісус передавав Божу волю притчами. Адже написано: «Ісус без притч не говорив до них нічого…. Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу» (Матей 13.34-35). Тож Святе Письмо – суцільна притча, до того ж – тришарова, ще до кінця не розшифрована.

Боронь, Боже! Я зовсім не збираюся, бо й не зможу, його розшифровувати чи розкодовувати. Біблію ще задовго до мене намагалися і зараз намагаються розшифрувати мільйони. А вдалося лише Нострадамусу, півстоліття тому, та й то по-своєму, загадками, і, можливо, Олександру Лазарєву, праця якого «Розшифрована Біблія або Реквієм цивілізації» побачила світ 2001 року. Вже доведено, що в ній зашифроване минуле, теперішнє і майбутнє всього Людства, в тому числі і України.

Мене ж щось вперто штовхає пояснити постійну недолю, неуспіх, безталанність України, всі її тисячолітні негаразди Біблійним Словом.  

А хто сказав, що Воно тільки про народ Ізраїля? Під ним слід розуміти кожен народ, кожну країну. Як під Сином Чоловічим – кожну людину, адже сказано: «Влада над Землею в руці Господній» (Кн. Сираха 10.4) і «Дім мій буде названий домом молитви для всіх народів» (Кн. Ісаї 56.7). А звідси: всім і кожному Святе Письмо – урок Божий його історії, засторога, порада, попередження і прогноз (пророцтво). Шлях до Бога і порятунку душі тому, хто виконує Закон. «Господь не дивиться на особу,- каже апостол Петро,- а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний» (Діян. Апост. 10.34-35).

Іншої ж долі і не могло бути в України і українців, які всю свою історію грішили і грішать досі. Це про нас і наших предків пише Біблія… «Гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю» (а Божі заповіді – їх ігноруванням – В.А.) (Посл. Павла до римл. 1.18). Як говорить Книга Буття, «Помисли людського серця злі вже з молодощів» (8.21).

Тільки тварини обходяться щодня без читання Святого Письма. І… наші нові українці – бізнесмени, депутати, олігархи, ті, хто повсякчас думає про гроші, тримаючи (і тільки!) Біблію в руках та ходячи (і тільки!), бо всі ходять, до церкви. Звідси – і всі біди незалежної України. Де береться лихо? Іов відповідає нам усім: «Біда не з-під землі береться, і не на ниві родиться недоля. Чоловік призводить лихо» (Кн. Іова 5.6-7). А все чому? Бо «думки мої – не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги,- слово Господа» (Кн. Ісаї 55.8). Зник внутрішній острах перед Богом: «Немає Божого остраху у них перед очима» (Посл. Павла до римл. 3.18), а, між тим, «острах Господній – початок мудрості» (Приповідки Соломона 1.7) і тільки «правда визволить нас» (Іоанн 8.32).

Що заслужили – те й маємо. «Як кожний ходить, так у Бога знаходить» (Кн. Іова 34.11), але, на жаль, «не маємо в собі любові до Бога» (Іоанн 5.42).

 Коли оці замовкнуть, кричатиме каміння

 Такі висновки випливають із всієї нашої історії, із характерів, описаних класиками української літератури – від Т. Шевченка до наших днів. Досить лише назвати й донині живий синдром «Кайдашевої сім`ї»… Бажаючих дізнатися більше про причини наших бід адресую до відносно недавніх наших «літописців» Дмитра Донцова з усім його доробком і Ярослава Грицака із «Життям, смертю та іншими неприємностями», до Марії Матіос і Романа Іваничука з «Благослови, душе моя, Господа…», до Анатолія Дімарова і Ліни Костенко з «Записками українського самашедшого», до…

Ось що, скажімо, говорить про наше сьогодення Анатолій Дімаров, який, за його ж словами, «все життя збирав людські долі". «Видатна комедійна актриса,- сказав він в одному з інтерв`ю,- Фаїна Раневська друзям сказала: "Коли я помру, на надгробку напишіть: "Умєрла от отвращенія к такой жизні". Оце і все, що я можу сказати, дивлячись на те, що відбувається в Україні.

Ну, живий в труну не ляжеш. Треба жити і боротися. Хоча в нашому суспільстві не дають прикласти свої сили.

У нас йдуть у бандюки від бідності і соціальної несправедливості. На Заході шансон – про кохання, у нас – про "зону". Взагалі наше повітря просотане "зоною", її вихованці, тобто бандюки, мислять на тваринному рівні, злочинність – норма. Стикаючись із цим світом, розумна інтелігента молодь бачить, що "понятія" верховодять, а закон мовчить. А ще вона бачить, як безжально, по варварському знищується природа. Дурнуватий лозунг Мічуріна: "Ми нє должни ждать мілостєй от пріроди, взять іх у нєйо – наша задача", ганебно втілюється. Закабалити, захапати, знищити – на цьому досі ростуть покоління. Підеш у ліс – страшно дивитися. Засмічено, спалено, зрубано. Свідомій інтелігентній

молоді це страшно болить, вона розуміє, що рано чи пізно природа помститься на людському роді, який звик тільки брати. Земля крутнеться і змете людей як нечисть зі свого обличчя. Чимало світлих голів – учених, таких як Вернадський, попереджали: Земля – це живий організм. А ми на ньому розплодилися і гадимо, експлуатуємо, визискуємо. Земля, врешті не витримає. Вона попереджає озоновими дірами, потеплінням, буревіями, цунамі, землетрусами.

Отож, мене не дивують суїцидні настрої серед молоді, яка замислюється над тим, щоб покінчити з життям, не ждучи поки природа покінчить. Дуже болить серце за тих дівчат і хлопців, котрі у житті не відбулися. Вони втратили всі ідеали – в товкотнечі, в архіраціоналізмові.

Нині Україна – найкорумпованіша країна у світі. І з цим, звісно, треба боротися. Але, як сказав один видатний учений, не доведи Господи, якщо знайдеться такий українець, котрий знищить всю корупцію. Україна перестане існувати, до такої міри хабарництво її пронизало і переплело. Це система-спрут. Тож потрібна система дій, мудра голова.

У нас ні порядку, ні демократії, суцільна анархія. Закони порушуються передусім можновладцями. Якщо написати в будь-якій газеті про якогось негідника, він наплює на це, нічого йому не буде, бо він суддю і прокурора купить. Урядники і бізнесмени жахливо пов'язані.

Молоді я співчуваю, серце за неї болить, це почасти загублене покоління. Природа, до речі, дуже суворо ставиться до людського свавілля і мстить. У дев'яноста відсотків дітей, які народжуються в Україні, порушено імунітет. Це виродження. Альтернативи нема: молодь сама має реформувати систему, створену старшими поколіннями; спасіння потопельників – в руках самих потопельників.

Немає страшнішої муки, як мука совісті, це той Бог, який закладений в душі,- совість, сумління. Це найстрашніше, що може карати людину. І тому я ніколи не дозволяю собі відвернутися від когось. Я дуже добре знаю ціну слову, перед нею мерхнуть будь-які гроші. І треба бути дуже обережним у спілкуванні з людьми. Не ображати. Жартувати можна, правда, я не раз натикався на людей, позбавлених почуття гумору. Йде пиховите і несе своє обличчя, як портрет. Дуже трудно розмовляти з такими людьми, тому я з ними уникаю розмов. Я не уявляю, як живуть люди без совісті. Саме цим ми відрізняємося від тваринного світу – совістю. Страшно, коли людина розумна, а безсовісна.

Наші президенти, певно, взагалі нічого не читають.

У кожного письменника, який має совість і намагається писати правдиво, за плечима цвинтар, де поховані нездійснені задуми. Я не кажу про роки незалежності, коли хоч матюки пиши, надрукують, аби гроші були.

Зустрічайте кожен свій день усміхом, мої дорогенькі, смійтеся якомога частіше, ніщо так не скрашує наше з вами життя, як радісний усміх. Ніхто так не прихилить до вас першого стрічного, як приязний усміх, і ніщо так не обеззброює ворога, якщо замість страху ви починаєте із нього сміятись. Люди, які вміють щиро, всмак посміятися, менше хворіють і довше живуть.

Ми переживаємо дуже важкий час. На кону: буде Україна чи ні. Шевченко застерігав: "Погине-згине Україна, не стане й сліду на землі". У мене таке враження, що люди при владі заповзялися довести свою любов до України без українців, їм територія потрібна, а не українці, які живуть на ній. Отож не будьмо байдужими».

Роман Іваничук про наше законодавство: «закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедливими народжуються, то не є чинні…»; про церкву: «…церква, виборсавшись із приниження і негоції, виконує не духовну, а політичну функцію»; про надію: «Українська нація, ще молода і сповнена енергії, вийде дужою із свого середньовіччя, бо так хоче світова (!) гармонія (підкреслено мною – В.А.), яка, не буваючи ніколи ущербленою, не зможе обійтися без державного досвіду 50-мільйонного українського народу»; про Бога та Україну: «Ми ніколи не будемо знати, за що Бог так довго карав (і карає досі – В.А.) Україну,- мені здається, що Він на одну Божу мить забув про неї, і тривала (триває – В.А.) ця мить кілька віків; проте мав-таки Господь в полі зору наш край, коли розділив його на частини і не залишив український народ гуртом в одній неволі»; про ситих рабів: «Нагодовані раби страшніші й мерзенніші від окупантів».

Іван Франко про відступництво українців: «Чому відступництва у нас так много і чом відступництво для нас не є страшне?»

Але, на жаль, як «Ісус сказав, пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома» (Матей 13.57). Це про них для нас каже Лука: «Коли оці замовкнуть, кричатиме каміння» (Лука 19.40).

 Нинішні «богомольці»

 Якось перший Президент Леонід Кравчук сказав: «Людина повинна осінити себе хрестом аж тоді, коли внутрішньо відчує Бога». У нас же осіняють себе й ті, хто ще вчора був істим атеїстом-комуністом. Про таких Іоанн Богослов пише у своєму першому посланні: «Коли хтось каже «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить! Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (4.20-21). У нас же під словом «брат» розуміють направду лише рідного брата, а не людину, не ближнього свого. Особливо це видно на верхотурі влади: суцільні сімейні чи родинно-земляцькі клани! Це про них писав Юда: «Уста їхні промовляють гордовито, підлещуються для користі… Останнім часом будуть насмішники, що діятимуть у своїх похотях безбожних… Ті, що розбрат сіють, тварини, що не мають духу» (Посл. Юди 16-19). Бачите, навіть людьми їх апостол не називає. 

То ж звідки буть добру на Україні,

Коли гризуться між собою всі?!

Ще вчора брали шлюб, а нині

Вже розійшлись, як в морі кораблі;

Уранці в церкві клято б`ють поклони,

Гріхи скидають перед вівтарем,

А за годину вдома шлють прокльони

Сусідам, близьким і комусь іще…

Ось що про таких пише Святе Письмо: «Коли даєш милостиню, не труби перед собою, щоб тебе хвалили люди. Коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна» (Матея 6.2-4). А то дадуть – на гріш, наші спонсори і меценати, а розтрублять на мільйон. А скільки у нас святенників перед відеокамерами з`явилося! Між тим, Євангеліє від Матея вчить: «Коли молитеся, не будьте, як ті лицеміри, що люблять на видноті молитися, щоб показатися людям… Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Матея 6.5-6). Апостол Павло теж радить: «Ту віру, що ти маєш, тримай її про себе перед Богом… Все, що не з віри,- гріх» (Посл. Павла до римл. 14.22-23). Тобто, без внутрішнього переконання, без голосу сумління і совісті нічого не можна робити. Та й взагалі, каже Матей, «серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись,- щоб я зцілив їх» (Матей 13.14-15).

Забули всі, що наше тіло – «храм Святого Духа, який живе у нас» (1 послання апостола Павла до корінтян 6.19). «Чоловік справдується ділами, не тільки вірою. Як тіло без душі мертве, так само і віра без діл мертва» (Соб. Посл. Якова 2.24-26), тобто віра, вкорінена в серці, виявляється назовні ділами. У нас же діл - нема.

Зате є вдосталь заздрощів. А між тим апостол Яков застерігав: «…де заздрість і чвари, там безлад і все, що тільки є лихого» (Соб. Посл. Якова 3.16). Саме про нас, нинішніх.

Євангеліст висміює таких «богомольців», а заодно й кпинить над нами: «На катедрі Мойсея розсілися книжники і фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять. В`яжуть тяжкі, не під силу, тягарі й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учитель! Один бо ваш Учитель, ви ж, усі – брати. …Та й Отця собі теж не іменуйте на землі; один бо у вас Отець – той, що на небі. Ані наставниками не звіться: один бо ваш наставник – Христос. Найбільший з вас буде вам слугою. Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений» (Матей 23.2-7, 9-12). «Священики твої нехай одягнуться у справедливість» (Пс. Кн.3, 132.9).

 Перетворилася на дикий паросток…

 А так все файно починалося для України – і земля благодатна, і клімат, і надра багаті… «Я насадив тебе, як виноградину добірну, усю з найліпшого насіння; як же це ти перетворилася на дикий паросток лози, мені чужої?» (Кн. Єремії 2.21). «Це – народ, що не слухає голосу Господа, Бога свого, й науки не приймає! Зникла правда, пропала з уст у них!»,- стверджує пророк Єремія. (Кн. Єремії 7.27), а Осія додає: «Ви орали безбожність, жали беззаконність і їли плід брехень» (Кн. Осії 10.13). «Кожен їсть тіло ближнього свого» (Кн. Ісаї 9.19), «Чужинці поїдають його (краю – В.А.) силу, а він того й не знає» (Кн. Осії 7.9), «за східним вітром женеться, всяк денно множить брехню і насильство» (Кн. Осії 12.2). Про це ж говорить і Авдій: «Тебе обманули, перемогли тебе друзі твої! Тії, що хліб твій їли, петлю на тебе ставлять» (Кн. Авдія 1.7). «Через провину краю багато князів у ньому» (Пр. 28.2). Та ще й лихих! «Народ стогне, коли лихі панують» (Пр. 29.2). А це вже взагалі про сьогодення наше: «Цар правотою скріплює країну, а ласий на податки її руйнує» (Пр. 29.4). А тому постійно у нас «усі ховаються, коли лихі панують, а як вони зникають – праведників більшає» (Пр. 28.28). Щодо так званої економіки нашої, то й про неї пише пророк Авакум: «Горе тому, хто… себе обтяжує заставами. Хіба не встануть притьмом твої позикодавці, не будуть торгати тебе? Ти станеш їх здобиччю» (Кн. Авакума 2.6-7).

«Ой, якою ж стала повією столиця вірна, сповнена правосуддя, в якій панувала справедливість; тепер же – душогубці. …Князі твої – спільники злодіїв, усі на гостинці (хабарі – В.А.) ласі, за дарунками так і женуться. …Правителі твої на манівці тебе зводять, руйнують дорогу, якою ти простуєш» (Кн. Ісаї 1.21,23; 3.12). «Побожні зникли з краю, нема між людьми справедливих; на кров усі роблять засідки; один на одного сіті закидає. До зла їхні руки спритні; князь вимагає; суддя чинить розправу за хабар; вельможа виявляє свої забаганки, правдою крутить» (Кн. Міхея 7.2-3). «Закон утратив силу, ніде не панує право, грішник обступає праведника, тому й виходить право криве»,- каже інший пророк – Авакум (Кн. Авакума 1.4). Але… «Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою самими розумні!» (Кн. Ісаї 5.21), і «Горе тим, що несправедливі видають закони» (Кн. Ісаї 10.1), і «Горе тобі, спустошнику,.. зраднику… Коли скінчиш пустошити, то й тебе спустошать, і коли втомишся зраджувати, то й тебе зраджувати будуть» (Кн. Ісаї 33.1).

Що ж до поділу України, сепаратизму і федералізації, про що чутно останнім часом, то євангеліст Матей застерігає: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встояться» (Матей 12.25).

Характеристику давньої і нинішньої України впізнаємо і у 2-му посланні апостола Павла до Тимотея: «Настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любові, не примирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобромовні, зрадники, нахабні, бундючні, більше грошолюбні, ніж боголюбні…» (3.1-5); «…буде час, коли люди від правди (від Біблії, Скороди і Шевченка до Ліни Костенко – В.А.) відвернуть ухо, а повернуться до байок (обіцянок політиків – В.А.)» (4.3-4).

Апостол Павло закликає, поки не пізно: «Протверезіться належно та не грішіть» (До корінтян.15.3); «У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтесь тим, що маєте» (До євреїв 13.5).

 Корінь усього лиха

 Святе Письмо переповнене твердженнями про гріховність і зло багатства, до якого так ласі українці. Звернемося знову до апостола Павла: «Ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель»; «…корінь усього лиха – грошолюбство» (До Тимотея (6.9-10). Пророк Авакум ще категоричніший: «Яке ж воно зрадливе – те багатство! Втрачає голову й спокою немає чоловік, що роззявляє, немов пекло, свою пельку, що, немов смерть, завжди ненаситний… Горе тому, хто накопичує те, що йому не належить…» (Кн. Авакума 2.4-5). «Багаті! Плачте, ридайте над злиднями, які вас спіткають… Ви на землі розкошували та жили у розпусті, наситилися досхочу…» (Соб. Посл. Якова 5.1-5). У Книзі Одкровення (Апокаліпсис) читаємо: «Кажеш: «Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю», а не знаєш, що ти – злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий. Тож будь ревний і покайся». Та каятися, на жаль, ніхто з них не збирається…

Де милосердя, яке «рятує від смерті і не дає ввійти в темряву» (Посл. Товита синові 4.10)? – Немає. І чути не хочуть про допомогу іншим: «Зо свого хліба дай голодному, а з одежі – нагим. З усього того, що прибуває тобі, дай милостиню, нехай твоє око не буде зависне…» (Товит, 4.16);  «Чиніть добро – і зло вас не спіткає» (Товит, 12.7); «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить» (Лука 3.11).

А хіба дослухається хтось із нинішніх багатіїв до слів Товита: «Милостиня зо справедливістю – ліпші, ніж багатство з кривдою. Ліпше творити милостиню, ніж нагромаджувати золото» (12.8). Аякже! Розбіглися…

Господь вже втомився волати до нас: «О сини людські, докіль будете твердосерді? Чого любите пусте і шукаєте неправду?» (Псалми. Кн.1, 4.3). Між тим, «людина в багатстві не звікує, подібна до скотини, яка гине» (Пс. Кн.2, 49.13). Усі багаті – грішні, стверджує Біблія, бо саме їм Господь «накидає заняття збирати та нагромаджувати, щоб лишити тому, хто до вподоби Богу» (Проповідник 2.26).

Зажерливість панує останнім часом в українців, які забули, що набуття мудрості (життя по правді - В.А.) і розуму (виконання заповідей – В.А.) – «ліпше від придбання срібла, і понад золота такий прибуток» (Пр. 3. 13-14), що «ліпше трохи - з правдою, ніж з кривдою прибутки великі» (Пр. 16.16), що «солодкий людині хліб, неправдою нажитий, та потім в його роті жорстви повно» (Пр. 20.17), що «хто хоче швидко збагатитись, не уникне кари» (Пр. 28.20). Пророк Єремія справедливо зауважує, що в Україні «від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу» (Кн. Єремії 6.13). Біблія слушно пише: «Жадібний біжить навздогін за багатством; йому й не в догад, що його наздоженуть злидні» (Пр. 28.22). Так вважає і Проповідник: «Хто любить гроші, не має їх досить; а хто любить достатки, ніякої користі з них не має. Це все марнота» (5.9). Ще, до того ж, і спокою йому немає, ні вдень, ні вночі. «Солодкий сон робітника, чи з`їсть багато він, чи мало; багатого ж пересит не дає йому заснути» (Проповідник 5.11). А тому радить Сирах: «Не звіряйся на багатства, несправедливо набуті,- не допоможуть тобі в день нещастя» (Кн. Сираха 5.8). Євангеліст каже: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?» (Матей 16.26) і «Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (Матей 19.24). Зрештою, пише Лука, «Горе вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати і сумувати» (Лука 6.24-26). Це до нас із вами звертається євангеліст: «Глядіть і бережіться всякої зажерливості, бо не від надміру того, хто що має, залежить його життя. Не журіться про життя ваше, що їстимете, ані про тіло, в що вдягнетеся, бо життя більше від їжі й тіло від одежі… Де скарб ваш – там буде і ваше серце» (Лука 12. 15, 22-23, 34).

 Це пастирі лихі…

Так говорить про наших можновладців Святе письмо. «В їхніх устах немає постійності, серце в них – пропасть, пелька їхня – гріб відкритий, облесний – язик їхній» (Пс. Кн.1, 5.10) і «Пси, ненажери ненаситні! Це пастирі лихі, безглузді! Усі пильнують власну дорогу, кожен без винятку про свою користь дбає» (Кн. Ісаї 56.11). А пророк Єремія додає: «Вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то – стидатися» (Кн. Єремії 6.15). Це про них Ісайя каже: «Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед самими собою розумні» (Кн. Іс. 5.14) або «Мирні путі їм невідомі, немає правосуддя на їхніх стежках. Вони йдуть кривими дорогами… Тому далеко від нас право, і справедливість нас не досягає. Ми ждали світла – аж ось темнота, ясності – та ходимо в пітьмі. …Право відкинуто назад, стоїть оддалік справедливість, бо на майдані (!) спіткнулася правда, чесність не має туди входу. Правда зникла; хто ж зла цурається, того обдирають» (Кн. Ісаї 59. 8-9,14-15). Ісаю доповнює Єремія: «Як клітка повна птиць, так у хатах їхніх повно обману. Тому вони завеличались і розбагатіли. …Язик свій призвичаїли неправду говорити, лукавлять аж до очманіння» (Кн. Єремії 5.27; 9.4). Про це свідчить і пророк Міхей: «Горе тим, що замишляють беззаконня і чинять зло на своїх ложах. Вони, як лише засвітає ранок, його коять, бо мають в себе в руках силу. Нив забажають – і їх грабують, будинків – і їх віднімають. Загарбують людину з її домом, чоловіка разом із його спадщиною» (Кн. Міхея 2.1-2). Вторить Міхею і пророк Авакум: «Горе тим, хто лихі здирства чинить для свого дому (народу свого – В.А.), щоб на висоті гніздо для себе звити…» (Кн. Авакума 2.9). «Отак і ви: назовні здаєтеся людям справедливі, а всередині сповнені лицемірства і беззаконня» (Матей 23.28). І висновок: «Це – сліпі проводирі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму» (Матей 15.14). Бо, каже Іоанн, «хто ходить у тьмі, не відає, куди йде» (Іоанн 12.35). Хоча всяка влада від Бога (Посл. Римл. 13.1), але Апостоли сказали синедріону: «коли людська влада явно противиться Божим законам, її приписи, як приписи людські, не можуть в`язати совісті» (Діян. Апост. 6.29), тобто не слід людям виконувати їхніх вказівок.

Тим паче, що обіцянки їхні - цяцянки: «Чи буде край словам на вітер?» (Кн. Іова 16.3). Про політиків наших ще влучніше мовить Проповідник: «Бог не любить дурнів, що обіцяв ти – те виконай» (5.3). Апостол застерігає нас із вами: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі» (Матея 7.15). І не сприймають вони слова Господа: «Ти чистотою рук своїх спасешся» (Кн. Іова 22.30). Бо - «руки ваші заплямлені кров`ю, пальці ваші – беззаконням. Уста ваші брехнею промовляють, язик шепоче зраду…» (Кн. Ісаї 59.3) і «Чи ж міг би правити, хто ненавидить право?» (Кн. Іова 34.17). У нас же тільки такі і правлять! Між тим, Книга Мудрості каже: «Полюбіте справедливість, ви, що правите землею!» (1.1). Бо, попереджає,- «суд на вельмож суворий буде», «могутніх чекає суворе слідство» (Кн. Мудр. 6.5,8). Та не народився ще, на жаль, «добрий пастор, який життя своє за овець покладе» (Іоанн 10.11). А між тим, за Павлом, «сильні мусять нести немочі безсильних, а не собі догоджати» (Посл. Павла до римл. 15.1).

Це до наших «чесних» судів звертається Асаф: «Докіль судитимете не по правді і потуратимете безбожникам? (тобто тим, хто заповіді порушує – В.А.) Судіть по правді бідного й сиротину, визнайте правду вбогому й бідоласі, визвольте бідного й сіромаху, з руки грішників порятуйте!» (Пс. Кн.3, 82.2-4). Господь застерігає суддів: «За браком правосуддя не один гине» (Пр. 13.23) і «вважати на особу на суді – не годиться» (Пр. 24.23). Але даремно. Ще гірші ті, «хто за шмат хліба – від правди відступає» (Пр. 28.20). Таких у нас, на жаль, дуже багато. Особливо під час виборів. Тож недаремно Проповідник каже: «Бачив я ще й таке під сонцем: на місці правосуддя – кривда, на місці справедливості – беззаконня» (3.16). Мета наших судів, «щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб із удовиць користь тягнути та сиріт обдирати» (Кн. Ісаї 10.2). Загальний портрет суддів малює Єремія: «…розтовстіли так, аж лисняться, у злі переступили всяку міру; справ на суді не розглядають, сироти справ,- і щастить їм, а права бідного на суді не захищають» (Кн. Єремії 5.28).  Але… «Горе тим, що за гостинець (хабар – В.А.) роблять винного правим, а правому відмовляють його права» (Кн. Ісаї 5.23).  «В чому судиш іншого,- каже апостол Павло,- ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять» (Посл. Павла до римл. 2.1-2). І далі: «Інших навчаєш – себе самого не навчаєш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш! Наказуєш не чинити перелюбу – і чиниш перелюб! Ти, що хвалишся законом, переступом закону Бога зневажаєш»» (Посл. Павла до римл. 2.21-23).

І не бояться ані суду Божого, ані людського. І не відають, що їх чекає. Бо Святого Письма не читали і не хочуть читати. А даремно, бо:

«Народ бунтується посеред ночі,

Без труднощів могутнього скидає.

Бо Його очі над путями чоловіка,

Він бачить кожен його крок.

Нема ні темряви, ані глухої тіні,

Де б лиходії могли заховатись.

Він не накладає на людину строку,

Щоб та ставала на суд із Богом.

Він розгромлює без допиту вельможних

І ставить на їхнє місце інших.

Він знає добре їхні вчинки,

Скидає їх одної ночі – і топчуть їх.

Як беззаконних карає їх перед очима інших

За те, що відхилися від Нього

Й ніколи про путі Його не дбали…» (Кн. Іова 34.20-27).

Бог бачить все! 

 «Він на народи й одиниці поглядає, щоб лицемір не панував, глузуючи з народу» (Кн. Іова 34.29). На жаль, і панує, і глузує…

В Україні, кажучи словами апостола Павла, «немає справедливого, ані одного! Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає, хто добро творив би, ані одного. Їхнє горло – гріб відкритий, до обману язик їх схильний, отрута гадюча у них під губами. Уста у них прокльонів повні і гіркоти. Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги. На їхніх дорогах злидні і руїна. Вони не відають дороги миру» (Посл. Павла до римл. 3.10-17).  «Нема нікого, хто добро чинив би» (Пс. Кн.1, 14.1). Пророк Осія, в якого Тарас Шевченко знаходив натхнення для себе, каже: «Нема бо правди, ані милосердя, ні знання Бога в краю» (Кн. Осії 4.1). З її Майданів «не сходять гніт і лукавство» (Пс. Кн.2, 55.12). І ніяк «не схаменуться всі ті лиходії, що поїдають мій народ, наче б то хліб їли» (Пс. Кн.1, 14.4). Всупереч волі Господа, вони «надіються на здирство і вихваляються грабунком, і прив`язуються серцем до багатства» (Пс. Кн.2, 62.11).

Ось як змальовує нинішніх нових українців Святе Письмо: «несправедливі, грішні зі щасливою долею, бо мук не знають, ціле й гладке в них тіло. Вони не знають людських злиднів, і їх не б`ють, як простих людей. Тому й пиха у них, немов нашийник, насильство їх, немов одежа, покриває. Від жиру очі їхні наверх вилазять, а вигадки їхні так і переливаються з серця. Вони глузують і говорять злісно, бундючно гнітом загрожують. Уста свої спрямовують проти неба, своїм язиком по землі ширяють. Отак за собою тягнуть народ мій і розкошують у достатках!» (Пс. Асафа Кн.3, 73.2-10). І ще: «Вони бо й не заснуть, як зла не вчинять, і сон їх покидає, як не підставлять комусь ногу; вони бо їдять хліб злочинства і п`ють вино насильства» (Пр. 4.16-17). Що це так – свідчать щоденні повідомлення ЗМІ з їхньою кримінальною хронікою. Господь застерігає новітніх нуворишів: «Надбання скарбів язиком брехливим – марна пустота, що веде до смерті» і «Добре ім`я ліпше, ніж великі багатства, а доброзичливість – ніж срібло та золото» (Пр. 22.1). Та не чують. Або: «Ліпший убогий, що по правді ходить, ніж той, хто на кривій дорозі розбагатів» (Пр. 28.6). А скільки ж їх таких розбагатіло за останні 25 років! І не каються. Ще й кепкують. «Вони не знають діяти чесно,- каже Амос слово Господнє,- вони громадять насильства і здирства у своїх палацах» (Кн. Амоса 3.10). «Їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні; так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливість один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на себе самих належну плату свого блуду» (Посл. Павла до римл. 1.26-27). «Вони сповнені всякої неправоти, лукавства, захланності, злоби, повні заздрості, убивства, колотнечі, підступу, лихих звичаїв; вони – обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні» (Посл. Павла до римл. 1.29-31). Проте, «багатий чоловік вважає себе мудрим, але розумний вбогий викриє його» (Пр. 28.11). Рано чи пізно. «Горе тому, хто будує свій дім несправедливістю і свої світлиці беззаконням, хто силує ближнього даром працювати й не дає йому заробітку» (Кн. Єремії 22.13).

 Бог відвернувся від нас, бо «Він – щит для тих, що ходять чесно» (Пр. 2.7), а наші «ноги біжать до злого» (Пр. 1.16) і «здирство вбиває того, хто його в собі має» (Пр. 1.19), і «Тепер же називаємо щасливими зухвалих. Злочинцям теж живеться добре: вони випробовують самого Бога й живуть собі гарненько далі» (Пр. Малахія 3.15). У нас процвітає все, що осоружне Богові: 

«Є шість речей, що Господові огидні,

Ба й сім, що для душі його осоружні:

Горді очі, язик брехливий,

Руки, що кров безвинну проливають,

Серце, що кує лихі задуми,

Ноги, що біжать до зла швидко,

Фальшивий свідок, що дихає брехнею,

Та той, що між братами сіє чвари» (Пр. 6.16-18).

Тож поки не змінимося самі, поки не покаємося і не візьмемося кожен і всі виконувати Закон Божий, не зупинимо накопичення негативної енергії України в Чаші Господа, нічого доброго чекати не доводиться.

«Пиху та гордість, лиху поведінку й уста нещирі я ненавиджу»,- каже Господь (Пр. 8.13). Найбільше він цінує скромність, любов, справедливість і милосердя. Його настанови про це передав нам апостол Павло: «Не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному (тобто, не намагатися стрибнути вище себе – В.А.). …хто має дар служіння – нехай служить; хто навчання – нехай навчає; хто напоумлення – нехай напоумляє; хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю. Любов нехай буде нелицемірна; зненавидівши зло, приставайте до добра. Любіть один одного братньою любов`ю. Пошаною один одного випереджайте; веселі – в надії, в горі – терпеливі, в молитві – витривалі; дбайте про гостинність. Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте. Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть. Між собою будьте одної думки (про Україну особливо – В.А.), про високе не мудруйте, радше до покірного схиляйтесь; не будьте зарозумілі на себе. Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро. Будьте з усіма людьми в мирі. Самих себе не відомщайте, бо «Мені належить помста, Я відплачу»,- говорить Господь. Але: «Коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу – напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, а перемагай зло добром» (Посл. Павла до римл. 12.3, 6-21). І далі вчить Павло: «Ти ж чого судиш брата твого? Кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові. Тож не судімо більш один одного, а радше вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б, або й упав» (Посл. Павла до римл. 14.7,10,12-13).

Хочеться вірити, що, кажучи словами апостола Павла, Господь звільнить Україну «від усякого лихого вчинку і спасе народ для свого Небесного Царства» (До Тимотея-ІІ 4.18).

Але ж чи вистачить для цього мудрості нам? Хоча «коли ж комусь мудрості бракує, нехай просить у Бога – і вона йому дасться. Тільки ж хай просить із вірою, без жодного вагання» (Посл. Як. 1.5-6). На жаль, просили і просять українці зовсім інше. «Ви пристрасно жадаєте, а не маєте. Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоби розтратити на ваші втіхи…» (Соб. Посл. Як. 4.2-3).

Апостол Павло вказує шлях до виходу з тієї прірви, де ми з вами опинилися: «Треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом вашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості і у святості правди (підкреслено мною – В.А.)» (До ефесян 4.22-24). І ще: «…говоріть кожен правду ближньому своєму» (4.25); «Жадне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне…» (4.29); «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені разом із злобою. Будьте добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (4.31-32).

Апостол Петро додає: «Всі ви будьте однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренні. Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку, а, навпаки, благословляйте,.. Бо хто хоче життя любити (щасливо жити – В.А.) й бачити дні добрі, хай береже язик від лихого, уста від слів лукавих (у нас це всуціль і поспіль – В.А.). Хай ухиляється від зла і добро чинить, шукає миру і змагається за нього» (1 Посл. Петра 3.8-11).

Залишається нам лише одне – спільно молитися: «Спаси, о Господи! Бо побожних дедалі менше, бо правда поміж людей зникла» (Пс. Кн.1, 12.2); «Не давай мені ані злиднів, ані багатства, подай мені лиш достатньо хліба» (Пр. Атура 30.7). «Вповай на Господа й чини добро, щоб жити на землі й безпечним бути» (Пс. Кн.1, 37.3) – це заклик до всіх нас. «Нехай розсудить бідних з народу, спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче» (Пс. Кн.2, 72.4). Щоб «доброта і вірність народ наш не покинула, прив`яжи їх собі на шию, напиши їх на таблиці серця» (Пр. 3.3). А євангеліст Лука пише: «Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею» (Лука 3.14).

 Ось що ми маємо робити

До порятунку кожного і України в цілому закликає нас Святе Письмо, чітко вказуючи на шляхи: «Не куй зла на твого ближнього» (Пр. 3.29), «Не сварися з чоловіком без причини, якщо він тобі зла не заподіяв» (Пр. 3.30), «Не простуй дорогою ледачих» (Пр. 4.14), «Відкинь лукавство уст від себе, і губ неправду удали від себе» (Пр. 4.24), «не будь супроти людей облудним, зважай на уста свої, не зносься вгору, щоб не впасти і не збезчестити  душі своєї» (Кн. Сирафа 1.29-30). У Євангелії від Матея читаємо: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; бо Отець ваш, що на небі, велить своєму Сонцю сходити на злих і на добрих, і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мат. 5.44-45). Тільки дотриманням кожним усіх Божих заповідей, без винятку, ми можемо збудувати щасливу для всіх Україну, адже, як сказано, «щасливий, хто додержує Закону» (Пр. 29.18). Тож шлях – один: «Бога бійся і заповідей Його пильнуй, бо в цьому вся людина» (Проп. 12.13). Тільки таким чином покращимо своє життя і полегшимо свою долю. Бо «рука Господня не закоротка, щоб рятувати, і вухо Його не глухе, щоб чути» (Кн. Ісаї 59.1). Тож, радить Осія, «Ходіть, до Господа повернімося, бо він розірвав, він і загоїть; він ударив, він і рани перев`яже» (Кн. Осії 6.1). «Шукайте Господа,- закликає пророк Софонія,- ви всі, смиренні краю, що Його веління виконували; шукайте справедливості, смиренності шукайте: може знайдете захист у день Господнього гніву» (Кн. Соф. 2.3). «Тоді я поверну народу мову чисту, щоб усі ім`я Господнє призивали та щоб служили Йому однодушно» (Кн. Соф. 3.9).  А за пророком Захарієм ось що ми маємо робити: «Ось що ви маєте робити: говоріть правду одне одному, судіть по правді, щоб мир був у брамах ваших. Не намислюйте у вашім серці зла одне на одного й не кохайтеся в кривій присязі, бо все це мені осоружне,- слово Господнє» (Кн. Зах. 8.16-17). Треба, щоб кожен із нас усвідомив, що «ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті, що за духом,- про духове. Бо прагнення тіла веде до смерті, а прагнення духа (вдосконалення душі – В.А.) – до життя і миру. Як же ви духом умертвляєте тілесні вчинки – будете жити» (Посл. Пав. рим. 8.5-6,13). І далі вчить Павло: Ніхто з нас не живе для самого себе і ніхто не вмирає для самого себе» (Посл. Пав. рим. 14.7). Тож «дбаймо запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування» (Посл. Пав. рим. 14.19), «кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування» (Посл. Пав. рим. 15.22). Поки ще не пізно. Поки ще є шанс…

Але… Забули, не чуємо і не хочемо сприймати прості Божі істини, що «скарби, неправдою набуті, не дають користі, а справедливість від смерті рятує» (Пр. 10.2), що «хто чесно ходить, той ходить безпечно; хто крутить дорогою, той упіймається» (Пр. 10.9), що «ненависть сварки роздуває, а любов гріхи всі покриває» (Пр. 10.12), що «уста правдиві ненависть закривають, а хто розсіває обмову, той дурний» (Пр. 10.18), що «в багатомовності гріха не бракуватиме; хто стримує язик, той розумний» (Пр. 10.19), що «хто гордує ближнім, той недоумок» (Пр. 11.12), що «де нема розумного управління, народ занепадає» (Пр. 11.14), що «хто сипле щедро – йому ще прибуває, а скупий надміру – убожіє» (Пр. 11.24), що «хто на багатство покладається, той упаде, а праведні, як листя, будуть зеленіти» (Пр. 11.28), що «на стежці справедливості – життя, а крива дорога веде до смерті» (Пр. 12.28), що «майно, швидко нажите, пропадає» (Пр. 13.11), що «дорога віроломних – шорстка» (Пр.13.15), що «грішить той, хто гордує ближнім; щасливий той, хто жалує вбогих» (Пр. 14.21), що «лагідне серце – життя для тіла, а заздрість гризе кістки» (Пр. 14.30), що «злого валить на землю його власна злоба» (Пр. 14.32), що «хто жадібний наживи, той руйнує дім свій, а хто дари (хабарі – В.А.) ненавидить, той буде жити» (Пр. 15.27), що «хто чужому нещастю радий, той не уникне кари» (Пр. 17.5), що «почати сварку – немов випустити воду; покинь спір, заки зчиниться сварка» (Пр. 17.14), що «підступне серце добра не знаходить; язик лукавий у біду потрапляє» (Пр. 17.20), що «фальшивий свідок не уникне кари; хто дихає брехнею, не знайде рятунку» (Пр. 19.5), що «хто чинить бідному добро, той Господові позичає, і він йому відплатить за його добродійство» (Пр. 19.17), що «хто затуляє вуха на крик бідака, той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде» (Пр. 21.13), що «хто йде за справедливістю і милосердям – знайде життя й повагу» (Пр. 21.21), що «як ворог твій голодний – нагодуй його, як хоче пити – подай води напитись» (Пр. 25.21), що «той ловить пса за вуха, хто, повз ідучи, втручається до сварки інших» (Пр. 26.17), що «не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину», бо «із серця походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквернює людину, а їсти немитими руками – не осквернить людину» (Мат. 15.11, 19-20) і т.д. і т.п. Тому Книга Мудрості радить: «Не шукайте собі смерті вашим життям безпутнім і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших» (1.12). Апостол же Матей попереджає: «Нема нічого схованого, що не виявиться, нічого тайного, що не стане знаним» (Мат. 10.26).

«Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі, а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки» (Пр. 28.13). Та не признаються. Тим паче, не покидають. Навпаки – накопичують. А тому, застерігає пророк Міхей, «Не довіряйте другові, на приятеля не звіряйтесь, ба й перед тією, що лежить на твоїм ложі, стережи двері уст твоїх. Бо син батька зневажає, дочка повстає на матір, невістка на свекруху, і кожному його домашні – вороги» (Кн. Міх. 7.5-7). Але, каже апостол Павло, «законом гріх пізнається» (Посл. Пав. рим. 3.19). Кому служите?- запитує він, бо «ви – слуги того, кому віддаєте себе за слуг на послух. Кого слухаєтеся: чи то гріха – на смерть, чи то послуху (Богу) – на праведність?» (Посл. Пав. рим. 6.16).

Тому й кара на Україну: «Чи ж за таке не покараю? – слово Господнє,- чи такому, як оцей, народові та не відплатить моє серце?» (Кн. Єр. 5.29). «Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей» (Кн. Єр. 6.19). «Заплата за гріх – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім» (Посл. Пав. рим. 6.23).

І наостанок попереджає Лука: «Як не покаєтеся, всі загинете» (Лука 13.5).

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Библия
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.