Небесна сотня

23 марта 2014, 21:57
студентка КНУ ім.Т.Г. Шевченка інституту журналістики
0
342

Вічна пам'ять!

Не забудемо тих героїв, що полягли на полі бою
За неньку-Україну, за кожного із нас.
Відбудемо Страшний Суд над лютою ворожбою
І запам'ятаємо той день, як вогник життя їх згас.

Не забуде мати той вечір смутку і печалі,
Як проводжала сина на вічний бій добра та зла.
Не знала сива голова, що згине син від дому вдалі
і не скаже більше: "Люблю тебе, янгола".

Не побаче більше у вікні донька свого тата,
Не скаже дівчина коханому: "Ти тільки не зникай".
Відкриє Бог для героїв наших Небесні Врата,
Де вирушать із миром у вічний і цнотливий рай.

Народу, українці, боріться за свій край!
Віддаймо борг Небесній Сотні за їхню мужність і доброту,
Що
пробудили дух свободи й любові.
Вклонімось нище їм і закарбуймо
у серці до болю
Слова про Славу Україні й про Смерть ворогам!

 

    Три довгі місяці ми дихали Майданом, жили Майданом, ми відчували кожен його нерв. Роками ми чекали, коли зірветься бульбашка терпіння, і незламний дух української непокори вирветься на свободу. Все почалось з однієї краплини в морі, з однієї думки, слова та одного кроку – кроку до волі й незалежності українського народу. Ми дали життя паростку нового і свідомого суспільства. Ми згадали, що ми браття, що ми один народ і могутня, сильна нація. Кожен з нас відчув на собі радість і смуток, біль і подих нового, печаль і щирість, любов і ворожнечу. Українці добились свого – ката немає, щури повтікали, обкрадену і збіднілу Батьківщину врятували. Але не буває перемоги без втрат. Завжди треба платити. Поплатились і ми. Поплатились життями людей,які полягли за кожного з нас, за свою країну, за свої сім`ї, за волю і свободу, за життя. Ці люди - герої, вони як янголи, що спустились з небес у відповідь на молитви мільйонів і на плач сивочолих матерів. «Небесна сотня» - саме так прозвав їх люд. Чому «небесна» і чому «сотня»?

   Ми назавжди увіковічимо їх імена на сторінках історії України, у серцях та у  наших спогадах. Небесна Сотня – це безцінний дар Бога. Він дав життя тим мужам, які загинули від руки ката за свою Батьківщину. Він наділив їх мужністю і безмежною любов'ю. Після смерті у людині є два шляхи – рай або пекло. Чисті і ясні душі відлітають до небесних врат, до світу духовності, до світу Божого. Туди відлетіли і наші герої, там і спочивають з миром.

   Так історично склалось, що козак – це символ сміливості, патріотизму та незламного національного духу українського народу, саме такими були і вони, герої Небесної Сотні. Коли люди злетіли на Майдан, не було часу на хаос чи плутанину, треба було діяти і самоорганізуватись. Ми це і зробили, у Києві створився свій окремий світ, зі своїм устроєм, своєю атмосферою та своїми почуттями. Майдан задихав, його серце пульсувало. Місто у місті – так все виглядало. Зайшовши туди, ти дякуєш Богу, що ти українець, дякуєш матері, що вона тебе породила тут, на цій землі. Майдан нагадував мурашник. Нас тисячі патріотів, кожен має свої обов'язки, є головний, є підлеглі. Є сотні. Сотні самооборонців, які сміливо строєм йшли на своє чергування захищати кордони нашого невеличкого світу, мурашника. Сотня йшла, знаючи, що може і не повернутись, бо ворожа сила не спала, а чекала наказу, що вбивати і нищити своїх співвітчизників, братів, одновірців. Але Бог є , Він все бачить і все чує.

    У кривавий вівторок, коли загинули десятки людей, кожен з нас відчув пронизливий біль у душі і сльози градом покотились по щоках. У той день, я була у Михайлівському соборі, була там і наступного дня, і далі. Я бачила, як приходили, прибігали чоловіки, усі мокрі і брудні, просили одяг і каски. Бачила поранених, молодого хлопчину, навіть молодшого за мене, який лежав без свідомості, і лікарі боролись за його життя. Хіба недостойні люди, які загинули героїчно, які зробили подвиг, удостоїтись звання «ангела», звання героя Небесної сотні. Я думаю, достойні!А зараз ми мусимо віддати їм борг, хоча у нас не вистачить ні сил, ні ресурсів, щоб це зробити. Але ми повинні хоч якось їм віддячити. Продовжимо почату справу і вилікуємо нашу країну від страшної чорної чуми, що нависла над нею. Навіть, якщо цих людей немає поруч, вони все одно тут: у душі, серці, у кожному клаптику бруківки, у стінах Українського Дому чи у Союзі профспілок. Вони скрізь, вони поруч і нам їх не забути!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.