Євромайдан - Фашизм, Росія та Україна

20 февраля 2014, 23:46
myroslaw.jartur@gmail.com
0
253
Євромайдан - Фашизм, Росія та Україна

Стаття про Євромайдан американського історика, професора Єльського університету Тімоті Снайдера, з сайту журналу The New York Review of Books


Автор: Timothy Snyder©
Переклад з англійської: Myroslaw Jartur©



Студенти були першими, хто в знак протесту проти режиму президента Віктора Януковича вийшов на Майдан в Києві, минулого листопада. Це були українці, яким є що втрачати, молоді люди, які бездумно вважали себе європейцями і бажали для себе життя та української вітчизни, що були б європейськими. Багато хто з них були політично лівими, деякі досить радикальними. Після кількох років переговорів і місяців обіцянок, їхній уряд, на чолі з президентом Януковичем, в останній момент не спромігся підписати спеціальну угоду з Європейським Союзом.

Коли наприкінці листопада приїхав міліцейський спецназ “Беркут” і побили студентів, нова група, афганські ветерани, прийшли на Майдан. Ці люди середнього віку, колишніх солдати і офіцери Червоної Армії, багато з яких несе на собі сліди бойових поранень, прийшли щоб захистити "своїх дітей", як вони казали. Не власних синів і дочок: вони мали на увазі найкращих з молоді, гордість і майбутнє країни. Після афганських ветеранів прийшли багато інших, десятки тисяч, сотні тисяч, вже не стільки за Європу, але на захист справедливості.

Що це означає вийти на Майдан? Площа розташована поруч з деякими з основних будівель уряду, і в даний час є традиційним місцем протестів. Цікаво, що слово “майдан” існує в українській мові, але нема в російській. Тим не менше, його використовують, навіть люди, що говорять російською,  через його особливі наслідки. За походженням це просто арабське слово “площа”, громадське місце. Але майдан тепер означає українською, те ж саме, що означає грецьке слово “агора” в англійській: не просто площу, де люди зустрічаються, але місце, де вони свідомо збираються, саме для того, щоб радитися, говорити, і створювати політичне суспільство. Під час протестів слово майдан стало означати акт публічної політики саме по собі, так, наприклад люди, які використовують свої автомобілі для організації публічних акцій та захисту інших протестувальників називають “автомайдан”.

Протестуючі представляють всі групи громадян України: російськомовні та україномовні (хоча більшість українців є двомовними), жителі міст та селяни, люди з усіх регіонів країни, представники всіх політичних партій, молоді і старі, християни, мусульмани та євреї. Кожна велика християнська конфесія представлена ​​віруючими і більшість з них духовенством. Кримські татари приєднуються у вражаючій кількості, а єврейські лідери утворили точку підтримку руху. Різноманітність Майдану вражає: група, яка слідкує за лікарнями, щоб режим не міг викрасти поранених перебуває у віданні молодих феміністок. Важливі гарячі лінії, куди протестуючі дзвонять, коли вони потребують допомоги, укомплектовано ЛГБТ- активістами.
16 січня український уряд, на чолі з президентом Януковичем, намагався покласти край українському громадянському суспільству. Серія законів, прийнятих поспішно й без дотримання належної процедури покінчила зі свободою слова і зборів, та усунули останні засоби [народного] контролю над органами виконавчої влади. Це повинно було перетворити Україну на диктатуру та зробити всіх учасників Майдану, яких на той час, вже налічувалося кілька мільйонів, на злочинців. В результаті, протести, що до тих пір мали виключно мирний характер, стали жорстокими. Янукович втратив підтримку, навіть у своїй політичній базі на південному сході, поблизу російського кордону.

Декілька тижнів люди мирно відповідали на арешти та побиття з боку Беркуту і багатьом українцям урвався терпець. Частина протестуючих, деякі, але далеко не всі представники правих і крайніх правих сил, вирішили вести боротьбу з міліцією. Серед них були члени ультраправої партії “Свобода” і новий конгломерат націоналістів, які називають себе “Правий Сектор”. [...] Молоді люди намагалися взяти силою громадські місця контрольовані “Беркутом”. Молоді єврейські чоловіки створили свою власну бойову групу “сотню” щоб прийняти бій з владою.

Хоча Янукович скасував більшість законів диктатури, беззаконне насильство з боку режиму, що почалося в листопаді, продовжилося і в лютому. У протестувальників стріляли і вбивали, обливали водою на морозі, щоб вони померли від переохолодження. Інших піддавали тортурам та залишали в лісі вмирати.

Протягом перших двох тижнів лютого, режим Януковича прагне відновити частину диктаторських законів через укази, бюрократичних постанови та нове законодавство. 18 лютого, оголошені парламентські дебати з конституційної реформи було раптово скасований. Замість цього, уряд направив тисячі беркутівців проти протестуючих Києва. Сотні людей були поранені гумовими кулями, сльозогінним газом та кийками. Десятки вбито.

Майбутнє цього руху протестів вирішуватиметься українцями. І все ж вони почалися з надією, що Україна в один прекрасний день приєднається до Європейського Союзу, прагнення, що для багатьох українців означає щось на зразок принципу верховенства права, відсутність страху, край корупції, стан соціального забезпечення, і вільне підприємництво без залякування від синдикатів, контрольованих президентом.

На курс протесту сильно вплинула присутність конкурента проекту, що базується в Москві, під назвою Євразійський союз. Це міжнародний торгово-політичний союз, який ще не існує, але має бути створений у січні 2015 року. Євразійський союз, на відміну від Європейського Союзу, не ґрунтується на принципах рівноправності та демократії держав-членів, верховенства закону або прав людини.

Навпаки, це ієрархічна організація, яка за своєю природою  малоймовірно щоб прийняла в члени демократичну країну з верховенством закону та прав людини. Будь-яка демократія в рамках Євразійського союзу  становитиме загрозу для правління Путіна в Росії. Путін хоче Україну в свій Євразійський союз, а це означає, що Україна повинна бути авторитарною, а це означає, що Майдан має бути розчавлений.

Диктаторські закони від 16 січня були, очевидно, засновані на російських моделях, і були запропоновані українськими законодавцями, тісно пов'язаними з Москвою. Швидше за все, прийняття цих законів було умовою Росії за фінансову підтримку режиму Януковича. Перш, ніж вони були оголошені, Путін запропонував Україні великий кредит і пообіцяв зниження цін на російський природний газ. Але в січні результатом була не капітуляція перед Росією. Народ на Майдані оборонявся, і протести тривають. До чого це призведе, можна тільки здогадуватися, лише Кремль висловлює впевненість у тому, що все це означає.

Знову і знову російська пропаганда і друзі Кремля в Україні нам кажуть, що протести на Майдані, означають повернення націонал-соціалізму в Європу. В Мюнхені міністр закордонних справ Росії,  читав лекції німцям про їхню підтримку людей, які вітають Гітлера. Російські ЗМІ постійно стверджують, що українці, які протестують є нацистами. Звичайно, це важливо бути уважним до крайніх правих в українській політиці та історії. Вони як і раніше серйозно присутні сьогодні, хоча й менш важливі, ніж крайні праві у Франції, Австрії, чи Нідерландах. Тим не менш, це український режим, а не його опоненти, вдається до антисемітизму, інструктуючи “Беркут”, що опозиція керується євреями. Іншими словами, українська влада говорить своїм, що її противники Іудеї, а нам, що її опоненти нацисти.

Претензії Москви виглядають дивними з огляду на політичну ідеологію тих, хто їх робить. Євразійський союз є ворогом Євросоюзу, не тільки у стратегії, але й в ідеології. Європейський союз заснований на історичному уроці: що війни ХХ століття були засновані на помилкових і небезпечних ідеях, націонал-соціалізму та сталінізму, які повинні бути відторгнуті та дійсно подолані в системі, яка гарантує вільний ринок, вільне пересування людей і загальний добробут в державі. Євразійство ж, навпаки, презентується його адвокатами як протилежність ліберальної демократії.

Євразійська ідеологія малює абсолютно інший урок з двадцятого століття. Заснована близько 2001 року російським політологом Олександром Дугіним, він пропонує реалізацію націонал-більшовизму. Замість того, щоб відкидати тоталітарні ідеології, євразійство закликає політиків двадцять першого століття взяти корисне і від фашизму, і від сталінізму. Основна робота Дугіна “Основи геополітики”, видана у 1997 році, наслідує ідеї Карла Шмітта, провідного нацистського політичного теоретика. Євразійство не тільки ідеологічне джерело Євразійського союзу, це також символ віри для багатьох людей з адміністрації Путіна, і рушійна сила досить активного ультраправого російського молодіжного руху. Протягом багатьох років Дугін відкрито підтримував розкол та колонізацію України.

Ключова людина в євразійській та українській політиці Кремля –  Сергій Глазьєв, економіст, що подібно Дугіну схильний поєднувати радикальний націоналізм з ностальгією за більшовизмом. Він був членом Комуністичної партії і депутат-комуніст в російському парламенті до того як став співзасновником крайньої правої партії під назвою “Родіна”. У 2005 році деякі з депутатів цієї партії підписали петицію до російського генерального прокурора з проханням, щоб усі єврейські організації були заборонені в Росії.

У тому ж році “Родіні” заборонили брати участь у подальших виборах після скарг, що її агітаційні оголошення підбурювали до расової ненависті. Найбільш відоме зображувало темношкірих людей, що їдять кавун і кидають шкурки на землю, та закликав росіян очистити свої міста.  
У своїй книзі “Геноцид” Глазьєв стверджує, що зловісні сили “нового світового порядку” змовилися в 1990-ті роки проти Росії, з метою  проведення економічної політики, яка призведе до “геноциду”. Ця книга була видана англійською мовою журналом Ліндона Ларуша “Executive Intelligence Review” з передмовою самого Ларуша. Сьогодні “Executive Intelligence Review” перегукується з кремлівською пропагандою, поширюючи англійською мовою твердження, що українські протестувальники провели нацистський переворот і почалася громадянська війна.

Популістська кампанія в ЗМІ за Євразійський союз в даний час в руках Дмитра Кисельова, хазяїна найважливіших ток-шоу в Росії, а з грудня також директора  російського державного конгломерату ЗМІ, призначеного формувати національну громадську думку. Найбільше відомий за заяви, що серця геїв, загиблих в автокатастрофах, потрібно вирізати з тіл і спалювати, Кисельов прийняв кампанію Путіна проти прав геїв і перетворив її на зброю проти європейської інтеграції. Таким чином, коли тодішній міністр закордонних справ Німеччини, який є геєм, побував у Києві в грудні і зустрівся з Віталієм Кличком, чемпіоном з боксу у надважкій вазі та опозиційним політиком, Кисельов назвав Кличка гей-ідолом. За словами російського міністра закордонних справ, експлуатація сексуальної політики тепер бути зброєю в боротьбі проти “декадентства”  Європейського союзу.

Слідуючи тій же стратегії, уряд Януковича заявив, повністю брехливо, що ціна більш тісних відносин з Європейським союзом стало визнання одностатевих шлюбів в Україні. Кисельов цілком відкрито говорить про стратегію російського медіа відносно Майдану: “застосовувати правильну політичну технологію”, потім “довести її до точки перегріву” та пустити в хід  “збільшувальне скло на телебаченні та в Інтернеті”.

Чому саме люди з такими поглядами думають, що вони можуть називати інших фашистами? І чому хтось серед лівих кіл заходу сприймає їх всерйоз? Одна лінія міркувань, напевно, йде так: росіяни виграли Другу світову війну, і, отже, можна довіряти їм, у визначенні нацистів. Це неправильно. Друга світова війна на Східному фронті велася головним чином у тодішній радянській Україні та радянській Білорусі, а не в радянській Росії. Лише п’ять відсотків Росії було окуповано німцями; Україну ж окупували всю. Крім євреїв, чиї страждання були безумовно гіршим, головними жертвами нацистської політики не були росіяни, а українці та білоруси. Там не було ніякої російської армії, яка б воювала у Великій Вітчизняній війні, а, була радянська армія. Її солдатами були непропорційно українці, оскільки так багато втрат було в Україні і набрали поповнення з місцевого населення. Група армій, яка звільнила Освенцім називалася Український фронт.

Інше передбачуване джерело  Євразійської морального легітимності, виглядає так: оскільки представники путінського режиму лише дуже вибірково дистанціювалися від сталінізму, то вони є справжніми спадкоємцями радянської історії, і їх слід розглядати як автоматичну протилежність нацистів, а отже можна бути впевненим, що вони виступають проти ультраправих.

Знову ж, це неправильно. Друга світова війна почалася з союзу Гітлера і Сталіна в 1939 році. Закінчилася тим, що Радянський Союз вигнав євреїв, які ще залишилися в живих за межі свого кордону до Польщі. Після утворення держави Ізраїль, Сталін почав пов’язувати радянських євреїв зі світовою капіталістичною змовою, і провів кампанію арештів, депортацій, і вбивств провідних єврейських письменників. Перед смертю у 1953 році він готував велику кампанію проти євреїв.

Після смерті Сталіна комунізм отримував все більше і більше етнічне забарвлення, з людьми, які прагнули відродити його славу, стверджуючи, що його проблема в тому, що він був зіпсований євреями. Етнічне очищення комуністичної спадщини і є ідеєю націонал-більшовизму, який є основоположною ідеологією євразійства сьогодні. Путін особисто є шанувальником філософа Івана Ільїна, який мріяв, щоб Росія стала націоналістичною диктатурою.

Що це означає, коли вовк кричить “вовки”? Цілком очевидно, що пропагандисти в Москві та Києві тримають нас за дурнів, що за багатьма ознаками цілком виправдано.

Більш тонкий момент, що ця кампанія намагається знизити соціальну напруженість у складній країні до битви символів минулого. Україна не є театром для історичної пропаганди або пазлом, з якого  можна забрати чатинки. Україна є одною з найбільших європейських країн, чиї громадяни мають важливі культурні та економічні зв’язки як з Європейським Союзом так і з Росією. Щоб встановити свій власний курс, Україна потребує нормальної громадської дискусії, відновлення парламентської демократії та працездатних відносин з усіма своїми сусідами. Україна сповнена талановитих та амбітних людей. Якщо люди на Заході [в Європі та Америці] перейматимуться питанням, чи є [українські протестувальники] в значній мірі нацистами чи ні, то вони можуть упустити центральні питання в нинішній кризі.

Насправді, українці боряться проти концентрації багатства і концентрації влади над силовими структурами  в руках Віктора Януковича та його найближчих союзників. Протестувальники подають приклад мужності для американців як лівих, так і правих. Українці приносять реальні жертви за надії вступу до Європейського Союзу. 
Чи може це стати уроком для євроскептиків в Лондоні або в іншому місці? Безумовно.
[...]



19 Лютого 2014 року


Оригінальний текст англійською мовою:

Сторінка автора на сайті Єльського університету:

Сторінка у Вікіпедії про автора:
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.