Проблиски оновлення України

Зміни, які почалися в Україні там, де ми і не очікували, показують, що нам є куди рости і розвиватися в нашій країні.

Зміни в Україні не змусили себе чекати. Після недавнього знайомства я зрозумів, що нам є за що боротися:  наша країна таки може змінитися – і першою ознакою цього є нові цілеспрямовані, закарбовані на успіх керівники державних організації.

Нещодавно мені пощастило зустрітися і познайомитися з керівником Фонду соціального захисту інвалідів – Ігорем Забокрицьким. З людиною блискавичної реакції та абсолютною орієнтацією на кардинальні зміни в системі державного управління, зокрема в Фонді.

І подив цієї зустрічі не в тому, що в нашій країні є активні, жорсткі люди з прогресивним стратегічним мисленням. Це ми і так знаємо! Найбільший подив для мене те, що людина з економічним складом розуму та реакцією європейського бізнесмена, працює над тим, щоб змінити заржавілу, прогнилу, зашкарублу соціальну сферу. 

Коли я зустрічаю людей, які  абсолютно не підходять для нашої старої державної системи, проте мають внутрішню силу перекроїти цю  систему під  нові стандарти сучасного світу, в такі моменти я розумію, за що ми з вами боремося протягом двох з половиною місяців. Я вже зараз бачу, що очікує нашу країну, коли в керівництві України динозаврів замінить молоде, інтелектуальне покоління професійних управлінців, науковців, економістів. Для них пріоритет – це результат. А як може бути по-іншому – вони ж не знають "совдепії", і належать до нового типу людей.

Прикладом нового типу управління може з легкістю стати робота пана Забокрицького, завдяки якій Фонд соціального захисту інвалідів повільно, інертно, але якісно змінюється. Найгострішим  прикладом змін в роботі Фонду є безпрецедентне  розширення повноважень Громадської ради, яка існує  при Фонді соц. захисту інвалідів. Сьогодні, в українських реаліях керівник Фонду наважився передати Громадській раді право прийняття рішення у розподілі фінансування для бізнес-проектів людей з інвалідністю. Адже саме керівникам громадських організацій інвалідів та директорам підприємств інвалідів найкраще зрозуміло, куди саме потрібно розподіляти фінанси у сфері професійної реабілітації людей з інвалідністю.

Такий крок стає першим прикладом максимального наближення державного сектору до громадського управління. Це перший проблиск демократії в її суті, який на диво, відбувся саме в соціальній сфері захисту людей з інвалідністю. До речі, в сфері яка завжди вважалася проблемною, «недофінансованою», «недоробленою», «недозрозумілою», і ще багато «недо…».

Але вистрілило там – де ми і не очікували. І в цій ситуації ми відходимо від принципу: «Риба гниє з голови», і переходимо до нового принципу: «Країна відроджується з голови!»

З чим я і вітаю Українців!