СВІТ КЛИНОМ…

9 февраля 2014, 21:46
0
176

Суспільний розвиток призводить до того, що час від часу світ сходиться клином в тому чи іншому місці. У 1789 та 1871 рр. це Париж, у 1917 — Петроград, у 2004—2005, 2010 та 2013—2014 рр. — це Київ.

Суспільний розвиток призводить до того, що час від часу світ сходиться клином в тому чи іншому місці.
У 1789 та 1871 рр. це Париж, у 1917 — Петроград, у 2004—2005, 2010 та 2013—2014 рр. — це Київ.
У 1789 р. політичне домінування, скинувши багаторічне панування феодалів, завоювала дрібна буржуазія (нагадаю: дрібний буржуа — це власник і працівник, суміщені у одній фізичній особі або ж у межах сімейного формування), у 1871 — перша невдала спроба такого ж завоювання одного із результатів її розшарування — класу найманих працівників — пролетаріату (власне, це теж буржуазія — від фр.
bourgeoisie, фр. bourg, нім. Burg — місто-фортеця — городянин, тобто буржуа-трудівник) — у боротьбі з іншим її результатом — буржуазією крупною, капіталістами, власниками засобів виробництва.

1917 р. під приводом боротьби за політичне домінування пролетаріату його захопила невелика привілейована його частина — прошарок дрібного чиновництва — керівники виробничих процесів.

Хибне, помилкове розуміння її ідеологами дійсних інтересів всього класу найманих працівників — пролетаріату — призвело до підміни його інтересу (у чому саме він полягає — це окреме питання, воно буде розглянуте далі) інтересами лише невеликої його частки і до того, що замість їх здійснення був реалізований вузький груповий інтерес лише цієї частини, внаслідок чого замість дійсної заміни капіталізму соціалізмом під виглядом останнього капіталізм був „покращений“ шляхом його перетворення на капіталізм абсолютний — капіталізм з одним-єдиним капіталістом — партійно-бюрократичним апаратом, — як виявилось, куди гіршим, куди безжалісним експлуататором, аніж той капіталізм, корінних вад якого намагались позбутись — адже його вроджена антисоціальна направленість була підсилена ще й прямою поліцейською антинародністю держави, яка стала таким собі абсолютним капіталістом і одержала таким чином абсолютний простір для свавілля у всіх сферах суспільного життя; навіть об'єктивні економічні закони були бездумно зведені до „волі соціалістичної держави“. Наївні марення ідеологів і вождів виявились хибними — „держава робітників“, опанувавши капіталістичний спосіб виробництва, перетворилась на ще гіршого їх ворога — опановане „поглинуло“ опанувальників.

Загибель цієї антинародної держави з антинародною ж економікою призвела до одержання незалежності у тому числі і України (обставини набуття цієї незалежності виходять за наші рамки).
Але замість належного виправлення корінних помилок комуністичних „папєрєдніків“ (це „папєрєднікі“ „гаспідаря“, як його назвав один із майданівців, „Азірова“ ще довго будуть у нас пам
ʼятати!) їх нащадки не домоглись нічого кращого, ніж розтягнення та розкрадання того, що ці „папєрєднікі“ стягали докупи. Організоване злочинне угруповання — КПУ — на чолі такого ж злочинного угруповання — „соціалістичної“ держави — не могло створити нічого, крім не менш злочинної держави.
І злочинний капіталізм, капіталізм крадіїв став результатом їх „діяльності“.
Розтягнення та розкрадання пішло і поїхало.

Народ інтуїтивно відчув, що вчорашні компартійні лідери ведуть „не туди“. І в результаті одного компартійця на посту президента змінив інший, як виявилось, ще гірший, при якому розтягнення та розкрадання набувало все ширшого розмаху.

Відверта та нахабна фальсифікація виборів глави держави у 2004 р. стала приводом до вибуху народного гніву з „Помаранчевим“ Майданом. Але шило змінили на мило — результатами народного протесту скористались не набагато кращі, які самі продовжили те ж саме розтягнення та розкрадання, а, врешті решт, виявившись неспроможними в якості керманичів, ганебно здали державу тим, проти кого так завзято начебто боролись (керувати — не розкрадати! тут треба мати щось більше, ніж примітивні хапальні рефлекси).

І нахабне розграбування загальнонародного надбання продовжилось далі у все ширших межах.

Коли волохата рука розкрадачів дотяглась до штучно новоствореної дрібної в основному компрадорської буржуазії шляхом посилення податкового пресу, вона вдалась до масштабних протестів, створивши новий, „Податковий“, Майдан. Але її незрілість, нерозуміння її „поводирів“ основних суспільних проблем призвело до того, що Майдан цей виявився млявим і неефективним — відмова від залучення до протестів головного противника держави розкрадачів і головної рушійної сили сучасності — найманих працівників, пролетаріату, — які лише у вихідні дні могли підтримати протести, — зробила свою справу, протести закінчились практично нічим (і антинародна влада глузливо навіть поклала вину на протестувальників за пошкодження покриття площі — порівняйте це з тим, що зроблено зараз, у грудні 2013—січні 2014!).

Безпорадність розкрадачів як керівників держави та суспільства привела до відвертих пошуків зовнішнього порятунку від суспільного колапсу. Європейський вектор здався кращим вибором, але дивним чином у останній момент курс держави був розвернутий на 180° — до Росії, незалежність від котрої була лейтмотивом суспільного буття багатьох десятиріч.

І це стало новим приводом для протесту (не причиною — причини значно глибше). На Майдан вийшла студентська молодь, яка мало що розуміє, але гостро відчуває соціальну несправедливість, а тому відчула себе обдуреною.

І знахабніла влада розкрадачів, яка „дозріла“ до відвертого бандитизму, у повній відповідності до своєї кримінальної сутності вдалась до найпримітивнішого і найпомилковішого — силового розгону протесту. У результаті до протестів вдались уже не десятки, а сотні тисяч людей (прийшла пора, коли терпіти вже нема змоги).

І вже за два місяці продовжується протистояння антинародної злочинної держави і народу. За що бореться організоване злочинне угруповання — антинародна держава — зрозуміло: за можливість продовження грабунку народу. А от за що стоїть народ — це велике питання. Проти чого — зрозуміло: проти грабунку. А от за що…

Справа у тому, що кожна суспільна група, кожний клас має свій власний суспільно-економічний інтерес. Навіть тоді, коли люди, що до неї належать, його не усвідомлюють (а у випадку класу найманих працівників це саме так), він нікуди не зникає.

Найпростіше з цим справа у капіталістів — прибуток — альфа і омега суспільно-економічного їх інтересу.

А от у випадку найманих працівників це набагато складніше. Настільки, що і по сьогодні суспільне його розуміння відсутнє. Ті варіанти його розуміння, які пропонували К.Маркс разом з Ф.Енгельсом, а потім В.І.Ленін, виявились хибними. Втрата найманих працівників свого положення найманості у окремих капіталістів призвела до ледь завуальованого формально найманого рабства, ще гіршого, і набагато гіршого, ніж те, на боротьбу проти якого піднялись.

Отже, необхідне нове його розуміння.

Головним і основним повинно бути розуміння того, що найманий працівник, саме як найманий працівник, зовсім не заінтересований у зміні свого положення найманого працівника на щось інше (звичайно, окремо взята людина у статусі найманого працівника може прагнути, скажімо, стати капіталістом, і декому деколи це вдається, але в масі своїй, як клас, який має вирішальну свою ознаку — заробітну плату, — вони не можуть ставити перед собою такої мети — вона для класу у цілому очевидно недосяжна, все суспільство із капіталістів складатись не може). Отже, збереження свого статусу найманого працівника — це перше, у чому цей клас як клас зацікавлений. А це значить, що він ні в якому разі не зацікавлений у перетворення місця своєї роботи із якості економічного суб’єкту ринкової економіки у щось інше — в цьому разі він втратить свій статус найманого працівника.

Далі. Оскільки економічний суб'єкт, у складі якого найманий працівник заробляє собі на прожиття, в результаті своєї економічної діяльності одержує валовий доход, найманий працівник повинен бути заінтересований у тому, щоб якомога більша його частина йшла саме на заробітну плату.

Зрозуміло, що у рамках капіталістичного способу виробництва, при якому чистий доход привласнюється капіталістом у вигляді прибутку (одноособово чи асоційовано через акції та дивіденди — не має значення), це недосяжне саме з причини наявності прибутку. Отже, наймані працівники, будучи заінтересованими у збереженні своїм підприємством положення суб'єкту ринкової економіки, в той же час заінтересовані у відсутності у нього прибутку (у сучасному світі це, як правило, фонд дивідендів — розподілений прибуток) — не чистого доходу, а саме прибутку — того, на що капіталістичний власник у своїх інтересах перетворює чистий доход. А це можливо лише тоді, коли такий суб'єкт не має того, хто привласнює прибуток — капіталістичного власника. Хто ж має бути власником такого підприємства? Вже (на жаль, на практиці) доведено, що держава у цій ролі ще гірший капіталіст, аніж капіталіст „звичайний“. Лишається єдине — власником має бути сам трудовий колектив. Але тут є одна небезпека: як тільки працівникові дали хоч найменшу часточку власності чи то у вигляді акції, чи то у вигляді ваучера чи чогось іншого — він негайно стає не тільки працівником, а і власником, причому розмір цієї часточки принципового значення не має. Подальша доля такої власності відома — більшість відповідних документів позбавляється (продає, пропиває і т.і.), повертаючись у стан працівника, а з меншої їх частини знов твориться новий капіталістичний власник.

Отже, ніяких акцій, ніяких документів на права власності — єдиним своєрідним „свідченням“ співвласності працівника може бути єдине — його заробітна плата.

І саме за такі відносини власності та за таку економіку і стоять або ж принаймні повинні стояти люди.

Але у їх чільників — парламентської опозиції з числа антинародних (саме так! — всі вони попри які б то не було наміри та заяви по своїй сутності антинародні — хоча б в силу належності до антинародної держави) депутатів — „ідеали“ інші — вони просто хочуть зайняти місце тих, проти кого вони борються і які внаслідок більшої нахабності відтіснили їх від суспільної „кормушки“ (вони можуть бути навіть щиро переконані, що це не так, але в дійсності це саме так — досвід 2004—2005 років показав це більш ніж переконливо). І не тому що вони такі вже погані. Ні. Вони просто нічого іншого, ніж капіталістичне підприємництво і відповідне виробництво, не уявляють (власне, це питання поза межами їх розуміння — і саме це найгірше, що в них є — вони не мають того, що росіяни називають „путеводной звездой“; а, як відомо, той, хто її не має, блукає навмання — саме блукання навмання — те, що найбільше виражає їх сутність). А тому нічого доброго вони людям на Майдані ні запропонувати, ні дати, хоч і обіцяють, не можуть („демократія“, „народовладдя“, „відкритість“ і таке інше — це все в їх устах пустопорожні гасла — за ними нема розуміння дійсних суспільних проблем).

Отже, антинародна держава — спадкоємець антинародної радянської держави — жодним чином не може бути перетворена на державу народну — вона повинна бути зруйнована. І на її рештках повинна бути створена нова, Народна, держава (на засадах колективного товарного виробництва як сучасного суспільно-економічного ідеалу).

З цього випливає, що всі намагання вирішити питання у межах цієї держави чи то в парламенті, чи то в перемовинах з узурпатором не мають сенсу. Треба творити нові органи нової, Народної, влади, і перебирати на них всі владні повноваження.

Отже, сьогодні (вже втретє!) світ клином зійшовся на Києві, на київському Майдані. Саме на ньому може творитись нова сторінка в історії не тільки України, а навіть і всього людства — перехід до нового, прогресивного способу виробництва та відповідно до суспільства соціальної справедливості — соціалізму (дійсного соціалізму, а не химеричного „недокомунізму“ ідеологів та прихильників абсолютного капіталізму — комуністів). Але сьогодні це тільки шанс і не більше. Чи буде він реалізований, залежить від багатьох чинників, і у тому числі від розуміння суспільством нагальних завдань сьогодення.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.