Напередодні великого вибуху

8 февраля 2014, 11:09
0
149

Зігноровані владою масові протести епічних масштабів переросли у силовий громадянський спротив. Пролита перша кров. Однак, це ще не революція в класичному її розумінні, а її прелюдія.

Зігноровані владою масові протести епічних масштабів переросли у силовий громадянський спротив. Пролита перша кров. Однак, це ще не революція в класичному її розумінні,  а її прелюдія. Процес іде по наростаючій.  Найбільші потрясіння попереду.  
Втягнуті у протистояння  сторони зациклені на поточному політичному моменті. В запалі  тактичної боротьби вони неспроможні піднятися на ситуацією, щоб оцінити її, бодай, з точки зору найближчої історичної перспективи. Немає цілісного уявлення, що відбувається, тому і влада і опозиція діють навмання – шляхом проб і помилок. Вирішення конфлікту наосліп створює нові складнощі і не усуває старі.  Проблема правлячої верхівки в тому, що вона намагається втриматися при владі, а не врегулювати ситуацію і тому цю владу втрачає. Проблема ж опозиції в її переконаності, що для суспільного замирення цілком достатньо зміни влади.
На даному етапі революційного процесу основне питання – не питання зміни влади, а питання зміни існуючої системи. Зміни влади достатньо, щоб пригасити хвилю суспільного збурення, але недостатньо для подолання суспільно-історичних протиріччя, що породжує перманентний конфлікт суспільства з відсталою від викликів часу економіко – політичною формацією. Усунення цього протиріччя – стратегічне завдання української нації. Від його розв’язання залежить громадянський мир в країні у найближчі роки. Однак на нинішній стадії розвитку українського суспільства змінити суспільно – політичну та економічну формацію мало реально. Відтак, в ґенезі суспільного поступу домінуватимуть об’єктивні фактори, що  провокуватимуть подальшу ескалацію ситуації. Вірогідно, революційні тенденції наростатимуть і нас найближчим часом струшуватимуть масові протести чи навіть заворушення та силові протистояння. Причин для цього більш ніж достатньо. Всі вони сумуються в дедалі гостріше протиріччя між форсованим становленням національної ідентичності та громадянського суспільства і наростаючою відсталістю політичної системи й економічної моделі. За 20 років виросло покоління якому невідомий страх. Воно не знає неволі, а тому не терпить обмежень свободи (саме це покоління закидало «беркут» коктейлями Молотова). Викристалізовується нова, напрочуд активна, рушійна сила суспільства: інтелектуальна та економічна еліти, технократи, креативний клас. Важливо, що ці новітні суспільні прошарки усвідомили свою національну ідентичність. Іще один суттєвий нюанс – ця, авангардна, частина соціуму живе в постінформаційному суспільстві. Інформаційний простір, в якому варяться нові пасіонарії, формує якісно новий тип колективної свідомості, яка весь час трансформується. Як на дріжджах росте громадянське суспільство. Просунуті особистості утворюють спільноти, що продукують свіжі ідеї та цінності і формують нові продуктивні сили, яким тісно в рамках кримінально – олігархічної економіки. При тому всьому в країні тотальна несправедливість, корупція і засилля криміналу, яке особливо яскраво проявилося в останні дні. Бюрократична машина безнадійно відстала від суспільного поступу. Сліпому ясно, що ці антагоністичні контенти не можуть вжитися в форматі одного суспільства. Плюс до того практично вичерпала свій запас міцності закладена в радянський час економіка. Олігархія вичавила  з неї все, що можна. А нової відповідної потребам часу економічної інфраструктури не розбудовано. Неможливо, що за таких вибухових умов не наступив соціальний вибух. І він наступив. Його провісником став Майдан. Майдан вже давно міг би скинути нинішню владу, якби у нього був харизматичний лідер – вождь за яким пішли би найактивніша частина суспільства і проти якого побоялися б виступити реакційні сили. Та не має лиха без добра. Відсутність одержимого провідника спровокувала феноменальний процес самоорганізації мас. Хто був той бачив цю самоорганізацію в дії. Зорганізованість цього людського мурашника приголомшує. Перше враження – здається, що потрапив в іншу цивілізацію. А там де є самоорганізація обов’язково з’явиться лідер, який відчуває дихання мас. За вождем діло не стане.
Революційний процес не лінійний, а стрибкоподібний. Фази плато змінюються піками суспільної активності. Загалом же процес іде по висхідній траєкторії. Його можна пригальмувати, але не зупинити. Помаранчева революція 2004 року стала першим масовим спалахом процесу формування національної ідентичності.  А зараз відбувається чергова фаза цього революційного циклу. Маємо значно інтенсивніший сплеск активності мас. Ця фаза являє  собою антикримніальне повстання. Його збурює пролита кров. Амплітуда його ударних хвиль наростає. Найбільший вибух попереду. І він відбудеться в тих регіонах, де кримінальний терор найлютіший. Ми напередодні великого соціального вибуху. Ситуація визріває. Людське терпіння на межі. І воно от лусне. Настає переломний момент, коли достатньо буде одного побиття чи викрадення, щоб людські потоки хлинули на вулиці. І ніяким спецназом цього не стримати. Ще ніхто не зупинив історії. Її хода невідворотна, як фатум. Історичний поступ  - сліпа сила. Та історію творять люди. Не в наших силах зупинити її, одначе нам, цілком, до снаги скоригувати його напрямок. Ті, хто сьогодні приймають рішення в цій країні, ще можуть це зробити. Для цього їм достатньо припинити розбирати рейки на шляху суспільного паротяга, а натомість поступитися і дати йому дорогу, щоб перейшов на мирні рейки. Інакше він розчавить їх, і не тільки їх…
Питання в тому чи усвідомлюють вони це? Якщо ні, їм не позаздриш. Нам теж…

Святослав Добровольський, письменник

За матеріалами "OnLine Report"

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.