Кілька годин поруч з (можливим) терористом

7 февраля 2014, 10:41
математик
0
152

Приклад чистої емпатії (єдина сила - слово)

У міжміському автобусі я вибрав місце у другому ряду справа. Місце поруч було вільне.

Десь хвилини за три до відходу до автобусу підійшло двоє. Один був худенький сільський чоловік. Другий був повнуватий та вишукано вдягнений, наче бізнесмен, але при погляді на нього у мене чомусь всередині похололо. "Терорист" - сказало шосте відчуття.

Стало моторошно. Так почуваєш себе на краю прірви. Відчувалося, наче прірва була у цьому чоловікові. "Хоч би він не сів у автобус! Може, проводжає, чи ?"

"Бізнесмен" поговорив з шофером, дав йому гроші. "Отже, його прізвище залишиться невідомим", - подумав я. Він зайшов у автобус і почав вибирати очима вільне місце. Коли врешті решт сів поруч мене, стало спокійніше.

Десь із годину він мовчки розглядав на екрані мобільного фотографії якихось зовсім нецікавих лісових пейзажів з лініями електропередач. Коли ж промайнуло обличчя якоїсь дівчини, я нарешті сказав: "Яка хороша дівчина. Серйозна, вольова". Трохи подумавши, пригадав і доповнив: "Схожа на Зою Космодем'янську. Покажіть, будь-ласка, ще раз".

Почалася розмова. Він розповів, що недавно був у матері, яка живе у Німеччині. Його звати Олег, він чех. Що пейзажі - то місця, якими любила блукати та дівчина.

Ще за годину він раптом сказав, що у Чехії кару смерті скасовано. Та дівчина - остання, яку повісили. "Не може бути! За політику?" - "Це Ольга Гепнарова. Вона була дуже одинока. Її з дитинства не розуміли. Їй не хотілося жити. Але вона захотіла спочатку помститися. Вона вантажівкою на зупинці трамваю вбила багато людей."

По роздумі зізнався: "Я теж дуже одинокий. Я теж не хочу жити. Я її розумію."

Сумніви зникли. Підсвідоме передчуття було вірним.

Але я також зрозумів, що він дуже хоче хоч краплю співчуття. Тому моторошний жах, що на початку переповнював мене, майже повністю трансформувався у емпатію. Досить щиру, хоча й змішану зі страхом.

Не можу пригадати, про що ми з ним говорили. Олегом він назвався у честь Ольги Гепнарової. Пам'ятаю результат.

Коли мій мобільник перестав працювати, він надав мені свій. Гроші за мій дзвінок (у роумінгу, тому, гадаю, чималенькі) брати відмовився.

Розпрощалися ми майже друзями. Обмінялися номерами телефонів.

За кільканадцять хвилин після цього мене охопило відчуття, що прірва, яка розриває його душу, знов відкривається.

Зараз спало на думку. Можливо, невидимим мостом для мене над прірвою його душі (над якою я наче пройшов без страховки і навіть без канату) була відома настанова, яку я підсвідомо виконував:

"Любіть ворогів ваших" (Мт. 5:44, Лк. 6:35); “перемагай зло добром!” (Рим. 12:21).

http://zapovidihrista.blogspot.com/2011/12/10-544-46.html

Сьогодні, коли у Харкові нещодавно проголошено, що створено Український Фронт проти окупантів (українців, що на Майдані ?), а дехто говорить про передчуття громадянської війни (за Далі), ці заповіді мають бути у душі кожного громадянина України.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.