Європа спільний дім, а майдан розрізся на всю Україну і став європейським.

1 февраля 2014, 09:12
0
158

До­машні образи нагро­маджуються роками, і замість радості і велико­душності заповнюють життєвий простір не­проглядною пітьмою. Сторони конфлікту — входять у єдинонборство в якому не буває переможця.

Чи часто ми прощаємо самі чи просимо пробачення? Не завжди. Буває, що час йде, а ми не наважуємося підійти до людини, яку незаслужено скривдили чи яка не зрозуміла нас, поговорити з нею, поми­ритися... А щиро радіємо, коли, не пошкодувавши часу і посту­пившися гординею, знаходимо таки можливість вирішити конфлікт, розвіяти образу.

«Поговорив - і гора з пле­чей!» — зізнаємося. І на душі стає легко, і світ здається світлим і добрим.

Що переживає людина, котра не встигла цього зро­бити, роками відкладаючи зустріч і сподіваючися на «либонь» чи «потім»? Пси­хологи встановили, що не до­ведене до кінця краще запа­м'ятовується. Між початком дії й очікуваним результатом стійко зберігається актуаль­ний зв'язок. Тому людина й пам'ятає незавершені спра­ви, і мучать її несказані сло­ва. Вони начебто завжди жи­вуть у сьогоденні, не виба­чивши і не діставши прощен­ня, ми прирікаємо і себе, й іншу людину на страждання.

Простити когось не озна­чає погодитися з його звину­ваченнями і показати, що ди­вишся очима серця і бачиш щось важливіше у глибині душі цієї людини, аніж її звинува­чення.

Іншими словами, ти про­щаєш, керуючись любов'ю, отже, бажаєш їй добра. А не прощаєш — отже, хочеш помститися, пам'ятаєш зло, тим само вбиваючи в самому собі здатність любити.

Буває, хочеш простити, але чомусь не можеш. А причина криється в тобі. Тому, перш ніж простити іншого, потрібно на­вчитися прощати самого себе. І ще. На жаль, вдо­ма, у своїй родині люди часто завдають один одному болю. Чомусь най­ближчих і рідних ми зму­шуємо страждати, мучи­мо своєю незговірливі­стю, образами, недо­вірою, докорами. «До­машні образи» нагро­маджуються роками, і замість радості і велико­душності заповнюють життєвий простір не­проглядною пітьмою. І обидві людини — непрощений і той, хто не про­щає, — входять у єдино­борство, в якому не буває переможця.

Проте саме в родині опанують науку щиро прощати і просити про­щення, не відкладаючи на «потім». Батьківська любов — наймогутніша сила, здатна уберегти дітей від багатьох життєвих негараздів і неприємностей. Бажаючи дитині «на добраніч» і цілуючи її, скажи, що ти її дуже любиш, незважаючи на усі витівки і неслухняність. Що вона найкра­ща й найдорожча людина у світі. Це потрібно для того, щоб дитина заснула проще­ною, а отже - й любимою, зас­покоєною, щасливою.

Не менш всемогутня і лю­бов дітей до своїх батьків. Адже душа і серце у старень­ких часто болять через нерозуміння й відчуженість, через грубість і нетерпимість до їхньої немочі. Простити їм слабості і покаятися у своїх гріхах, написати теплого лис­та, уважно вислухати те, як минув день, обійняти перед сном, заглянувши в люблячі очі - це те просте й необхідне, що робить усіх щасливішими.

Тетяна Гурлева, науковий співробітник Інституту психології АПН України.

P.S. Відміна законів і амністія не вирішать усіх проблем. Для цього потрібен діалог не лише між політиками, а й діалог політиків з людьми. Діалог має бути тристороннім, адже в кожної сторони свої інтереси. Можливо, серед провладних політиків є такі, які наважаться спробувати відповісти на питання людей з майдану. Якщо не зі сцени майдану, то хоча б у режимі телемоста, з відеомоніторів майдану. У протестувальників і журналістів накопичилося багато питань до багатьох політиків. І лише довівши до логічного кінця конфлікт між кожним з постраждалих можливо розірвати стійкий звязок, між початком дії і очікуваним результатом. Лише тоді людей перестануть мучити заподіяні образи, вони припинять жити на майдані у вічному сьогоденні і залишать вулиці. Інакше політики прирікають людей на страждання, яке на наступних виборах може обернутися для них нищівною поразкою і стане основою для нових конфліктів і майданів. Не всі і не все зможуть пробачати, але це дозволить позбутися частини непорозумінь. Дозволить зрозуміти чого хочуть люди і за яких умов вони готові розійтися.

Якщо провести паралелі, то Україна - це наш спільний дім, а конфлікти (між політиками, між сходом і заходам, між сусідніми регіонами) за сфери впливу нагадують родинний конфлікт. І нагромаджені роками образи, замість радості і великодушності заповнили життєвий просвіт непроглядною пітьмою. Священики, які ризикуючи собою стали між сторонами конфлікту тимчасово розвіяли цю пітьму ненависті і заспокоїли людей. Саме священики і психологи знають, як організувати цей діалог, але без щирого бажання вибачити і вибачитися, щоб мирно розвязати цей конфлікт не варто розпочинати чергове телешоу. Люди відчувають фальш, навчилися ловити політиків на брехні, такі дії будуть лише посилювати недовіру і лише зашкодять.

 Європа теж спільний дім, а майдан розрізся на всю Україну і став європейським. Європа не зможе відгородитися від України і частина Росії це теж Європа. Лише недалекоглядні політики не погодяться з цим твердженям. Потрібно також  визнати що у цьому домі не все гаразд. Не легко відбувається інтеграція деяких країн східної Європи, в інших країнах ЄС є проблеми з економікою. Паралельно спалахують тліючі конфлікти між країнами ЄС і Росією, які підживлюються старими образами, докорами, недовірою і незговірливістю. Лише за часи незалежності України, було багато торгово-економічних, газових, інформаційних, дипломатичних війн. Не забуті і старі образи. Російські політики згадують про якісь польсько-шведські коаліції, які нібито і досі ведуть війну проти Росії, а поляки теж не забули старі і не зовсім старі образи. І це лише кілька прикладів з кількома країнами, а історики можуть навести таких прикладів безліч. Чого лише вартий тиск російського Газпрому не лише на Україну, а й на країни ЄС. Потрібно визнати, що деякими політиками керує не стільки бажання допомогти Україні, скільки бажання довести свою впливовість на геополітичні процеси, або бажання насолити чи навіть помститися іншим. Нажаль Україна не завжди може опиратися зовнішньому впливу і часто є не лише обєктом і полем бою за розподіл сфер впливу, а інколи і заручником таких протистоянь.

Росії надоїли занадто дорогі для неї ігри в демократію і загравання перед заходом. Вони зрозуміли, що і спроба шантажувати захід взявши в заручники всю Україну, і спроба з допомогою проросійського уряду завести в МС провалилися. Після останніх подій і відставки премєра Росія почала втрачати вплив на процеси, які відбуваються в Україні (інші проросійські політики не зможуть бути повноцінною заміною). Перелякавшись такого розвитку подій вони відновлюють економічний тиск і можуть спробувати з допомогою федералізації, або в інший спосіб взяти частину східних і південних регіонів під свій контроль.

Я не спростовую присутність і різного роду підтримки заходом проєвропейських політиків. Не спростовую те що західні політики не до кінця розуміють процеси, які відбуваються в Україні, але вони намагаються це зробити, на відміну від більшості російських, які часто не лише не розуміють, а й не бажають нічого розуміти, через небажання змиритися з незалежністю України. Усе це не обмежується простим небажанням зрозуміти. Російські дипломати, на відміну від західних не бажають вступати в відкритий діалог, а діють іншими методами. Я не буду перераховувати російських політиків і політологів, які вели відкриту підривну діяльність і підтримували сепаратистські настрої, а в 2004 відкрито і нахабно розколювали країну. Проросійські політики пишуть і продавлюють диктаторські закони, намагаючись закрутити гайки і створити звичні для себе правила гри (частину посадити інших залякати). Вони взяли на озброєння політику Кремля, який руками газпрому тероризвав європу, а точніше підіграють їм. Тому перш ніж звинувачувати західних політиків потрібно згадати про своїх "дєятєлів і підпільників", які окопалися по всій країні і мають на багато більший вплив на політичні процеси в Україні, яка кілька століть була частиною російської імперії і майже сто років була відрізана від заходу.

Агресія - це захисна реакція пораненого звіра, яким є Росія,  після розвалу союзу і стрімкого збільшення відстаставання від заходу у більшості напрямків, а ще була Чечня, активізація тиску сусідів по всьому периметру з територіальними притензіями і погрозами. Після 2004 ми насипали багато солі на ці рани, вони теж в боргу не залишилися, чимало крові попили і продовжують пити. Це потрібно враховувати і без нагальної потреби краще не заганяти їх в глухий кут, інакше вони спробують відгородитися ввірвавши побільше територій. Схожий стиль поведінки демонструє і наша влада, вони схожі на побитого звіра і без нагальної потреби їх теж не варто заганяти в глухий кут (починають бити і кидати людей в буцегарні, і відгороджуватися стінами з бетоноблоків) Це зумовлене людською психікою, страх викликає в організмі реакцію “бий або тікай”. Щоб бити потрібні ресурси (людські, фінансові…) тому якщо вони не перестануть боятися, а перевага буде не на їх боці вони будуть відгороджуватися. Страх виникає коли сили не рівні і коли зникає довіра, поранений звір теж агресивний і небезпечний.

 Цю проблему можливо усунути при відновленні якісного зворотнього зв’язку, а більшість російських посередників не зацікавлені у розв’язанні конфліктів. Зникне конфлікт і відпаде потреба в їх сумнівних послугах, а вони залишаться без російської підтримки, без влади і грошей.  Більше того, деякі посередники зацікавлені в нагнітанні напруги, і навіть у радикалізації політичної боротьби. Можливо, їм пообіцяли посади губернаторів губерній малорорії. Вони були зацікавлені у введенні надзвичайного стану з послідуючими репресіями, згортанням демократичних процесів і розворотом України на схід, влада вже знаходиться на кредитному гачку Росії, залишалося “нагнути і розвернути” народ. Тепер вони зацікавленні у федералізації і навіть у розколі, щоб здійснити свої задуми хоча б в частині східних і південних регіонів. Їм теж надоїла ця демократія, вони хочуть повернутися до старих часів, коли необмежена влада передаваласяпо наслєдству. І кожен місцевий царьок-самодур міг безкарно робити все, що йому заманеться з кріпосними колгоспниками і напівкріпосними робітниками, якщо в нього була криша в Москві. На бородьбу з такими царьками в людей йде дуже багато сил і часу, вони не хочуть втрачати своїх рабів. Один такий перед звільненням з посади після того як розікрав велике підприємство верещав: "Ви ще мене згадаєте і будете повзати на колінах". Скільки після свого звільнення ця озлоблена людина принесла біди людям страшно навіть згадувати, а скільки таких по всій країні. Як співається у пісні:"Мой адрес - не дом и не улица, мой адрес - Советский Союз". Ну і, відповідна в них столиця, і накази вони й досі отримують звідти. А Київ в них асоціюється з незалежною Україною, з втратою безмежної влади і з багатьма обмеженнями. Знищити незалежність і загнати в стойло не можуть, а від спокуси відігратись на киянах, з їх майданами вони не втрималися. Якщо на переферії ламати людей через коліно - нормальне явище, то в Києві найшла коса на камінь. Вони своєрідний штрафбат. І це теж потрібно враховувати. 

Совок, в тій чи іншій мірі залишив слід на усіх наших політиках і деякі проєвропейські політики на заході теж шукають лише кришу для себе, а не європейські цінності для всієї країни. Кажуть: "Ворон ворону глаз не виклює". Так і з нашими політиками, в першу чергу вони відстоюють власні інтереси і щоб залишитися при владі ні перед чим не зупиняться. Вони можуть чубритися, перетягуючи одіяло влади, але ніколи не спитають чого хочуть люди і ніколи не поділяться владою. Здатність опиратися зовнішньому впливу зумовлена здатністю консолідуватися, а з цим в українців теж проблеми.

P.P.S. Не прислухаються  люди до політиків на майданах і правильно роблять. Ніхто нічого не подарує, політики розуміють лише силу. Тому не потрібно їм дозволяти використовувати себе, як гарматне мясо. Потрібно самим брати владу в свої руки, ВО Свобода  теж обліплювали різними ярликами і не хотіли пускати у свій елітний закритий політичний клуб, але ті спочатку виграли місцеві вибори в частині регіонів і лише тоді їх пустили в Верховну Раду. Потрібно не лише стояти на майданах, а й створювати партійні структури, працювати з людьми. На цій хвилі громадянської активності такі партії мають великі шанси потрапити не лише в місцеві ради, а й в ВР. Влада буде йти шляхом найменшого опору, вони не будуть вести діалог з усіма постраждалими і протестувальниками. Розділяй і володарюй - саме так вони почали діяти, домовляючись лише з найактивнішими учасниками. Схоже що і воєним багато наобіцяли, вони раптово підтримали владу, хоча до того воєні, мяко кажучи, недолюблювали нишішню владу, яка збільшувала фінансування міліції і прокуратури, а їх недофінансовувала і планомірно скорочувала. В вразі введення надзвичайного стану воєні замінять міліцію, перетянувши одіяло влади на себе, а ще за підтримку і свої послуги отримають великий вплив на політичні процеси, а з ним фінансування, квартири... Так чи інакше все це будуть оплачувати платники податків, від яких вони захищають владу. Вони собі ввірвали, а інші протестувальники, як і після помаранчевого майдану знов будуть співати: "Нас кинули, як лохів розвели за спинами. Діла свої зробили, злили нас."  

Не можуть одні заручники звільнити інших (арештованих протестувальників), а деякі депутати ВР поводилися, як люди яких після довгого увязнення випустили на волю. По-перше вони не знають що робити з тією волею, а по-друге досі не повірили в своє звільнення. Можливо, саме тому не довгою була їх воля. Протестувальники, які хочуть як найшвидше і з мінімальними жертвами розвязати цей конфлікт своєю підтримкою мають спочатку "звільнити" цих депупатів. Лише вільна Верховна Рада і зформований нею уряд професіоналів, вільні місцеві ради, а не залякані заручники зможуть вивести країну з кризи. Для початку потрібно їм пояснити, що погрози розгінати ВР депутати, якої майже не мали змоги себе показати, а були лише заручниками, нагадують погрози терориста заручнику, щоб той не надумав втекти. Саме так будуть трактуватися такі дії українцями і заходом.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.