Деякі політики ще раз довели твердження: " Ворон ворону глаз не виклює".

30 января 2014, 09:38
0
149

Як кажуть: "На ображених воду возять". В люті морози люди ризикують здоровям і життям, а деякі політики хочуть чужими руками жар загрібати і на горбу протестувальників або міліції, в рай заїхати.

Чи часто ми прощаємо самі чи просимо пробачення? Не завжди. Буває, що час йде, а ми не наважуємося підійти до людини, яку незаслужено скривдили чи яка не зрозуміла нас, поговорити з нею, поми­ритися... А щиро радіємо, коли, не пошкодувавши часу і посту­пившися гординею, знаходимо таки можливість вирішити конфлікт, розвіяти образу.

«Поговорив - і гора з пле­чей!» — зізнаємося. І на душі стає легко, і світ здається світлим і добрим.

Що переживає людина, котра не встигла цього зро­бити, роками відкладаючи зустріч і сподіваючися на «либонь» чи «потім»? Пси­хологи встановили, що не до­ведене до кінця краще запа­м'ятовується. Між початком дії й очікуваним результатом стійко зберігається актуаль­ний зв'язок. Тому людина й пам'ятає незавершені спра­ви, і мучать її несказані сло­ва. Вони начебто завжди жи­вуть у сьогоденні, не виба­чивши і не діставши прощен­ня, ми прирікаємо і себе, й іншу людину на страждання.

Простити когось не озна­чає погодитися з його звину­ваченнями і показати, що ди­вишся очима серця і бачиш щось важливіше у глибині душі цієї людини, аніж її звинува­чення.

Іншими словами, ти про­щаєш, керуючись любов'ю, отже, бажаєш їй добра. А не прощаєш — отже, хочеш помститися, пам'ятаєш зло, тим само вбиваючи в самому собі здатність любити.

Буває, хочеш простити, але чомусь не можеш. А причина криється в тобі. Тому, перш ніж простити іншого, потрібно на­вчитися прощати самого себе. І ще. На жаль, вдо­ма, у своїй родині люди часто завдають один одному болю. Чомусь най­ближчих і рідних ми зму­шуємо страждати, мучи­мо своєю незговірливі­стю, образами, недо­вірою, докорами. «До­машні образи» нагро­маджуються роками, і замість радості і велико­душності заповнюють життєвий простір не­проглядною пітьмою. І обидві людини — непрощений і той, хто не про­щає, — входять у єдино­борство, в якому не буває переможця.

Проте саме в родині опанують науку щиро прощати і просити про­щення, не відкладаючи на «потім». Батьківська любов — наймогутніша сила, здатна уберегти дітей від багатьох життєвих негараздів і неприємностей. Бажаючи дитині «на добраніч» і цілуючи її, скажи, що ти її дуже любиш, незважаючи на усі витівки і неслухняність. Що вона найкра­ща й найдорожча людина у світі. Це потрібно для того, щоб дитина заснула проще­ною, а отже - й любимою, зас­покоєною, щасливою.

Не менш всемогутня і лю­бов дітей до своїх батьків. Адже душа і серце у старень­ких часто болять через нерозуміння й відчуженість, через грубість і нетерпимість до їхньої немочі. Простити їм слабості і покаятися у своїх гріхах, написати теплого лис­та, уважно вислухати те, як минув день, обійняти перед сном, заглянувши в люблячі очі - це те просте й необхідне, що робить усіх щасливішими.

Тетяна Гурлева, науковий співробітник Інституту психології АПН України.

P.S. Відміна законів і амністія не вирішать усіх проблем. Для цього потрібен діалог не лише між політиками, а й діалог політиків з людьми. Діалог має бути тристороннім, адже в кожної сторони свої інтереси. Можливо, серед провладних політиків є такі, які наважаться спробувати відповісти на питання людей з майдану. Якщо не зі сцени майдану, то хоча б у режимі телемоста, з відеомоніторів майдану. У протестувальників і журналістів накопичилося багато питань до багатьох політиків. І лише довівши до логічного кінця конфлікт між кожним з постраждалих можливо розірвати стійкий звязок, між початком дії і очікуваним результатом. Лише тоді людей перестануть мучити заподіяні образи, вони припинять жити на майдані у вічному сьогоденні і залишать вулиці. Інакше політики прирікають людей на страждання, яке на наступних виборах може обернутися для них нищівною поразкою і стане основою для нових конфліктів і майданів. Не всі і не все зможуть пробачати, але це дозволить позбутися частини непорозумінь. Дозволить зрозуміти чого хочуть люди і за яких умов вони готові розійтися.

Якщо провести паралелі, то Україна - це наш спільний дім, а конфлікти (між політиками, між сходом і заходам, між сусідніми регіонами) за сфери впливу нагадують родинний конфлікт. І нагромаджені роками образи, замість радості і великодушності заповнили життєвий просвіт непроглядною пітьмою. Священики, які ризикуючи собою стали між сторонами конфлікту тимчасово розвіяли цю пітьму ненависті і заспокоїли людей. Саме священики і психологи знають, як організувати цей діалог, але без щирого бажання вибачити і вибачитися, щоб мирно розвязати цей конфлікт не варто розпочинати чергове телешоу. Люди відчувають фальш, навчилися ловити політиків на брехні, такі дії будуть лише посилювати недовіру і лише зашкодять.

P.P.S. Як кажуть: "На ображених воду возять". Так і з деякими політиками, які хочуть чужими руками жар загрібати і на горбу протестувальників або міліції заїхати в рай. В люті морози люди ризикують життям і здоровям, а політики перелякалися блефу про розпуск ВР.

Також кажуть: "Горбатого могила виправить". Психологи підтверджують ций вислів і кажують, що дорослі люди майже не змінюються. Якщо хтось вміє лише гайки закручувати і ламати інших через коліно, то це він буде робити і далі. Він і ті хто за ним стоїть, продавлюючи свої закони, не допустить звуження особистих повноважень і навіть коли не буде жодних шансів перемогти на наступних виборах не поступляться місцем навіть своїм однопартійцям, які мають всі шанси привести партію до перемоги. 

Я розумію, влада перелякалася, ніколи не домовлялася з людьми і не збирається. Звязка різкого президента і поміркованого старомодного консерватора премєра розпалася. Швидко нинішня влада може лише увязнити, або "наламати дров", це потрібно враховувати протестувальникам і без нагальної потреби краще не заганяти іх в глухий кут, саме так вони починають діяти в такій ситуації. Якщо запальним характером президента почнуть користуватися люди з його оточення, які не мають жодних моральних запобіжників, то він повторить шлях попереднього президента. Зрозуміло, що адекватний опозиціонер не захоче перед виборами ділити відповідальність за політику, яку проводив цей уряд з премєром, а влада не віддасть весь уряряд в руки опозиції. Саме тому наступним премєром має бути поміркована людина з великим житєвим досвідом, яка зможе стримувати цей запал і яструбів, які вже почали його використовувати, і бажано щоб міністри мали максимальну підтримку і в ВР і в серед своїх колег (медиків, освітян, міліціонерів...) і щоб відстоювали їх інтереси. Основною задачею такого уряду має бути відновленню довіри людей і втримування ситуації під контролем, для проведення "перезавантаження влади" (вибудови ефективної вертикалі влади з системою стримувань і противаг). Перед виборами з такою вертикалью влади, з таким кредитом довіри і пустою казною економічні реформи не проводять.

Ще кажуть: "Ворон ворону глаз нє виклює". Так і з нашими політиками, в першу чергу вони відстоюють власні інтереси і щоб залишитися при владі ні перед чим не зупиняться. Вони можуть чубритися, перетягуючи одіяло влади, але ніколи не спитають чого хочуть люди і ніколи не поділяться владою.

Саме тому нищиться місцеве самоуправління, а політики щоб зберегти свої повноваження готові розпустити Народні Ради, але саме з низу потрібно розпочинати зміни. Минулі місцеві вибори проводилися на хвилі реваншизму і фальсифікацій, після перемоги на президенських виборах і були набагато бруднішими ніж вибори в ВР. А ще було насильницьке формування більшостей в радах усіх рівнів різними головорізами, які звикли до крові і ще з часів союзу не лише ламають, а й калічать людей. Насильницьке, як і вчорашній примус голосувати закон про амністію, який узаконює практику брати заручників. Люди показали, що їх не влаштовує така місцева влада і в першу чергу потрібні перевибори на місцевому рівні. Люди хочуть початку "перезвантаження влади" і можливо варто розпочати його з низу. Саме обрана людьми місцева влада на місцевому рівні відновить систему стримувань і противаг і зможе  зупинити ескалацію конфлікту, ставши гарантом подальшого діалогу суспільства з політиками. Люди звільнять КМДА для обраного ними мера і депутатів і на місцях припиняться штурми мерій і ОДА. Такі вибори потрібно проводити в 2 тури, щоб містами не керували люди, яких підтримує 5% жителів, щоб опоненти перед другим туром домовлялися і створювали спільні потужні коаліції, а не починали ослаблювати і без того слабку владу ставлячи палки в колеса. Саме така місцева влада, а не цепні "пси", яких новий хазяїн зможе натравити на програвших вибори опонентів, може бути гарантом і знизить напругу перед наступними виборами. Інакше місцеві "пси" знову повилазять на голови, після прийняття цього закону вони вже почали ворушитися.

Не прислухаються  люди до політиків на майданах і правильно роблять. Ніхто нічого не подарує, політики розуміють лише силу. Тому не потрібно їм дозволяти використовувати себе, як гарматне мясо. Потрібно самим брати владу в свої руки, ВО Свобода  теж не хотіли впускати у свій елітний закритий політичний клуб, але ті спочатку виграли місцеві вибори в частині регіонів і лише тоді їх пустили в Верховну Раду. Потрібно не лише стояти на майданах, а й створювати партійні структури, працювати з людьми. На цій хвилі громадянської активності такі партії мають великі шанси потрапити не лише в місцеві ради, а й в ВР.

Я забув, що політики такими категоріями, як мораль не оперують. Як стверджують політологи: "Хочеш моральності іди в церкву, а політик має бути не моральним, а ефективним (навіть якщо потрібно йти по головах, або по чомусь іншому...)". Вибачення вони сприймають, як слабкість і починають лізти на голову. Вони розуміють лише мову сили і саме такою мовою потрібно з ними розмовляти. Прощати і просити пробачення потрібно один в одного, а зарвавшихся політиків потрібно примусово робити слугами народу. Вони скоро дограються до того, що міліція спільно з протестувальниками на них почнуть зганяти свою злобу.

Не можуть одні заручники звільнити інших, а деякі депутати ВР вчора поводилися, як люди яких після довгого увязнення випустили на волю. По-перше вони не знають що робити з тією волею, а по-друге досі не повірили в своє звільнення. Можливо, саме тому не довгою була їх воля. Протестувальники, які хочуть як найшвидше і з мінімальними жертвами розвязати цей конфлікт своєю підтримкою мають спочатку "звільнити" цих депупатів. Лише вільна Верховна Рада може їм допомогти в цьому.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.