Створивши дефіцит довіри політики самі себе загнали в глухий кут. (оновлено)

27 января 2014, 09:38
0
133

Неможливо зупинити ескалацію без відновлення кредиту довіри між усіма сторонами конфлікту і без відновлення зруйнованої, заради монополізації влади, системи стримувань і противаг між гілками влади.

В результаті виборів політики здобувають кредит довіри громад. Е. Холландер, автор концепції "кредиту довіри", дійшов висновку, що ініціативність лідера залежить від того, наскільки послідовники усвідомлюють його компетентність та оцінюють його дії як такі, що відповідають нормам, прийнятим у їх політичній організації. Поняття „кредиту довіри” визначає права лідера на нестандартність поведінки в певних межах. Прихильники видають своєму лідерові певні „кредити довіри”, які він може поповнювати або витрачати залежно від правильності чи хибності своїх дій. Невикористані „кредити” пов’язані з невдачами лідера стосовно очікувань послідовників, причиною яких може бути інертність лідера, робота „на себе”, слабка мотивація власних дій, несумісність проблем, які він вирішує, та інші негативні типи поведінки. Відтак поняття „кредит довіри” допомагає зрозуміти процес періодичного зміщення лідерів у міру зміни завдань і особливостей політичної ситуації.

Конфлікт між владою і опозицією, який вже довгий час не припиняється, підточував кредит довіри їх виборців до обох сторін, але влада, керуючи країною, спромоглася повністю втратити довіру виборців в західних регіонах, суттєво в центральних (за якими послідувало захоплення ОДА) навіть в південних і східних регіонах.

Нагадаю як вони це робили. Зразу після виборів влада, відомо у який спосіб, почала формувати свої більшості в радах усіх рівнів, включаючи ВР. Так вони з допомогою кнута і пряника приручала опозицію і на деякий час їм це частково вдалося. Паралельно почався наступ на місцеве самоврядування, а інколи і бізнес. У Києві і деяких інших містах керівники не обиралися, а призначалися.

Три роки влада розповідала усій країні про євроінтеграцію, а перед самим підписанням асоціації, без жодних пояснень і вибачень влада відмовилася від своїх обіцянок, жорстоко розігнала мирні демонстрації студентів, дісталося тоді і журналістам. І знову замість вибачень почалися, провокації і спроби замести сліди. А коли ситуація почала накалятися, влада пообіцяла переформатувати на 90% уряд і знову усіх обманула. Інколи це супроводжувалося ще й насмішками, які межували з відвертим знущанням:” Розвели, як котенят. Да пашлі ви…

Можливо вони розраховували, що люди це вкотре проковтнуть і їм все минеться. Останьою краплею було прийняття бюджету без обговорень і драконівських законів, яке знову ж таки було схожим наразводку. Але тепер котенятами спробували зробити не лише опозицію, а й усіх нас. Було багато інших менш масштабних, але не менш резонансних подій, розслідувань і корупційних скандалів.

Ці політики не знали, або забули, що будь-яка компанія, яка бажає вижити в довгостроковій перспективі, повинна піклуватися про лояльність свого персоналу. Така необхідність зумовлена, по-перше, тим, що ця якість співробітників є умовою формування у них високої професійної мотивації, яка, в свою чергу, відбивається на всіх сторонах діяльності. Лояльні працівники готові змиритися з тимчасовими труднощами компанії, прийняти необхідні організаційні зміни. Такі співробітники дорожать своїм робочим місцем саме в цій компанії. Вони не тільки самі прагнуть якомога краще виконати свою роботу, але нерідко спонукають до цього й своїх колег. Лояльні мешканці міста і громадяни країни готові змиритись з тимчасовими труднощами і сприяти їх усуненю. Нинішня влада своїми безглуздими діями знищила свій кредит довіри і стала спочатку політичним банкрутом, а після того і фінансовим.  І якби не зовнішні кредити банкрутом стала б і вся країна.

Такими діями політики загнали себе в глухий кут і без допомоги посередників вибратися з нього буде складно. Також необхідні спеціалісти (соціологи, психологи, політологи), які в короткий строк зможуть припинити ескалацію конфлікту, а з ним і віддалення сторін конфлікту, яке в тій чи іншій мірі простежується між усіма сторонами конфлікту: опозицією, владою, протестувальниками і пересічним громадянами, кожен з яких має особисту думку. Жодна з сторін не хоче відмовлятися від гарантій і запобіжників. Мітингувальники не хочуть залишати вулиці, боячись затримань і репресій, опозиція не довіряє владі, не хоче йти на діалог і допомагає протестувальникам, а влада не погоджується на умови опозиції, не хоче скасовувати репресивні закони, амністувати і відпускати затриманих. Система стримувань і противаг між різними гілкам була зруйнована і люди, вийшовши на вулиці створили свою, яка заблокувала владу. Маємо замкнуте коло, яке хтось має розірвати.

Протестувальники можуть прислухатись до думки громадських діячів і священиків, які довели здатність зупиняти конфлікт, до афганців і воєних, які знають що відчуває людина в зоні бойових дій, вони допомагали організовувати спільне патрулювання на майдані і люди їм довіряють. Провладній більшості пора прислухатися і до Всеукраїнської конференції євромайданів і до Народних Рад, можливо з ними дуже скоро доведеться ділитися повноваженнями. Це може з мінімальними витратами суттєво підняти ефективність управління, в проблемних регіонах і дозволить зконцентрувати зусилля і ресурси на важливіших напрямках.

Протестувальникам не варто повторювати помилки попередньої влади, яка теж намагалася навести свої порядки в східних і південих регіонах, змушуючи усіх, включно з пенсіонерами, які все життя розмовляли російською миттєво перейти на українську. Це було однією з причин, які спровокували невдоволення людей і привели до поразки на президенських виборах. Головне не захопити владу, а втримати її. В західних областях регіонали теж спробували навести свої порядки і повністю втратили над ними контроль. Зрозуміло, що влада не контролює частину західних областей, а протестувальники з опозицією, навіть захопивши адміністратративні споруди, без підтримки людей не зможуть контролювати усю область. В тих областях де підтримка влади і опозиції з протестувальниками рівна потрібно припиняти штурми, розпочинати перемовини на місцевому рівні і призначати керівників, які задовільнять обидві сторони. За схожим принципом можливо діяти на всіх рівнях влади (ВР, кабмін...). Дай боже розуму нашим політикам, щоб вони припинили топтатися по цих граблях.

В місцевих радах ситуація частково повернулася на свої місця, а над частиною регіонів влада остаточно втратила контроль. Такою була розплата за перераховані вище помилки і спробу зруйнувати систему стримувань і противаг між різними гілками влади: законодавчою (насильне створення провладних більшостей в радах усіх рівнів), виконавчої (призначення усюди своїх людей і руйнування місцевого самоврядуваня), судової. Як і при союзі, це все робилося заради повної монополізації влади.

Монополізувавши владу вони взялися за бізнес. Свого часу, дуже популярною була настільна гра в монополію. Вигравав в тій грі той хто послідовно скуповував найприбутковіший бізнес і створював монополію, а точніше переконував інших, на вигідних собі умовах, продати бізнес. В реальному житті, дуже часто, ніхто нікого не лише не переконував, а й не питав. Саме тому серед найактивніших протестувальників і тих хто фінансово підтримує майдан дуже багато підприємців, які знають що таке корумповані чиновники, криміналіт і їх рекет. Підприємців, яких теж палили, яким доводилося протистояти озброєним бандитам і вони вже не бояться таких речей. Це ніякі не радикали і не терористи, ці люди не проти когось, а за своє,  саме тому вони і опозиції теж до кінця не довіряють. Вони хочуть жити в цивілізованій країні, а не хочуть привести когось до влади. Схоже деякі політики  загралися в цю гру і всю Україну послідовно почали перетворювати в свій майданчик для гри в монополію. Ці політики не хочуть приймати всі правила, за якими живе цивілізований світ, де жорстко обмежуються всілякі монополії, щоб змусити заробляти створюючи додаткову вартість. В Україні всі зациклилися на розподілі і перерозподілі і ніхто не має часу і сил на просуваню українських інтересів і товарів в світі. Нинішня влада зациклилася на великому бізнесі, торгівля газом, вугіллям, металом (сировиною і енергоресурсами). Це дозволяє збагатитися в короткий час і без великих зусиль. Якщо торгувати газом то танкерами і мільярдами кубометрів (це в них називається сидіти на трубі), якщо вугіллям, міндобривами і металом, то "составми" і мільйонами тонн. Якщо залучати інвестиції і брати кредити, то мільярдами. Більшість з них не цікавить не лише високотехнологічний бізнес, а й елементарне машинобудування. Не кожен з них зможе керувати таким бізнесом, набагато простіше і безпечніше (в таких умовах) сидіти в якомусь кабінеті і отримувати відкати. Небажання розвивати дрібний і середній бізнес, небажання працювати з дрібними інвесторами зумовили відмову від євроінтеграції. Європейські бізнесмени і інвестори обережні і не хочуть розширювати бізнес і інвестувати в країну з таким інвестиційним кліматом, а влада не хоче міняти правила гри і втрачати свою монополію.

P.S. Потрібно припинити спроби протянути нові репресивні закони і спробувати знову перетворити Верховну Раду в майданчик для діалогу. І так потрібно пройтися по всіх пунктах. Хтось має вибачитися і, можливо, піти. Когось потрібно амністувати і звільняти, а десь потрібно розпочинати підготовку до виборів. А далі відновлювати систему стримуань і противаг між гілками влади, проводити реформи і створювати сприятливий інвестиційний клімат. Якщо це вдасться, то з кожним наступним кроком напругу в країні буде спадати, інакше є великий ризик отримати "удєльниє княжества" з усіма витікаючими з цього наслідками. Маємо приклади на пострадянському просторі і вистачає сил, які у цьому зацікавлені.

Навіть у геніальної людини лише одна голова і дві руки, а в добі лише 24 години. Тому не може одна людина і навіть група людей, монополізувавши усю владу, ефективно керувати країною. Неефективне управління ми вже знаємо до чого приводить. Одна людина , або навіть група людей не зможе вже розв’язати цей конфлікт. І не варто вірити месіям, потрібно довіритися колективному розуму. Ті хто ігнорує закон тяжіння ризикує впасти, а ті хто не має необхідних знань і досвіду, або ігнорує елементарні закони менеджменту, економіки і просто божі закони ризикує людьми, якими керує.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.