« Камо грядеші»

В масі ірраціонального губиться раціональне.

    Куди йдемо?... Кинемо поглядом на 15-20 млрд. років назад. «Великий вибух» і розвиток із стану сінгулярності - нульові розміри з нескінченною густиною і температурою Всесвіту, який вічно розширюється і пульсує, свідченням чого є відкриття А. Пензіасом і Р. Уільсоном у 1965 р. реліктового випромінювання. Що Всесвіт розпочав своє існування з «нічого», з нікчемної комірки, довели естонський астроном Г.І.Наан(1965р.) і київський фізик П.І.Фомін(1973р.). Більше того, сьогодні мовиться про існування поряд з нами іншого матеріального світу 6-, 10- чи 27-вимірного простору. За останні роки такий погляд не піддається сумніву, тільки уточнюються тонкощі цього грандіозного акту. Ще в середині ІІ-го ст. до н.е. записано:«…поглянь на небо й землю, подивись на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого…» (2 Макав.7,28). Але «Великий вибух» Фрідмана

( названий в честь теорії Фрідмана 1925р.), за ймовірністю тільки локальне явище у своїй невичерпаності і вічності існування матерії Світобудови, бо буття є відкритим питанням, починаючи з тієї межі, де закінчується поле нашого зору. Адже наш розум перебуває в такому відношенні до пізнання Бога(Природи, Всесвіту, Абсолюта), - зауважував Аристотель, - як око сови до денного світла; як вписаний n-кутник до кола(М.Кузанський). Матерія, яка пройшла довгий шлях розвитку, народила вищу форму її існування, мета всієї попередньої еволюції органічного і неорганічного світу – Життя, а потім і Свідомість. Не випадково вінцем Божого замислу, є акт появи Людини – подоби Бога, що є закономірним результатом удосконалення живої речовини. І мені здається, що ота людська гординя, пихатість одного перед одним, де цей атом Всесвіту,- Аристотель говорив «двонога тварина», а Блез Паскаль називав «думаючим тростником», - не задумується над тим, що він з′явився з нічого і піде в нікуди, а на очах його більмо, яке закрило Боже в розумі його. Ми завжди повинні пам′ятати слова Ціцерона: «…щоразу, коли ми дивимось на небо і споглядаємо небесні явища, ми не можемо не відчувати внутрішньо, що є Істота, яка перевищує всіх досконалістю свого Розуму, яка усім цим керує…».

    Отож, спроектуємо розвиток планети Земля за 4.5 млрд. років на екран умовного фільму протягом 1,5 години, в якому час стиснутий і одна секунда дорівнює 1 млн. років(за сценарієм академіка М.К.Кропоткіна). У перші 8-10 хв. проходить формування нашої планети з холодного пилу, газу і метеоритних частинок,- згадуємо? Якщо ні, - то відсилаю познайомитися з теоріями походження Землі Р.Декарта, П.Лапласа, І.Канта, де Бемана, Т.Чемберлена і Ф. Мільтона, Дж. Джінса, О.Ю.Шмідта, В.Г.Фесенкова та інших. Наступні 40 хв. (відповідає 2,4 млрд. років) виникають океани, атмосфера і земна кора. Життя у своїх примітивних формах з‘явиться за півгодини до закінчення сеансу, а швидкий розвиток фауни - в останні 10 хв.(600 млн. років тому). Весь четвертинній період(2 млн. років), час льодовиків і появи роду людського, пройде за 2-3 секунди наприкінці. А вся історія цивілізації (5 тис. років) – миттєво (за 0,005 секунди).

   Для того, щоб не оперувати мільйонами років і для контрастності розуміння втиснемо неосяжну історію Землі у масштабі звичайного нам року – прийом, використаний  багато років тому  в « Кур‘єрі ЮНЕСКО», тобто умовимося для зручності, що Земля, як планета, виникла 1 січня, а сьогодні 31 грудня. До 20 березня (1/5 віку землі) – догеологічна стадія розвитку планети не залишила ніяких слідів. До середини листопада проходить ера скритого і невідомого життя – криптозой, що включає в себе архей і докембрій. І тільки з 15 листопада появляються перші хребетні, починається ера нового життя – фанерезой. Між 27-30 листопада, в силурі, з‘являються тварини і виходять з моря на сушу перші рослини. І тільки з 17 по 21 грудня (65 млн. років) – кінець крейдяного періоду, вимирають динозаври і отримують пріоритет ссавці, тоді ж виникає і клас приматів, з яких виділяється гілка «гомо габіліс» - людина вміла з 1 грудня приблизно до 10 годин ранку, а за 15 хвилин до биття курантів на Новий рік (70 тис. р.) формується з Божої благодаті сучасний тип людини – «гомо сапієнс». Вся писемна історія людства вкладається в останні 1,5 хв. За останні кілька секунд людина зуміла вийти в космос, зараз світ стоїть перед дилемою: або перекувати мечі на рала, або зійти з арени історії і почати все заново…

   До чого я веду? А до того, що світ, в якому б розрізі площини ми не розглядали, рухається із прискоренням, яке веде його до прірви. Воно подібне до гармонічно – затухаючого коливання пружини, яка врешті-решт обірветься, не витримавши взятого спочатку темпу. Людство, відкинувши мудрість Учителів, уподібнилось до міфічного Ікара, який нехтуючи порадою Дедала, прагнув до Сонця і згорів, внаслідок гордині та зухвалих бажань. Людина може себе знищити і не тільки себе, а й все живе – унікальне явище в розвитку Всесвіту, чи через нездорові тенденції гордині, чи запрограмовані зверху, які неодноразово повторювались, бо за Блаватською, наша цивілізація п‘ята, перед нами були атланти, а перед цим - лемури.

   Прикладом вищесказаного є еволюційний процес розвитку ссавців. В очі кидається те, що від ссавців до гілки гоміноїдів процес проходив сотні мільйонів років. Приблизно через 10 млн. років з‘являються австралопітеки, а ще через 4 млн. років – пітекантропи. Перехід від них до неандертальців, - зверніть увагу!, - зайняв всього декілька сот тисяч років, а далі, до «людини розумної» - рахунок ведеться тільки десятками тисяч років? Недарма поставлено знак питання, бо зараз, до слова, інтенсивний розвиток технічного прогресу – во благо людини, але з точки зору здорового глузду, без сумніву виходить все навпаки – у зворотному напрямку: від розумного, Богом даного, - до мавпячого роду, який в наркотичному угарі дригається на танцмайданчиках та концертах «зірок» і в алкогольному дурмані опускається все нижче і нижче по похилій аморальності. «O tempora! O mores!»(Ціцерон) – О, часи! О, звичаї! Духовна інфляція, що найшла дев′ятим валом, і розгнузданий прагматизм, що божевільно оволодів всіма, – стали прикметною ознакою сьогодення.

   Куди б не кинути поглядом, за яким би параметром не розглядати розвиток, всюди пружина його стискається до неймовірного в кожному окремо взятому розрізі будь-якої події. Розглянемо ще один аспект прогресу, кинувши погляд на еволюцію роду людського з космічних висот сучасного ХХІ століття, диференціюючи його ходу по поколінню (приблизно 60 років), отримаємо разом взяті випадки, картину інтенсивного розвитку цивілізації у всіх, взаємозв‘язаних між собою областях. Розвиток цивілізації вміщується у 800 поколіннях, 600 з яких людство провело у печерах з кам‘яними сокирами, 120 поколінь сіє хліб і користується благами приручених диких звірів, тільки 100 поколінь використовує писемність…, 8 – книгодрукування, 3-4 – силу пера, 2- електроенергії, - пружина стискається!, - 1,5 покоління пожинає плоди розвитку радіо і автомобіля, 1 - телебачення і авіації, а пів покоління – комп‘ютери, мобільний зв‘язок, атомну енергію, лазери, генетику та інші досягнення, свідками чого ми є.

   Ось як образно описав темпи прогресу людства швейцарський інженер Г.Ейхельберг: «Припустиму, що вік людства – 600 тисяч років, припустимо собі його рух, як марафонський біг на 60 км… Більша частина цієї відстані проходить по дуже тяжкому шляху – через ліси і непрохідні хащі. Ми мало знаємо цю частину, бо тільки на останньому кілометрі шляху з‘являється все більше ознак землеробства. За 500м до фінішу бачимо піраміди Хеопса, а за 200 м дорога вже покрита кам‘яними плитами - і ми минаємо римські фортеці. За 100 м до фінішу наш бігун пробігає через середньовічну темряву. До фінішу ще 50 м: там стоїть людина, яка мудрим поглядом слідкує за ним – це Леонардо да Вінчі. Залишається тільки 10 м! Вони починаються при світлі факелів і тьмяному відблиску масляних світильників. Але при стрімкому ривку на останніх 5 метрах відбувається диво: світло заливає нічну дорогу, шумлять машини на землі, воді та повітрі, і вражений стаєр осліплений прожекторами фото- й телекореспондентів…». Неважко добавити кожне із речень знанням з історії, і нарешті продовжити думку й додати: та спалахами бомб і воєн, які точаться повсякчас, а на плечах марафонця, - о, як важко йти! – непосильний тягар … подумати тільки?!, -  чотири тонни тринітротолуолу в еквіваленті на кожного, навіть ще ненародженого бігуна вже заготовлено. Але про це нижче…

    Ниточки обірвемо і почнемо в‘язати нові… На певному етапі розвитку людини потреба спілкування, самовираження і пам‘яті інформації спонукала до появи мови, мистецтва, а пізніше – писемності. Так було тисячі років, але «людина не мала ніякої можливості зберегти хоча би частину своїх думок від зникнення, - писав В.І.Вернадський, - розповсюдити їх, перечекати несприятливі часи і зберегти їх до кращих часів. Боротьба йшла нерівна і кожна думка, чужа вченням тих, що мали владу і силу в своїх руках, могла бути вбита і знищувалась безжально». Насущна проблема передачі і розповсюдження інформації стимулювала до життя «справу Гутенберга» - книгодрукування , яке дало імпульс до швидкого росту наукового світогляду і було потужним важелем для створення необхідних умов духовного розвитку. Що з цього вийшло ми бачимо сьогодні. Так, книгодрукування – це величезна бібліотека – надійна пам‘ять людства, де викарбувані його звершення й мрії, прозріння й помилки. О.С.Пушкін підкреслював «могутню силу дії друкарського снаряду», а К.Ліхтенберг казав: «Більше ніж золото, змінив світ свинець, і більше той, що в друкарських літерах, ніж той, що у вбивчих кулях». На початку ХVI ст. випускались одиниці книг; XVII  – десятки; XVIII – тисячі, то зараз рахунок іде на мільярди, часом нікому не потрібної макулатури. З 1436 по 1500 рік надруковано 30742 назви книг, з 1500 по 1600 – 285824 і з 1600 по 1700 р.р. – 972000 найменувань, що даль, то більше і більше(статистичні даніМіжнародного бібліографічного інституту). Всі пишуть і ніхто не читає, всі щось говорять і не чують один одного в цьому базарі, всі грамотні - мудрості немає. Культура розчиняється в незліченній кількості продукції, в лавині  непотрібної інформації, - по праву cтає псевдокультурою, без перебільшення, - антикультурою. «Наука», яка обслуговує злочинні режими, або продукує і чинить  зло – не наука, а «лисенковщина» - її імітація. Це й видно по статистиці тих, хто друкує їх: вчених до 1700 р. було десятки, хай сотні, 1800 – число йде на тисячі, то в 1850 – на 10-и тис.;1900 – на 100-і тис.; 1950 – 1 млн.; 1970 – 3,2 млн. і т.д., а що вони змінили? В масі ірраціонального губиться раціональне. 

(далі буде)