Мільйоноголосий стогін землі - у морі сліз без дна і берегів-2

13 апреля 2013, 08:48
0
2449

До 80-річчя Голодомору

Народ вже не раз наступає на ті ж граблі. Якщо в суспільстві панує історичне безпам’ятство, то простіше його деморалізувати, запровадити кабалу, катівські методи управління, допустивши до влади яничарів, які відновлюють випробувані попередніми правителями криваві репресивні акції. Кинемо погляд у недавнє минуле. 300 років тому «скажений Петро» (його ще називають великим, напевне, вбивцею – який поставив країну на диби) кривавим терором придушив Україну. Знищення Батурина в 1708 році, переслідування “мазепинців” на Україні і за кордоном, масове вивезення козаків на каторжні роботи по спорудженню петербурзьких каналів (у повній мірі можна сказати, що місто стоїть на кістках козаків) та сумнозвісні Соловки. Нехай скаже Л.Толстой: «С Петра начинается особенно поразительные особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории…Беснующийся, пяний, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложствует…, забавляясь, рубит головы, кощунствує, ездит с подобнем креста из чубуков в виде детородных органов и подобием Евангелии – ящиков с вод кой… коронует б-дь и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына… и не только не поминают его злодейств, но и до сих пор не перестают восхваления доблестей этого человека, и нет конца всякого рода памятников ему». Паскудства, про які навіть стидно думати, не то що писати, котрі чинили сподвижники разом з ним, подібні до тих, що пізніше витворяли члени «Союзу войовничих безбожників» в 20-х роках ХХ століття, що тотожні каверзам поганської «витонченості» часів Нерона. Наведені факти, до характеристики яких бракує людських слів осудження, природно мали своє продовження в подальшій трагічній історії і виникнення в шостій частині світу царства сатани, укріплювало віру в народі в те, що антихрист не тільки існує, але й поселився серед людей(А.Буровський, Несостоявшаяся империя, - 2001, с.352-353).

            Діло завершила «лютий ворог України, голодна вовчиця!» - Катерина ІІ, така ж сама, велика…З того часу «байстрюки Єкатерини сараною сіли» на Україні. Не можу не зробити ліричного відступу про те, що було прологом подальшого. Епізодично це почалося при Петрі І, в результаті порад Волкова та відповідного заохочення появляються такі твори, як «Похвала Петрові І» Фонтенеля. Книга брехлива і винятково підлабузницька. Але справжнє «отвратительное фиглярство»(О.Пушкін) зробила Катерина. Вона своєю імператорською щедрістю купила, за 30 мідяків, усіх, хто щось значив у Європі. Славослів’я на адресу Катерини не мало меж. Які принципи, коли гроші течуть рікою! Дійшло до того, що Вольтер в «Історії Карла XII» вивів Петра І, як «філософа на троні». Дідро отримав від імператриці хабаря від продажу своєї бібліотеки в розмірі 15 000 ліврів і крім того за зберігання бібліотеки до самої своєї смерті отримував по 1 000 ліврів щорічно. Обласкані дарами, інтелектуали захоплено вітали новий кодекс, а ми маємо можливість переконатися, що фальшивий ентузіазм і словоблудіє не є винаходом совєтської системи. Він мирно спочиває на дні людської душі і тільки чекає свого часу. Більше того в Московію хлинули всякого роду наукова шантрапа, авантюристи. Так німецькі псевдоісторики Міллер, Шльоцер, Стріттер та інші, потім доморощені, – М.Карамзін,С. Соловйов…, досить швидко зрозуміли чого від них хочуть: вірно служили гаманцю, переписували історію монголо-татарського іга в догоду стратегії країни угро-фінів, яку безсоромно-цинічно називали, - «освіченою монархією», а часи - «золотим віком» імперського абсолютизму. М. Карамзін на початку XIX століття був відвертим, коли писав у передмові до своєї "Історії...": "... Історія, кажуть, сповнена брехні: скажімо краще, що в ній, як у справі рук людських, буває доважок брехні, однак характер істини завжди більш-менш зберігається, і цього досить для нас, щоб скласти собі загальне уявлення про людей і діяння...".(читайте В.Білінський, Країна Моксель, або Московія, 2009)

   Вольтер словоблудив: «Справедливість і людяність водили пером цариці», Фальконе аж захлинається: «Архітвір розуму і людяності», Мерсьє продовжував у такому ж дусі: «Кайдани, що обтяжували хлібороба, розірвані: він підніс голову і з радістю побачив себе рів­ним серед людей». Прошу не думати, що Катерина II мала справу з наївними книжковими молями. Зовсім ні. Вольтер усвідомлював, що пише неправду, що його писанина про Московщину, свідома дезінформація. В приватному листі характеризує Московщину зі знанням справи і глибоким розумінням об’єкту кон’юктурного захоплення, що добре свідчить про його проникливий розум і безмежний цинізм. «Звичаї там такі ж важкі, як і клімат; заздрість до чужинців - гранична, деспотизм - безмежний, суспільство - нікчемне», - писав він. Озвучувати правду про Росію було не вигідно: не ріжуть курку, яка несе золоті яйця. Тому навіть втручання Катерини в польські справи представив, як оборону віротерпимості: «Зводять наклеп на російську імператрицю, коли кажуть, що вона підтримує дисидентів в Польщі, щоб лише захопити кілька провінцій цієї республіки. Вона присягала, що не хоче жодного клаптика землі, і все, що вона робить, - лише для того, щоб здобути славу встановлення віротерпимості». Це голос відомого віротерпимця Вольтера, котрий закликав знищити Церкву («вбити гадину»). В російсько-турецькому конфлікті він, звичайно, став на боці Росії, як кажуть: «Хочеш жити – умій вертітись». В антитурецькій статті, яка мала великий розголос, Вольтер називає блудницю Катерину-чоловіковбивцю(напевне за це ставлять боввани- пам'ятники) - «Петербурзькою Богоматір’ю» і це всього за 1000 царських дукатів. Дідро також захопився неконтрольованим восхвалянням, але уже в набагато ширшому діапазоні: «Наука, мистецтво, смак і мудрість відноситься до півночі(Московія), а варварство зі своїм почтом сходить на південь(Франція)». Московська щедрість геть пом’якшила хоробрі серця французьких борців за свободу, рівність і братерство людства. Інший мудрагель Грімм писав імператриці: «Всі ті, що плекають літературу і мислять, незалежно від їхнього проживання в Європі, вважають себе вашими підданими».( П. Голубенко «Україна і Росія в світлі культурних взаємин»). Та «північна Сераміда»,- що робила чотири! помилки в слові «ещё», пишучи «исчо», - в свою чергу за неї писаки відповідали Дідро на те, що він використав слово «раб», хоча постійно називала підданних рабами: «В России нет рабов. Крепосные крестьяне в России духом своим независимы, хотя телом и испытывают принуждение»; Вольтеру – «…наши налоги так не обременительны, что в России нет мужика, который бы не имел курицы, когда он её захочет, а с некоторого времени они предпочитают индеек курам»(1769), а в 1770 році в розгар голоду і бунтів – «в России все идет обыкновенным порядком… Нигде нет недостатка ни в чем, поют благодарственные молебны, танцуют и веселяться». Згадаймо «Жити стало краще, жити стало веселіше». Загальне розходження слова і правди з часом набуло такого поширення, особливо в умовах совєтської влади, що стало стилем життя, а для урядовців різних рангів брехня стала їхньою професією і в суспільстві була піднята до рівня майже норм товариського спілкування.

Далі буде...
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.