Минуло, пролетіло , та не забулося…

26 февраля 2013, 13:38
Журналистка 1курс=)
0
215
Минуло, пролетіло , та не забулося…

Повість про життя юнака , якого зігріває мрія про родину якої він не знає!

                        

Далеке лісове поліське село. На роботу в сільську школу приїздить молодий музичний керівник . Він ще зовсім молоденький, та ще й круглий сирота, тому й в основному старенькі вчительки зразу ж взяли над ним шефство. Виявилось, що батьків він взагалі не пам’ятає , все його дитинство – це інтернат . А там ніхто особливо ним не цікавився . Коли після інтернату вчився вже в педучилищі , намагався хоч щось про себе узнати , та все марно, ніяких даних , одне слово «підкидиш». І тільки сон , який раз у раз , через певний час , повторювався , давав чи то надію , чи спокій серцю молодого хлопця, а чи спонукав його до якихось пошуків таємниці свого народження. Це був теплий сон… В усіх відношеннях теплий – зігрітий присутністю мами, тата великого жовтого південного сонця, пляжного  фотографа з мавпеням і ласкавого синього моря.

Молодий вчитель активно включається в роботу . Займається з молоддю села , якої залишилося дуже мало, бо багатьох привабило життя в місті. Він бачить , що молодь в селі нудьгує , організовує футбольну команду . Та коли він залишається один він розуміє , що один однісінький на всій землі.

За те , що його стали любити в селі , а особливо в школі – він нажив собі ворога, в особі учителя фізкультури Діми. А , ще коли в село приїхала молоденька фельдшерка Люба, в хлопців почалась війна. Та Люба вибрала його. Перші зустрічі , перші поцілунки , йому здалось, що у нього виросли крила . Зустрічались майже рік , вирішили одружитись .

Сільський голова допоміг організувати маленьке весілля , а ще подарував ключі від невеличкої хатки, що самотньо стояла під лісом. Живіть, сказав, хазяїв давно вже не бачив , та й не знаю, що з ними стало, куди поділись і взагалі вони були якісь заїзжі.

Вони були молоді, вони були такі щасливі . Стояли на порозі старенької хати, яка здавалась палацом. Запищали двері , впускаючи їх всередину . В хаті все було так, ніби господарі тільки що вийшли надвір. Тільки товстий шар пилу , був свідком того, що тут давно ніхто не жив !

Вони підійшли до круглого столу , де посередені стояли в рамочці якісь фото. Він остовбенів. Він задихнувся, не в силі ворухнутись . В центрі в зеленій рамочці був фрагмент його сну: мама ,  тато, він у мами на руках і море…

 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.