Для чого потрібні мажоритарники

7 сентября 2012, 10:24
Народний депутат України
0
544
Для чого потрібні мажоритарники

Зміна виборчої системи відбулася більше року тому, а до сих пір не стихають дискусії стосовно правильності ухвалення змін до законодавства, яке повернуло Україну до змішаної системи виборів.

У партії влади були свої мотиви, коли вона «протискувала» цей законопроект через парламент. Але в результаті регіонали стали заручниками власної недалекоглядності. Адже по мажоритарних округах можуть пройти незалежні кандидати, яким довіряє громада і які не стануть грати роль слухняних «тушок» у наступній Верховній Раді. А це вже точно не входило у сценарій правлячого класу, який зацікавлений у першу чергу у встановленні тотального контролю над майбутньою Верховною Радою й реалізації «Плану 300». Саме згідно цього плану “регіонали” хочуть отримати свою конституційну більшість - 300 голосів у Парламенті та прийняти закон, який б дозволяв обирати Президента саме Парламентом, а не людям.

Звичайно, частину «тушок» регіонали отримають з мажоритарних округів. Відповідні ресурси – матеріальний, адміністративний тощо, вже працюють на повну міць. І тут рахунок йде на мільйони доларів, бо на шальки вагів поставлено їх царювання. Прорахунок стався у тому, що окрім майбутніх “тушок” та “кнопкодавів” до парламенту отримали шанс балотуватися багато самодостатніх незалежних політиків, які сформувалися поза політичним хаосом останніх років. І вони цей шанс не втратили.

Цим людям складно знайти собі місце у виборчих списках, вони є «незручними», невигідними ані владі, ані опозиції. Проте вони мають здорові амбіції й достатньо сил для перемоги на мажоритарних виборах. Саме за рахунок таких мажоритарників може сформуватися нова якість української політики. А українці, нарешті, зрозуміють, яким має бути професійний політик.

Мажоритарний кандидат – це у першу чергу представник громади у Верховній Раді. Фактично, він наймається на роботу громадою. Обираючись безпосередньо від громади, працюючи в округах, кандидат гостріше відчуває прив’язку до реальних людей, а головне – відповідальність перед ними.

Минають ті часи часи, коли округ можна було «засіяти» гречкою, пообіцяти людям вирішити їхні локальні проблеми, встановити кілька дитячих майданчиків і отримати “путівку” в Парламент і там лише продовжувати збагатчуватися, роблячи тих, хто тебе обрав ще біднішими та знедоленішими. Це не завдання депутата-мажоритарника.

Мажоритарник повинен мати чітку, а головне, реальну, програму з переліком конкретних програм і шляхів їх вирішення, механізмами реалізації, з переліком реальних кроків, за допомогою яких він збирається відстоювати інтереси громади його округу.

По-друге, мажоритарник має вислухати абсолютно усі пропозиції й думку громади, провести аналіз й врахувати їх у програмі. Це – складна і місцями невдячна робота, адже часом кандидати через власну самовпевненість вважають, що вони ліпше за людей знають, що їм насправді потрібно. А це – велика помилка.

По-третє, навіть якщо мажоритарник йде до Верховної Ради як самовисуванець, він має озвучити свою ідеологію. Виборці повинні знати, які з політичних сил кандидат вважає для себе ідеологічно близькими, яких політичних поглядів притримується. Окрім того, він має чітко озвучити свою позицію: як буде голосувати з тих чи інших важливих питань. Серед цих питань – зовнішній вектор країни, державна мова, ратифікація угод з іншими країнами, Пенсійна реформа, Податковий кодекс, депутатська недоторканність тощо. Виборці мають достеменно знати, а не здогадуватися, як поводитиметься у парламенті їхній кандидат.

По-четверте, окрім державного аспекту програми, кандидат повинен мати регіональний аспект з максимальною деталізацією проектів. Щоб потім, після його обрання до парламенту, громада мала можливість проводить моніторинг його обіцянок, і у випадку невиконання спитати у депутата. А в особливо «тяжких» випадках, коли обіцянки взагалі не виконуються, люди повинні мати механізм відкликання депутатів. І це має бути прописано законодавчо. Тоді, можливо, кандидати відучаться від згубної звички давати пустопорожні обіцянки.

Нарешті, кожен депутат, обравшись до парламенту, має робити щорічні звіти перед виборцями. Хоча у чинному законодавстві не прописаний конкретний механізм, за яким депутат має звітувати перед громадою, вважаю, що свідомі мажоритарники, яким не байдуже до власного округу, робитимуть це і без закону.

Змішана виборча система дає людям вибір: в одному бюлетені вони голосують за ту ідеологію, яку підтримують, в іншому – за конкретну людину, якій довіряють представництво свого краю в парламенті. Це значно підвищує шанси простих виборців, що обрані ними депутати у наступному парламенті справді працюватимуть для них.

Але якщо хтось і здатен повернути українському парламентаризму втрачений авторитет, то це саме мажоритарні кандидати. Саме на їхню долю випала непроста роль тієї ниточки, яка знову зв’яже народних «слуг» з їхніми справжніми господарями.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: выборы 2012,мажоритарний округ,вибори,мажоритарная система
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.