25 лютого минає
два роки з дня інавгурації президента Віктора Януковича. Що вдалося зробити за
цей час?
- Янукович запросив мене напередодні
інавгурації і ми говорили годину 50 хвилин. Я приніс заяву про звільнення із
Ради нацбезпеки й оборони і сказав, що був у одного президента, тому незручно
продовжувати працювати в іншого. Він сказав: "Ні-ні, ти мені потрібен, бо
гарний спікер, юрист, відомий політик. Повір, я буду найкращим президентом для
цієї країни". Я в це повірив.
Які завдання
перед вами ставив Янукович?
- Я намагався
кілька разів зачепити цю тему. Він сказав: "Напиши, про що хочеш
сказати". Бо я вже тоді бачив ризики для майбутнього розвитку. Моя робота
була пов'язана із постійною аналітикою, я відповідав за координацію спецслужб у
сфері нацбезпеки і оборонну політику. Написав біля 60 сторінок оцінок ризиків,
прогнозів і пропозицій для Президента Януковича, направив 13 березня 2010 року.
Жодної реакції на цю аналітичну записку не було.
Коли ж КС
несподівано скасував одну Конституцію і встановив іншу, стало зрозуміло, що діє
окремий план, направлений на утвердження Президентом одноособової влади. Разом із набуттям права встановлювати всі правила
гри в одному місці, дуже серйозно постало на майбутнє питання і про всю відповідальність
в одному центрі. Сьогодні президент заявив, що в Україні відбувся певний провал
реформ. Дійсно із 21 реформи Президента Януковича на цей час запущені в роботу всього
чотири — податкова, адміністративна, пенсійна і судова.
Але візьмемо
податкову реформу. Яке її завдання? Збільшити ринок виробництва і споживання,
сприяти конкурентоспроможності України на світових ринках і таким чином швидко нарощувати
дохідну частину держбюджету? Це не відбулося. Сьогодні ми знаходимося на одному
з останніх місць в рейтингу податкових
систем. Це 181 місце по простоті сплати податків, 183-те по кількості податків.
Світовий банк разом із компанією Price Waterhouse Coopers нарахували в Україні аж 135 видів
різноманітних податків і зборів. В той же час у Сполучених штатах і Россії по 11, у Великобританії — 8, Узбекистані - 44, в
Китаї — 7. Тому то й впав рейтинг інвестиційної привабливості України навіть
більше, а ніж у розпал фінансової кризи 2008 року. До того ж судова реформа у
проекті резолюції Ради Європи названа одним з дестабілізуючих факторів розвитку
демократії України.
У чому
проявляються дестабілізуючі фактори судової реформи?
- Від втрати
нею ролі незалежного арбітра до втрати Україною притягального інвестиційного
іміджу. По обсягах прямих інвестицій Україна в шість разів відстає від
Монголії. Судова система в Україні мала би забезпечити гарантії та рівні позиції
для іноземних і внутрішніх інвесторів. Друга проблема –
проблема довіри з боку міжнародних фінансових інститутів в умовах кризи. Для того, щоб ми могли прожити 2012 рік, потрібно неймовірних 17 мільярдів
доларів запозичень. 7,3 мільярда доларів
– щоб покрити дефіцит державного бюджету і збалансувати бюджетний дефіцит НАКу,
6,6 мільярда для обслуговування державного і гарантованого нею боргу. Це
близько 62 мільярдів зі 125 мільярдів доларів США сукупного боргу України, який
складає 77% ВВП. Ще потрібно 3 мільярди доларів США на погашення внутрішніх
запозичень. Україна за минулий рік не змогла розмістити на зовнішніх ринках
українські євробонди, у зв’язку з реальною можливістю втрати
перспектив на управління ними в майбутньому і фундаментальної недовіри
інвесторів. Тоді ж Мінфін тричі
спробував вийти на ринок внутрішніх запозичень – жодної заявки не поступило. Біда
ще й у тому, що з України йдуть інвестори, навіть Євро-2012 не привернуло до
України світових інвестиційних грандів. Ніхто не довіряє уряду. Це серйозна
проблема, яка говорить, що знайти запозичення на внутрішньому та зовнішньому
ринках при нарощуванні боргової кризи найближчим часом не вдасться. Вони для
України на тривалий час закриті. Третя проблема реформ – те, що Уряд так і не
зміг відновити позитивну динаміку внутрішнього ринку. Дефіцит платіжного
балансу в Україні цього року може скласти близько 8 мільярдів доларів, а
дефіцит зовнішньо-торговельного сальдо – більше 15 мільярдів. Це створює потужний і
непрогнозований тиск на курс гривні і загрожує, як мінімум, незворотньою
девальвацією. Дефіцит платіжного балансу України за цей рік виріс майже в шість
разів. Реальне управління ринками та монетарною політикою має нав`язливий адміністративно-силовий характер. Якщо уряди Заходу намагаються
максимально збільшити інтерес громадян до споживання, то український уряд та
Нацбанк його постійно звужує. Обмеження українців у вільному доступу до ринку
валюти призвело до того, що її скуплено населенням за минулий рік аж 32
мільярди, а держава втратила біля 7 мільярдів доларів США золотовалютних
резервів. Ця паніка має зворотній ефект: українці економлять, значно менше
купують, ховають гроші під матраци на чорний день. Ми різко втрачаємо
найбільшого внутрішнього інвестора – українського споживача. Коли сьогодні
заявляють про зниження інфляції, то ніхто ж не каже, що це відбувається не внаслідок
падіння споживчих цін на тлі зростання виробництва, а за рахунок згортання самого
споживання. Четверта причина – в Україні немає реальних і зрозумілих реформ як
таких, які були б адекватні нашому бажанню дійсно жити краще і бути в
Європейському союзі. Я не побачив, на жаль, жодної реформи в цьому напрямку.
Думаєте, Проект нового кримінально-процесуального кодексу, відповідає
європейським вимогам? Зовсім невпевнений. Це все ще радянський кодекс, який не
має ніякого стосунку до сучасних тенденцій ефективної протидії злочинності із
встановленням справедливих процедур і
гарантії всім учасникам процесу. Він ще далекий
до європейської судової кримінальної практики. Поки що там залишився так
званий інквізиційний, обвинувальний процес,
коли суддя грунтує обвинувальну позицію і виключно на матеріалах однієї сторони
- обвинувачення, а питання про дійсну змагальність в суді само по собі зникає.
Суддя, по суті, продовжує лінію слідства, прокуратури. Адвокати не отримали
рівних можливостей і гарантій з обвинуваченням і традиційно можуть писати лише
клопотання. Знаєте, хто розвалив справу Доменіка
Строскана в США? Прокуратура, яка передала захисту матеріали на покоївку. Наше
правосуддя при відмові від конституційних інструментів стримувань і противаг завжди
буде упередженим. Та й поки суддя буде призначатися більшістю в парламенті,
доти це правосуддя буде політично-партійним і заанґажованим. Заповнюватиметься
кумами, сватами, дітьми ВІП-персон. Правозахисник Гройсман каже, що 90
відсотків членів суду є родичами силовиків і нардепів. Не думаю, що він
повністю правий, але, як кажуть, тренди очевидні.
Де в цьому вина
держави, а де самих людей?
- Винні ми
самі. Бо завжди боремось на чийсь стороні, а не за спільні цінності. Також
політичні еліти, які прагнуть не реформ, а виключно влади як способу панування
і задоволення власних амбіцій. Біда, що з кожним разом ці політичні еліти
приходять для управління державою і нами із все меншим інтелектуальним багажем.
Врешті-решт нас подолають “лавочники і булочники”, які на свій розсуд
керуватимуть дезінтегрованою і немічною державою. На жаль, склалася велика каста
багатих і сильних людей, яка не зацікавлена в суспільному благові. Ці люди
далеко не ідеалісти за своєю породою, дбають виключно про власні інтереси і
погано знають історію.
Яке
майбутнє в України за нинішніх умов?
-
Головною проблемою політичного штабу
президента є те, що було прийнято і втілено в життя рішення відразу після
інавгурації почати підготовку до виборчої кампанії 2015 року. Ніяких пауз для порозуміння
і примирення! Це при тому, що був неймовірний
і унікальний шанс для цього. Коли Україну очолив представник Сходу, він мав би
хоча би вимушено рахуватися із інтересами Центру та Заходу. Це не було
зроблено. Дальше, ми знайшли унікальний національний консенсус на тлі
підписання угоди про асоціацію з ЄС. Це був би фантастичний прорив українців у
інший, постмодерний світ Заходу. Але натомість отримали не просто важкий удар
по спільним амбіціям і надіям, а опинилися в повному паті між пошуками нових
інструментів для співпраці з Європейським Союзом і подоланням глибокої
національної кризи розвитку. Технічне питання парафування Угоди як і її
підписання може бути взагалі перенесено
на період після парламентських виборів. Треба визнати, що ми провалили європейський
напрямок. За ці два роки підписана лише одна технічна угода з Європейським
Союзом. Але ми повністю провалили і стратегічний російський напрямок. Відносини з Росією
скоріше нагадують карточну гру, аніж стратегічне партнерство. Чому це сталося?
Може тому, що для зовнішньої політики ми обрали архаїчну політику позаблоковості
і ідеологічного нейтралізму, чим
позбавили себе геополітичних ініціатив, продемонстрували відсутність волі і
серйозного впливу на світополітику.
У президента Януковича був великий шанс
лібералізувати систему внутрішніх громадянських відносин. Тобто, будувати більш
відкрите суспільтво, навіть використовуючи очікувану на той час політику
“сильної руки”. Він цього не зробив. Тому між владою та суспільством немає і
вже не буде довіри. Отже, при проведенні будь-яких реформ влада може розраховувати тільки на себе і силу.
Звідси й антирейтинг президента піднявся до двох третин. Економіка без реформ і
інвестицій охолоджується, ростуть борги Пенсійного фонду, політика уряду не дає
жодного позитивного сигналу внутрішньому і зовнішньому інвестору. 90 відсотків
пенсіонерів живуть на тисячу гривень. 600-700 гривень з них йде на сплату
державі комунальних і інших послуг і тільки десь 300 гривень залишається на
продовження їх життя. Це є колосальним випробуванням для емоцій українців.
Як можна проводити реформи, коли немає
взаєморозуміння між владою і людьми?
-
За нинішніх умов неможливо. Але є
дострокові парламентські вибори. Якщо народ не обміняє свою свободу на дрібні
гроші і гречку. Вибори - це ще й своєрідний референдум довіри владі. Свого часу
де Голь провів референдум по зміні Конституції. Французи це не підтримали, і
він подав у відставку. Таким чином демократична влада сама себе тестує.
Важливим є володіння президентом реальною інформацією і об`єктивними
прогнозами . Мені здається, що наш президент не отримує об’єктивної і
непартийної аналітики. Це може бути ключовою проблемою. Весь креатив
зосереджений на зменшенні і навіть
ліквідації супротиву ключових опонуючих центрів, в першу чергу - опозиційних. Ви
думаєте, що відсутність реальної позиції нашої опозиції – це проблема тільки
опозиції? Ні, це блискучий план Банкової нав’язати опозиційним партіям
відволікаючі від об’єднавчої мобілізації дискусії про”виборчі колони”, переваги
координації зусиль над єдиним штабом.
Тим більше, що жоден із опозиційних лідерів не говорить про ідеологію
національного розвитку, державотворення, захист спільних цінностей. Можливо
тому, що таку функцію взяв на себе Захід.
Як
країні рухатися далі?
-
Рух далі можливий, якщо президент Янукович
проведе чесну і всенародну реформу Конституції, яка стане своєрідним суспільним
договором і дасть шанс на тривалу стабільність. Якщо ні, й далі пануватиме
олігархія — могутні капіталісти, які є монопольними власниками влади і більшості національних ринків.
Ви говорите про
Ахметова, Фірташа, Григоришина?
- Не
важко подивитися, кому належить 40 і більше відсотків тих чи інших крупних
секторів економіки. Я часто літаю у Харків та Львів. Плачу “Дніпроавіа” інколи
навіть по 300 доларів, в перерахуванні з гривні, за квиток. Це дорожче, ніж
прилетіти з Україні до Відня. Лечу на старенькому “Саабі” чи “Ємбраєрі”, які
були випущені ще 50 років тому. Там обідрані крісла, але дають водичку. Я кожен
раз приходжу за квитком і думаю, що пішов би краще пішки. Але далеко. Ситуація
виходить за межі пристойності. Виникає запитання: чому так відбувається? Тому,
що ми будуємо власну, кланову економіку, далеку від сучасний ліберальних принципів.
В зв'язку з цим на ринку можуть об’єктивно існувати виключно національні компанії.
Це великі штучні бізнесполітичні монополії. Вони прекрасно себе почувають в
умовах тотальної корупції, ринкової нерівності, відсутності прямих іноземних
інвестицій і проблем всіх гілок влади. Подивіться! Попри унікальний
інвестиційний проект “Євро-2012”, до нас не прийшов жоден зовнішній крупний
інвестор. Всі об'єкти збудовані, в основному, за рахунок державного бюджету. Не
зрозуміло, як при цьому можна було прийняти рішення, що для всіх готелів, які
збудовані чи реконструйовані до “Євро-2012” на 10 років скасувати податок на
прибуток. Їх власники вклали дуже мало особистих грошей.
Чого очікувати
від парламентських виборів?
- Поки
Тимошенко буде знаходитися у в'язниці, говорити про те, що Україні вдасться
провести справедливі і політично чесні вибори, надзвичайно важко. Справа не в
тому, що її відсутність робить їх безальтернативними. Дійсно, в опозиції немає
єдиного лідера, який би володів консолідованою харизмою і таким політичним
рейтингом, як Тимошенко. Вона стала символом демократичності для всього західного
світу. Немає країни, де б Тимошенко не згадувалася у тижневій пресі, і де б ви
не могли купити ляльку із закрученою навколо голови косою. Це вже бренд. Справа
в тому, що владі без маніпуляції і фальсификації перемогти буде надзвичайно
важко. Це відчутно вже зараз.
Я ще не
прийняв рішення, чи буду обиратися народним депутатом. Але їздив нещодавно на
свій колишній Чугуївський виборчий округ на Харківщині. За цей час там
відбулися тільки негативні зміни. Знищені крупні аграрні комплекси і виробництва, які при мені ефективно
працювали, не збудовано жодного кілометра дороги. Люди дуже залежать від
адміністративного ресурсу. Сьогодні ключові посади в районах округу, як то
директори шкіл, головні лікарі, редактори газет – належать в більшості Партії
регіонів. Вони будуть виконувати будь-яку установку партії і діяти в межах
партійної дисципліни. Поки президент не буде гарантувати рівність і прозорість
політичних змагань, я не впевнений, що є шанси перемогти. Другий аспект – це партійно-олігархічні
гроші, які я ніколи не зможу перебити іншими справами. Але навіть за гроші,
наприклад, неможливо опублікувати привітання в місцевій газеті. Абсолютний
політичний контроль. Це тому, що у влади немає ресурсів для відновлення довіри
до парламентських виборів. Я не розумію, що, окрім адміністративного ресурсу,
жорсткої цензури, підкупу виборців, може стати причиною перемоги провладних
партій і їх кандидатів в округах. Мені розповідають, що сьогодні депутати від
влади, які вже активно опікуються своїми округами, намагаються панічно дистанціюватися
від Партії регіонів. Говорять тільки про конкретні справи – газифікацію чи
дороги та роздають подарунки. Тут є одна проблема, яка не має відповіді. Уявимо
собі, що Тимошенко і надалі буде сидіти в Качанівській чи іншій виправній колонії.
Вона ж все одно залишиться центром формування порядку денного політики в
Україні, не дивлячись на те, що він геть перенесений до провінції. Але й там
будуть розпочинатись великі політичні проекти опозиції, проводитись для
західного глядача креативні різні флеш-моби. Я не можу уявити, як це все буде впливати
на проведення “Євро-2012”. Адже це не тільки спортивний форум, але й велика
політика. Не випадково лише дві команди із семи зголосилися на час змагань базуватись
в Україні. Інші - в Польщі. Не ясно, як Євро буде завершено, як будуть
вручатися нагороди в умовах ймовірних масових протестів? Сьогодні жодної
ознаки, що це може відбутись, не існує. Правда, влада може й домовитись з
опозицією про перемир’я на час Євро-2012. Як влада буде позиціонувати себе? Зробити, щоб
це забули, або перевести Тимошенко в іншу колонію чи до слідчого ізолятора по
наступній кримінальній справі, вже не допоможе. Зрозуміло, що звичайна амністія
не скасовує судимість. Тому участь у цих виборах вона юридично не зможе взяти.
Потрібне неможливе революційне рішення – скасування Верховною Радою норм
Кримінального кодексу, по яким засуджена Леді Ю., як цього вимагає ЄС. Тільки
тоді злочин, як такий, перестане бути злочином.
Ви себе бачите
в якійсь політичній силі?
- На даний час - ні. Я готовий
вести діалог з політичними силами, які будуть мати програму, що відповідає моїм
поглядам. Поки я не розмовляю з опозицією. Але не маю діалогу і з владою.
Люди виходять
на вулиці на знак невдоволення, але в національний бунт це не переросло. Після
парламентських виборів може бути революція?
- Якби я міг спрогнозувати, коли
буде революція, отримав би Нобелівську премію. Революція починається
несподівано для всіх, особливо для політичних режимів. Зараз влада в Україні
нагадує собою скляний куб. По ньому наносять вже чутливі удари соціальні громадянські
групи. Він не є міцним витвором нанотехнологій. В ньому багато дефектів, він
слабкий. Якийсь черговий удар може призвести до того, що почнеться миттєва
реакція, і цей куб розсиплеться, як в країнах Магрібу. Соціальні мережі –
Фейсбук, Твітер, інші інструменти “павутини” відкрили людям кіберпростір, де
вони можуть швидко домовлятися, приймати рішення.
Українська
революція може розпочатися з інтернету?
- Без
сумніву. Інтернет може виступити ідеологом і оперативним полем нової революції.
Там зібралися патріотично об’єднані пассіонарії, які вже мають идейну позицію і
не бояться відповідальності рук перед мозком. Схід і Захід, як ніколи, єдині.
Кількість протестних акцій на Сході вже перевищує їх інтенсивність на Заході. Віктор
Янукович, як політик, кризою розвитку об'єднав Схід і Захід.
Той, хто зуміє очолити наступну
революцію в Україні, зможе й привести її до Європи. Це може відбутися або дуже
швидко, або не відбудеться ніколи. Для підписання угоди про асоціацію практично
все готове. Туди можуть бути внесені, в нових умовах, додатки, які дозволять
Україні на правах асоційованого члена мати ті ж права, як країни ЄС, отримати
такий кандидатський період, який наближений до фактичного членства. Європейці до цього
готові. Їм потрібен український геопростір, ринок і національні ресурси.
Якби Тимошенко зараз була на волі, могла б
очолити революційний протест?
- Після того,
як вона опинилась у в'язниці, - так. До того -
ні. Вона надзвичайно харизматична в плані завоювання довіри людей. Головне, чи
буде вона визнавати і свої, в тому числі, помилки. Я не знаю, яка вона зараз,
але в'язниця її точно сильно мала б змінити і не зламати.
Влада буде робити все можливе, щоб максимально
розпорошити опозицію. Їй це поки вдається. Очолення однією з найближчих
соратниць Тимошенко своєї партії, відхід інших опозиційних депутатів до влади,
дискусія всередині опозиції щодо того, як йти на вибори, говорять самі за себе.
Це свідчить про те, що українська опозиція ще не відбулася. Немає спільної
ідеології бачення України: який має бути майбутній політичний режим,
конституційна реформа, стратегія розвитку між ЄС і Росією. Високий рейтинг
окремих опозиційних сил має місце не тому, що люди обрали собі вже героїв, а
тому що вони проти влади і її сателітів. Вони ще не довіряють Тимошенко, щоб
сконсолідувати зусилля навколо неї, і хочуть бачити цю вічну українську альтернативу.
Цим успішно користуються політтехнологи влади.
Влада може застосувати зброю проти людей?
- Я був присутній в свій час у Пущі-Озерній при
дискусіях щодо введення підрозділів внутрішніх військ для стабілізції ситуації,
в тому числі можливості введення надзвичайного стану. Коли деякі “гарячі
голови” навколо Кучми намагалися це запропонувати, він спочатку мене звідти
відправив в ЦВК, а потім сам покинув цю нараду. Він чудово розумів, що це може
призвести до важких наслідків як для держави, так і для нього особисто. Я бачив, коли один із
Європейських лідерів приїхав до нього і каже: “Ти – президент. Хіба не можеш щось
зробити, щоб там не стояли і не пропускали до тебе?”. Кучма спокійним голосом
відповідає: “Ви ж самі хотіли, щоб в Україні була демократія”. Пам'ятаю, також
в Київ приїхали близько 10 тисяч шахтарів. Вони ні до чого не були готові. Їх
забирали прямо із шахт навіть без
термосків. До них почали ходити
“помаранчеві”, носити їжу, теплу одежу, і обмінювати їх на довіру. При мені
Віктору Федоровичу пропонували тримати їх до останнього, але він взяв телефон і
дав вказівку відправити всіх назад. Він не хотів конфлікту. У кожного лідера є
моменти, коли він особисто приймає рішення. Як правило доленосні.
За рахунок чого Україна могла б зробити ривок ?
- Нам треба по суті перезасновувати державу, прийняти
нову Конституцію, як договір між
українським народом і майбутньою владою. Це має бути відкритий, публічний
процес. Її треба обов'язково приймати на всенародному референдумі. Жоден орган
державної влади, а найперше парламент, найближчим часом не може мати будь-якої
довіри для прийняття такого рішення. Це може бути чергова змова проти суверена
держави - народу. Крім того, нам треба приймати рішення про стратегію відкритої
економіки і не боятися приходу сюди крупних іноземних інвесторів. Потрібно
створювати динамічний і сучасний внутрішній ринок із потужною протекцією
держави, який би міг забезпечувати, перш за все, громадян належними послугами,
де українці могли б ефективно реалізувати свої знання і сили. Потрібен своєрідний
перезапуск держави і її інститутів, помножений на модернізаційний стрибок в ЄС.
Чи є люди, які здатні "перезапустити" Україну?
- У кожній країні є свої герої. Тільки не ті, які
30 років спали на печі, потім прокинулися і подолали зло разом із труднощами.
Це мають бути системні професіонали і добропорядні патріоти. Якщо сьогодні не
спертися на унікальні знання, професійний досвід кращих українців, перспективи
немає жодної. Можливо, зараз більша частина таких боїться стати на сторону
правди. Бо у владі, яка побудована на жорсткій вертикалі яка замикається в
одному центрі, страх є основою управління. Тому ці люди бояться репресій, бо
захистити себе від сили влади нереально, а вести з нею чесну професійну
дискусію поки що неможливо і неперспективно.
Чи є у Януковича шанс допрацювати свій президентський термін,
незважаючи на те, що його не підтримують дві третини українців?
- Він ще не втратив шанс стати найкращим президентом.
Але для цього він має очолити революційні реформи в Україні. Треба мати силу
волі, змінити команду, робити рішучі кроки в іншому напрямку. Історія знає такі
приклади. Перший крок – підписати суспільний договір з українцями, виступити із
пропозицією про кардинальну зміну системи управління країною, де народ наймає
владу і демократично звільняє її з роботи в будь-який час. Це те, що намагався
робити Ющенко своїми наївними універсалами. Так поступали всі без винятку
політичні лідери Європи в часи масштабних національних криз. Ніякого відношення
до цього немає підвищення зарплат
вчителям, пенсій пенсіонерам, і обіцянки, що в 2050 році ми ввійдемо в сотню
найбільш заможних держав світу. Ніхто не повірить. Це мають бути
кроки-принципи. Прийняти Конституцію на всеукраїнському референдумі, а перед
цим розпустити парламент, відправити у відставку уряд і створити новий на
народній довірі. Підписати в цьому році договір із ЄС, дати свободу всім, хто
визнаний Заходом політв'язнями, розглядати свободу волевиявлення і свободу
слова, преси як головний механізм захисту нової плюралістичної системи
демократії. Але це інша історія, для іншої країни і для іншого народу.