Чорні запорожці.

6 декабря 2011, 11:24
http://cossackland.org.ua/
0
1560
Чорні запорожці.

Це був правдивий виліт соколів. Козаки в усьому чорному, з летючими в повітрі довгими шликами викликали серед ворога переполох».


«Емблемою-відзнакою Першого кінного Чорних запорожців полку був чорний прапор, на ньому – череп із двома кістками... На списах кіннотників – чорні прапорці. Ця відзнака була і на шапках-мазепинках із чорними шликами. Девізом полку було: Перемога або смерть!»

Чорні запорожці були елітною частиною української армії. Більше звитяг, ніж цей полк, не мав, напевно, жодний кінний підрозділ Армії УНР. Про це й писав командарм Першого зимового походу Михайло Омелянович-Павленко: «Рідко яка частина в армії могла похвалитися такими бойовими трофеями, як Чорні, – зазначав він, – десятки великих і малих гармат, сотні кулеметів, тисячі бранців; про обози й згадувати не приходиться. Ніде не було більше забитих та поранених у боях, як серед Чорних. Полковник Дяченко сам не раз був поранений.

“Ворог стріляє, та Бог кулі носить”

І знову чорношличники поринули у бої за звільнення Батьківщини. Про один із них (під Бурштином влітку 1920 року) розповів запорожець Лавро Кемпе...
Атака була через торфовище і сіножаті, порізані ровами для спливу води. За сіножатями відступав ворог. У ровах при дорозі засів ар’єргард червоних і кулеметним вогнем прикривав відступ своєї частини. Бухали й ворожі гармати.
Петро Дяченко вирішив фланговою атакою перейняти ворожий обоз, повний зброї та іншого військового приладдя, якого так дошкульно бракувало запорожцям. Із піднятою шаблею, не оглядаючись, командир мчав на своєму бистроногому коні. Кінь легко перестрибував рови. Але не всі верхівці завиграшки брали перешкоди. За полковником встигало небагато козаків.
А москалі вже зовсім поруч. Тікаючи, вони не забували відстрілюватися. Отаман чорношличників – уже недалеко закуреної стрічки шляху. І раптом він падає з коня... Декілька козаків (серед них і Лавро Кемпе) доскочили до полковника... “Один із козаків, здається Варвянський, – згадував Лавро, – чи Микита Кириєвський, соловейко полку з профілем Гоголя, погнався за конем і на віддалі сотні метрів від червоних ловить коня... Нас, козаків, може, з вісім; спішимо, беремо командира на руки і виносимо з поля бою, – я веду за поводи вільних коней спішених козаків...”
Хотіли сховати пораненого полковника від куль за пагорбком. Але несподівано з гуком – на який метр-два від самої середини групи – впало вороже стрільно... Лавро, ведучи коней за поводи, йшов трохи позаду...
Курява і дим закрили групу з командиром. “Моїх коней і мене обсипало грудками землі, – згадував Лавро. – Серце тьохнуло... думаю: оце по всьому... Пилюка розсівається: бачу – всі лежать... Підхожу – раптом всі встають, беруть на руки командира...”
Незважаючи на тяжке поранення (розтрощення кістки стегна), Петро Дяченко посміхається й каже ворогові:
– А дулю!..
“Таким був цей новітній запорожець-командир полковник Петро Дяченко”.
На цьому криваві пригоди не скінчилися.
Пораненого командира принесли до крайньої хати і поклали під грушею. За кілька хвилин козак, що лишився при командирові, покликав товаришів допомогти перенести Дяченка в тінь від дерева, бо йому сонце б’є в очі. По колу стовбура, на якісь півметра, пораненого пересунули в тінь і відійшли до хати. Раптом повітря пронизало завивання ворожої гранати. “І ось: вюу-чах!.. Граната вривається під корінь груші... Мить жаського чекання... Груша затріпотіла... Але хвилина-друга минає... (а) вибуху немає. Граната не вибухнула...” Вона зарилась у ґрунт в яких півметра від голови Петра Дяченка, обсипавши його землею і трісками. Граната впала практично в тому місці, де попередньо лежала голова полковника... Всі кинулись до нього.
 – Бачите, хлопці, – сказав з усміхом він, – ворог стріляє, та Бог кулі носить... Видно, Богові потрібний ще живий козак на його рідній землі...

Роман Коваль.

Вояцькі біографії
Петро Дяченко, отаман Чорних запорожців

http://www.ukrlife.org/main/evshan/za_volyu6.htm


  Зі святом Збройних Сил України! В першу чергу поздоровляю чоловіків яким не чужі понЯття Лицарства,Честі,Шляхетності,які шанують і пам"ятають правдивих українських Героїв!Вірю що буде колись в ЗСУ полк гідний звання- "Чорні запорожці"!  


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.