Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Ліна Костенко.

13 ноября 2011, 23:42
http://cossackland.org.ua/
0
1783

Вона із обраних, шляхетного коліна. Вона із пріснодів і пріснодив. Вона без нагород – Костенко Ліна! То нею нас Господь нагородив!

Шануємо, любимо, а чи часто згадуємо у вирі несамовитої і жортокої реальності?!  

Кілька разів сідав писати цю статтю і стирав,дається взнаки "зубний  біль"від політичних баталій,негараздів сьогодення,ніяк їх не оминути, бо і Ліні Василівні це болить:

Куди йдемо?
Який лишаєм слід?
Хто пам'ять змив як дощик акварельку?
Все менше рук,
що вміють сіять хліб
Все більше рук,

що тягнуть все у пельку

Або ось цей крик душі:

Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,

але у бік безодні...

Як тендітна жінка змогла уникнути обслуговування влади,не заплямувати себе в радянські часи,

і навіть помаранчова революція не ввела її в оману?Певно ось воно- попередження для тих хто упадає

за владоможцями в надії що газова "принцеса" чи міцний "хазяйственнік" все зробить як обіцяно:

ТУНГУСЬКИЙ БОГ
Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі — зуб акули! Я ж тобі — роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами,
а ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум’я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!

Так на ж тобі, на тобі, на!!!

Впізнаєте когось.))А ось якими б вона воліла бачити чоловіків :


МАЙЖЕ ПЕРЕКЛАД З ПРОВАНСАЛЬСКОЇ

Я лицар і поет, не схожий на ханигу.
Я не служу чужому королю.
У відблиску меча читаю древню книгу
і даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,
але я знаю, що таке любов,
і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков!

А наш король, а ми його васали,
а чорт візьми, я теж його васал.
Усі йому вже оди написали,
лиш я йому ще оди не писав.

І хоч живу я з королем не в мирі,
бо не люблю присвячувати од,
я друзям не підморгую в трактирі —
мовляв, який король наш ідіот!

Мене куплять і спродувать не раджу,
моя душа не ходить на базар.
А не клянусь, тому що я не зраджу,
і вже не раз це в битвах доказав.

І хоч на світі сторони чотири,
я тут живу, бо я цей край люблю.
І не боюсь донощика в трактирі,

бо все кажу у вічі королю!


I хочь в'яжiть, хоч клiтку або плiтку
Хоч бозна-хто розкаже бозна де,
Якщо вiн лицар - жiнка кине квiтку
На все життя очима проведе.

А ось послання недоброзичливцям

КОРЕКТНА ОДА ВОРОГАМ

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова

Афоризми

    Чи нас Господь почує усіх разом,

    Коли так просить кожен про своє?

             З-за ґрат свободу краще видно.

        Ми любимо тих, що знали нас молодими.Їхня па-м’ять –музей коштовностей, які ми колись розгубили. 

          Клаптенята паперу – то смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою.

            Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там

              Де воля спить, її ще й приколишуть.

                Я знаю грамоту свободи – її підписують мечі!

                  Душа пройшла всі стадії печалі –

                  Тепер уже сміятися пора.

                    Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть.


                    Шануймо нашу сучасницю Ліну Василівну,її творчість- це віконця в вічність!

                    п.м.Можливо хтось нагадає щось з улюбленого Л.Костенко!? 



























Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Поезія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.