Степан Бандера і Андрій Мельник крізь призму історії…

13 января 2011, 09:58
0
1497

Яблуко розбрату.

Через всю історію України червоною ниткою проходить прагнення нашого славного народу до незалежності. Видатні українські діячі хапалися за найменшу можливість здобуття свободи, яку нам надавала світова історія, ніби спраглий до джерельця, що раптом пробилося крізь щілину у землі…

Згадаймо лише б феномен нашого народу, славетну сторінку в історії країни, коли на спустошеній та зневіреній українській землі замайоріли козацькі прапори, роздався переможний гетьманський клич, коли чайки підкоряли простори Чорного та Азовського морів, могутнього Дніпра, коли перші вітри свободи овіяли Україну.

Це був потужний поштовх та джерело,  з якого черпали натхнення всі наступні покоління.

І ось у ХХ столітті спалахнув  другий за масштабами та силою український визвольний рух.

У листопаді 1927 - го за ініціативою Коновальця Євгена Михайловича  на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. На Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організація Українських Націоналістів головою проводу якої було обрано Коновальця.

Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури, яка би витіснила окупаційну владу та запровадила уряд.

Та незабаром Коновальця було вбито і виявилося, що між представниками організації є разючі ідеологічні відмінності, що в результаті стали причиною розколу ОУН.

ПУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та та                спільної праці в лавах УВО. 27 серпня 1938 р. в Римі відбувся Другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді Голови ПУН ОУН і надав йому титул "вождя", проголосивши його відповідальним лише "перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням".
            Група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його Голови полковника Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшло середовище Бандери, яке у лютому 1940 року утворило "Революційний Провід ОУН" й перебрало собі назву ОУН (б) (пізніше – ОУН (сд), ОУН (р)).
Таким чином утворилася нова організація на чолі зі Степаном Бандерою, члени якої стали називати себе "бандерівцями", членів же материнської ОУН стали називати "мельниківцями". Були спроби підмінити середовищем Бандери назву материнської ОУН на ОУН (м), тобто додати до справжньої назви Організації зайву літеру, що, однак, це призвело ні до чого, крім плутанини назв, відголоски чого існують і нині: ОУН (б) часто хибно називають ОУН, тоді як справжню ОУН інколи хибно називають ОУН (м), навіть у начебто поважних наукових джерелах.
Курс А.Мельника був направлений на зближення з гітлерівцями. Бандера вирішив діяти трішки в іншій тактиці. У вересні 1939 р., після вторгнення Німеччини в Польщу, він вийшов з польської в'язниці, куди потрапив ще в 1935 р. Степан Бандера, не відкидаючи можливості співпраці з німцями, виступав за утворення власної армії і розгортання активної боротьби за незалежність України, спираючись в основному на сили і можливості українського народу.
Між фракціями склалися напружені стосунки, які нерідко виливалися в жорстоку міжусобну війну. Ця обставина відволікала сил ОУН від боротьби за досягнення спільної мети – незалежності України.
               Нацистське керівництво Німеччини, відкидаючи ідею української державності, разом з тим погоджувалося на співпрацю з ОУН, сподіваючись використати її в боротьбі з Червоною армією. Зокрема, воно погодилося на комплектування з батальйонів "Нахтіґаль" і "Роланд" Легіону українських націоналістів, особливий склад якого планувалося використати при проведенні диверсійних операцій на радянських територіях. Зі свого боку, ОУН-Б у цих військових частинах вбачала ядро майбутньої української армії.

Тож як це не прикро, але українські політичні діячі щораз «наступають на ті самі граблі».Невміння прийти до компромісу, інколи банальна впертість боляче відбиваються на житті народу. Проте, не можна не підкреслити як багато для майбутнього України значило утворення ОУН. Адже  це єдина ідеологічна сила, що у той час ставила питання про незалежність.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.